1000-річний ювілей Софії Київської

26.09.2011, 16:42
1000-річний ювілей Софії Київської - фото 1
Підставою для можливості такого святкування стали результати комплексного вивчення історії, архітектури, монументального живопису і написів-графіті Софії Київської, здійсненого впродовж останніх десятиріч.

У жовтні 2009 р. рішенням 35-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО до календаря пам’ятних дат на 2011 рік внесено 1000-річчя заснування Софії Київської. 11 червня 2010 р. Президент України В.Ф. Янукович підписав Указ № 682/2010 «Про святкування 1000-річчя заснування Софійського собору». Указом відзначено вагому роль Софійського собору в розвитку й становленні Києва як духовного, культурного та політичного центру Української держави і заплановано здійснити комплекс заходів у зв’язку з цією подією. За рішенням Синодів УПЦ КП, УПЦ МП та УГКЦ, ювілей буде відзначатися і на церковному рівні.

Вигляд на головний вівтар Софії Київської
Вигляд на головний вівтар Софії Київської

Підставою для можливості такого святкування стали результати комплексного вивчення історії, архітектури, монументального живопису і написів-графіті Софії Київської, здійсненого впродовж останніх десятиріч. Ці дослідження широко оприлюднені на багатьох міжнародних наукових конференціях як в Україні, так і за кордоном, захищені дисертації на цю тему, видано наукові монографії, книжки та численні наукові й науково-популярні статті. Нами висунуто концепцію закладення Софії в 1011 році за князя Володимира Великого, а завершення будівництва собору в 1018 році за його сина Ярослава Мудрого [5; 6; 7]. Її незаперечно підтверджують виявлені останнім часом на фресках Софії дуже ранні датовані графіті [8]. Таку концепцію вже сприйняло суспільство, в тому числі – багато вчених як України, так і зарубіжжя. Проте не всі науковці підтримують нове датування собору, і найбільш запеклими супротивниками позиції заповідника виступили відомі українські історики П. і О. Толочки, які вважають за необхідне керуватися в даному питанні літописними записами [10].

Що ж кажуть літописи про час виникнення Софії?

Новгородський перший літопис (НПЛ) старшого ізводу (Синодальний список) повідомляє:

під датою 1017 рік: «Ярославъ иде к Берестию. И заложена бысть святая София Кыевѣ [3, с. 15].

під датою 1037 рік: «Заложи Ярославъ город Кыевъ, и церковь святыя София» [3, с.16].

Новгородський перший літопис молодшого ізводу (Комісійний список) наводить такі записи:

під датою 1017 рік – повторення запису Синодального списку [3, с.180].

під датою 1037 рік: «Заложи Ярославъ город Кыевъ, и церковь святыя Софhя сверши» [3, с.180].

У «Повісті временних літ» (ПВЛ) під датою 1037 рік міститься запис: «Заложи Ярославъ городъ великый, у него же града суть Златая врата; заложи же и церковь святыя Софья, митрополью, и посемь церковь на Золотых воротѣ святое Богородице Благовѣещенье, посемь святаго Георгия манастырь и святыя Ирины...» [2, стп.151].

Старший список Новгородського першого літопису (Синодальний) датується XIII-XIV ст., молодший (Комісійний) — серединою XV ст. У ранніх звістках Новгородського першого літопису відбився так званий Початковий звід кінця ХІ ст., що передував «Повісті временних літ».

«Повість временних літ» – прийнята в науці назва літописного зводу, створеного на початку ХІІ ст. ПВЛ дійшла до нас у двох редакціях (другій і третій). Друга редакція читається у складі Лаврентіївського літопису (1377 р.) та інших списках. Третя редакція міститься у складі Іпатіївського (XV ст.) та Хлєбниківського (XVI ст.) літописів. Відтак літописи, що збереглися, зазнали кілька редакцій і віддалені від часу виникнення Софії трьома- чотирма століттями. А дані літописів щодо цього є плутаними і суперечливими.

І все ж, наскільки достовірними є наведені літописні звістки? Це питання дуже давно обговорюється в науці, оскільки одні вчені підтримують дату 1017, інші – 1037 рік. Наукова дискусія щодо них триває вже два століття і давно зайшла в глухий кут. Ось які докази традиційно висувають опоненти супроти один одного.

Дата НПЛ — 1017 р. – не відповідає історичній ситуації, яка склалася наприкінці правління Володимира – на початку княжіння Ярослава. Напередодні смерті Володимира Ярослав, що сидів у Новгороді, відмовився платити данину батькові, і той збирався іти на сина, але розхворівся і помер. Між нащадками Володимира розпочалася кривава війна за владу. Ярослав, вперше посівши київський стіл наприкінці 1016 р., володів ним півтора року, бо вже 22 липня 1018 р. після поразки на Бузі від польського князя Болеслава Хороброго і його зятя – свого брата Святополка – втік до Новгорода, а Київ 14 серпня був захоплений Болеславом і Святополком. Хоча в 1019 р. Ярослав знов утвердився в Києві, до 1026 р. він вів важку боротьбу з іншим братом – Мстиславом Чернігівським. Тож початок правління Ярослава був несприятливим для будівництва Софії. Крім того, аби розпочинати таку грандіозну справу в 1017 р., потрібні були колосальні кошти й попередня кількарічна заготівля величезної кількості будівельного матеріалу.

Дата ПВЛ — 1037 р., що стала хрестоматійною, є умовною, бо під нею згадується звершення Ярославом усіх будівничих акцій, які неможливо було здійснити за один рік. Запис під цим роком насправді є панегіриком Ярославу, в якому підсумовуються його будівничі заслуги за все життя. Про недостовірність датування закладин Софії в 1037 р. свідчить вже сам той факт, що в кінці цього ж запису говориться про Софію як про чинний не перший рік храм, в якому функціонує створена Ярославом бібліотека і «обычныя пhсни Богу въздають в годы обычныя».

А тепер зупинимось на питанні тенденційності літописних звісток. Як відомо, літописи дійшли до нас не в цілісному авторському тексті. Це складні збірки або зводи (компіляції) різножанрових матеріалів, що не лише переписані, але виправлені й доповнені поколіннями літописців, якими, за класичним визначенням знаного дослідника літописів О. Шахматова, «управляли політичні пристрасті і мирські інтереси» [11]. Скепсис щодо достовірності літописних звісток висловлювали й інші численні науковці, в тому числі – П. і О. Толочки. Зокрема, в їхній спільній книжці «Київська Русь» вони зазначають: «Основними джерелами з історії Київської Русі й по сьогодні залишаються літописи. На жаль, до наших днів вони дійшли не в своєму первісному вигляді, не такими, якими їх було написано в часи давньоруські, а в пізніх списках, що датуються або кінцем XIV або, переважно, XV-XVII ст… Таким чином, серйозною помилкою було б вважати, що літописи складалися винятково очевидцями подій і під відповідними роками зафіксовано «справжню» історію. Літописні повідомлення записувалися і переписувалися в різний час і в цьому процесі зазнавали суттєвих змін» [9, с.14, 16]. Щодо літописної статті 1037 р. вони пишуть: «При тому, що до статті 1037 р. часто ставляться як до звичайного літописного «року», очевидно, що насправді це – панегірик Ярославу» [9, с.148].

Тим не менш, намагаючись спростувати запропоновану нами більш ранню за літописні дату виникнення Софії Київської, вони у своїх статтях, виступах у ЗМІ та в різних установах, а також у листах, скерованих в урядові інстанції з приводу неможливості, на їхню думку, відзначати в 2011 р. 1000-річчя Софії, наполягають на необхідності дотримуватися «усталених» літописних дат як єдино можливих. Передусім вони обстоюють 1037 рік: О. Толочко вважає цей рік найвірогіднішою датою заснування Софії, П. Толочко – завершення її.

А як ми пояснюємо появу в літописах двох дат заснування Софії – 1017 р. і 1037 р.? Вважаємо, що тенденційні літописні записи, які вийшли з-під пера книжників Ярослава, різняться між собою двадцятьма роками, бо не фіксують історичного факту, а відбивають намагання приурочити створення Софії до правління саме цього князя. Ярослав сів на київському столі не за заповітом батька, а в результаті гострої міжусобної боротьби з іншими нащадками Володимира. Тож для нього важливо було заявити про себе як про легітимного правителя, найбільш гідного спадкоємця Володимира Хрестителя. Тому найважливішим діянням Ярослава представлено будівництво Софії – головної святині Русі. Ось чому літописні дати заснування цього храму «прив’язані» до головних віх княжіння Ярослава в Києві: появи тут наприкінці 1016 р. з Новгорода і перетворення в 1036 р. на самодержця Русі після смерті брата Мстислава Чернігівського і ув’язнення другого брата – Судислава Псковського. Отже, літописні звістки про час заснування Софії є недостовірними, тож на них не можна опиратися у вирішенні цього питання.

Натомість найдавніші нелітописні джерела – «Слово» Іларіона (1022 р.) і хроніка Тітмара Мерзебурзького (1018 р.) – засвідчують виникнення Софії за часів Володимира. Звертаючись до Володимира, митрополит Іларіон каже, що Ярослав «недоконьчаная твоа наконьча, акы Соломон Давыдова, иже дом Божий велыкий святый Его Премудрости създа» [1, c.97].

Автор «Слова» Іларіон – перший київський митрополит-русич – був сучасником будівництва Софії. Він згадує її (дом Божий велыкий святый Его Премудрости) у спеціальному пасажі, присвяченому прославленню будівничої діяльності Володимира та Ярослава в Києві. У науці вже давно помічено, що в «Слові» Іларіона збереглося свідчення про те, що Ярославом завершив розпочате його батьком Володимиром будівництво Софійського собору, так само, як Соломон завершив справу свого батька Давида у створенні Єрусалимського храму. Зрозуміло, що Іларіон –  сподвижник та ідеолог Ярослава – мав передусім на меті показати його гідним продовжувачем справи батька, а оскільки тоді ще були живими очевидці спорудження Софії, він не міг замовчати той факт, що його починав Володимир.

Не менш важливим є свідчення німецького єпископа Тітмара Мерзебурзького, який у 1018 р. записав: С. 1: «Архієпископ цього міста з мощами святих та іншими церковними святощами влаштував Болеславу і Святополку почесну зустріч у монастирі Св. Софії, який, нажаль, в минулому році погорів» [4, с.1].

Йдеться про взяття Києва 14 серпня 1018 р. військом польського князя Болеслава Хороброго і його зятя Святополка Володимировича під час усобиці, що спалахнула на Русі між нащадками Володимира після його смерті. Компетентний у європейських справах мерзебурзький єпископ Тітмар (пом. 1018 р.) записав це свідчення зі слів своїх земляків – саксонських рицарів, що входили до війська Болеслава, причому щойно по їх поверненні на батьківщину, після чого незабаром помер. Його хроніка, що зберігалася в оригіналі до пожежі Дрездена в 1945 р., високо оцінюється в науці як джерело руської історії. Тітмар фактично засвідчує функціонування в 1017/18 рр. у Києві митрополичого Софійського монастиря з однойменним храмом. Історики, які дотримуються літописного датування закладин Софії Київської в 1037 р., гадають, що згаданий Тітмаром храм був дерев’яним, тому він і згорів. Але про це не говорить ані Тітмар, ані якесь інше джерело. Мало того, Тітмар згадує пожежу не в соборі, а в монастирі (in sancte monasterio Sophiae). Вочевидь, в 1017 р. згоріли дерев’яні споруди Софійського монастиря, а сам собор уцілів (так сталося, наприклад, і в 1697 р.). Певно, що Софійський кафедрал – головний храм могутньої Русі через 30 років після її хрещення – не міг бути дерев’яним, тим паче, що поруч стояла чудова кам’яна Десятинна церква, яка до побудови кафедрального храму Софії виконувала роль митрополичої резиденції. Отже, Тітмар говорить саме про той храм Софії, що зберігся донині.

Коронаційний вихід принцеси Анни. Фреска північної вежі у замальовці середини ХІХ ст.
Коронаційний вихід принцеси Анни. Фреска північної вежі у замальовці середини ХІХ ст.

Свідчення Іларіона й Тітмара щодо виникнення Софії в другому десятиріччі ХІ ст. підтверджуються результатами її сучасних натурних досліджень. Софія містить у собі найдостовірніші автентичні дані щодо часу свого виникнення, особливо це стосується останніх сенсаційних знахідок датованих графіті, в яких зафіксовано час їх написання. На сьогодні на фресках у різних місцях собору виявлено вже дев’ять графіті, які спростовують 1037 рік як час заснування чи завершення Софії: 1018/21, 1019, 1022, 1028, 1033 (три написи), 1036 і 1038/9 рр. Найбільш ранні з них перекреслюють і 1017 р., адже переконливо свідчать, що вже до 1018-1022 рр. собор стояв і був прикрашений розписами [8]. Зіставивши з цим часом дні освячень Софії, що здавна збереглися в Святцях, ми датуємо її закладення (посвячення Премудрості Божій) неділею 4 листопада 1011 р., а завершення (освячення-інавгурацію) – неділею 11 травня 1018 р. Саме на ці дати припали недільні (Господні) дні, в які за канонами могли освятити Софійський собор (дім Господній). Тобто собор був закладений і майже закінчений князем Володимиром, хрестителем Русі, в 1011-1015 рр., а завершений його сином Ярославом від кінця 1016 р. до травня 1018 р. У складних умовах свого півторарічного першого етапу київського правління Ярослав спромігся лише завершити те, що було майже створено його батьком.

Княжий портрет у центральній наві. Реконструкція фрески
Княжий портрет у центральній наві. Реконструкція фрески

У мозаїках та фресках Софії простежено широке й послідовне прославлення замовників собору – княжого подружжя хрестителів Русі Володимира й Анни. Найвиразніше ця тенденція позначилася на світських фресках – княжому груповому портреті в центральній наві й розписі сходових веж, що ведуть на княжі хори. Княжий портрет раніше визначали як зображення родини Ярослава Мудрого. Але ця фреска не може бути портретом родини Ярослава, бо така атрибуція ніяк не узгоджується з датами вищеназваних графіті, адже старші діти князя представлені на фресці дорослими, тоді як старші сини та дочки Ярослава народилися з 1020 по 1032 рр. Застарілою є й гіпотеза, що на світських фресках веж зображено візит княгині Ольги до Константинополя – це суперечить змісту сюжетів фресок, середньовічним ментальним і обрядовим нормам та іконографічним канонам. Насправді на княжому портреті представлено родину Володимира й Анни, на фресках веж – укладення наприкінці Х ст. в Константинополі їх династичного шлюбу, що започаткував хрещення Русі. У релігійних сюжетах Володимир і Анна прославляються через символічні прообрази святих, які або були їхніми небесними патронами, або чиї діяння повторило княже подружжя [5; 6; 7].

Князь Володимир і княгиня Анна на княжому портреті. Зарисовка 1651 р.
Князь Володимир і княгиня Анна на княжому портреті. Зарисовка 1651 р.

Джерела кінця ХVІ – ХVІІІ ст.ст. свідчать, що традиція пов’язувати заснування Софії з часами Володимира побутувала в Києві впродовж сторіч. Наприкінці XVI ст. Софію відвідали іноземні мандрівники Мартин Груневег (1584) та Еріх Лясота (1594), які записали в своїх щоденниках, що собор побудував хреститель Русі князь Володимир. Але найвагомішим є те, в самій Софії був вказаний точний час її заснування – це 1011 рік!

Напис митрополита Петра Могили під центральним куполом з датою 1011 рік – часом заснування Софії. Довоєнне фото.Виявляється, 1011 рік як час початку будівництва Софійського собору фігурував у його двох головних написах – титульному над входом (імовірно кінця XVI ст.) та ктиторському митрополита Петра Могили під центральним куполом. У ХVІІІ ст. 1011 рік як час заснування Софії ввійшов у «Описи Київського намісництва», що свідчить про офіційне визнання цієї дати нашими попередниками. Ця дата визнавалася в Україні до кінця XVIII ст., тобто до того часу, коли царський уряд здійснив уніфікацію всіх офіційних даних щодо долучених до складу імперії українських земель. Лише після 1797 р., зі створенням Київської губернії, офіційно стверджується «хрестоматійна» літописна дата 1037 р.

Тим не менш, напис Петра Могили (на фото праворуч і фрагмент нижче) зберігався аж до середини ХХ ст. Виконаний у 1634 р. на арках центрального купола Софії Київської, напис Могили стисло вміщав у собі весь літопис собору. Цей текст було знищено під час реставраційних робіт у 1953 р. На нещодавно виявлених довоєнних негативах та фотографіях можна прочитати зміст зафіксованих фрагментів напису. Читався текст, починаючи з північної сторони, так само, як «прочитуються» фрескові композиції підкупольного христологічного циклу. Перша частина тексту містить дату закладин собору: "Изволениіем Божіемъ нача здатися сей Премудрости Божія храмъ въ лѣnто AIA" (1011).

Дата 1011 рік в напису Петра Могили: въ лhnто AIA (1011).Замовляючи напис, митрополит Петро Могила – знаменитий ієрарх та відомий церковний ерудит – мав у своєму розпорядженні архівні матеріали, що зберігалися в Софійському монастирі до кінця XVII ст. і були втрачені під час пожежі 1697 р. У будь-якому разі, Петро Могила керувався якимось цілком достовірним фактом (чи фактами), щоби поставити точну дату 1011 рік у найвідповідальнішому написі, що містив у собі стислу «біографію» собору.

Відзначення 1000-річного ювілею найвеличнішої та найдавнішої на теренах України і всієї Східної Європи історико-архітектурної та мистецької пам'ятки – Софійського собору – сприятиме зміцненню державницьких і культурних традицій України, духовній консолідації суспільства, значно підвищить її міжнародний імідж як країни з багатою і славною історією та колосальним культурним надбанням. Відзначення цієї пам’ятної дати стане цінним внеском у справу захисту, збереження, вивчення та популяризації цієї унікальної споруди, її національного та загальносвітового значення.

Див. Найдавніші дати в графіті Софії (.doc)

Джерела і література

  1. Молдован А.М. Слово о законе и благодати Илариона. – К.: Наукова думка, 1984.
  2. ПСРЛ. – Т. 1: Лаврентьевская летопись. – М.: Языки русской культуры, 1997. – 738 стлб.
  3. ПСРЛ. – Т. 3: Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов. — М.: Языки русской культуры, 2000. – 692 с.
  4. Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей. – К., 1874.
  5. Никитенко Н.Н. Русь и Византия в монументальном комплексе Софии Киевской: Историческая проблематика. – К., 1999.
  6. Никитенко Н. Святая София Киевская. – К., 1908.
  7. Никитенко Н.Н. Собор Святой Софии в Киеве. – М., 1908.
  8. Нікітенко Н., Корнієнко В. Найдавніші датовані графіті Софії Київської // Праці Центру пам’яткознавства. – К., 2007. – Вип. 12. – С. 244-260; Нікітенко Н., Корнієнко В. Найдавніші графіті Софії Київської та її датування // Просемінарій: Медієвістика. Історія Церкви, науки і культури. – К., 2008. – Вип. 7: До ювілею професора Василія Іринарховича Ульяновського. – С. 365-399; Нікітенко Н. М., Корнієнко В.В. Найдавніші графіті Софії Київської та датування собору // Пам’ятки Національного заповідника «Софія Київська»: культурний діалог поколінь. Матеріали ІV міжнародної наукової конференції «Софійські читання». Київ, 25-26 жовтня 2007 р. – К., 2009. – С. 417-443; Никитенко Н.Н., Корниенко В.В. Древнейшие датированные граффити Софии Киевской // Архитектурное наследство. – Москва, 2009. – Вып. 51. – С. 5-13; Нікітенко Н.М., Корнієнко В.В. Есхатологічні дати в графіті на фресках Софії Київської як історичне джерело // Архіви України. – 2009. – № 6 (листопад-грудень). – С. 43-63; Корнієнко В.В. Найдавніше датоване кириличне графіті Софії Київської: нова знахідка // Пам’ятки Національного заповідника «Софія Київська»: культурний діалог поколінь. Матеріали ІV міжнародної наукової конференції «Софійські читання». Київ, 25-26 жовтня 2007 р. – К., 2009. – С. 444-445; Никитенко Н., Корниенко В. Древнейшие граффити Софийского собора в Киеве и его датировка// Byzantinoslavica. – T. LXVIII (2010). 1-2. – P. 205 – 240; Нікітенко Н., Корнієнко В. Нововиявлені ранні датовані графіті на фресках Софії Київської та їх історичний контекст (записи №1684, №2126 та №2204// Архіви України. – 2011 (у друку).
  9. Толочко О.П., Толочко П.П. Київська Русь. – К,1998.
  10. Про дискусію див.: Час заснування Софії Київської: пристрасті довкола мілленіума. – К., 2010.
  11. Шахматов А. А. Повесть временных лет. – П-г., 1916. – Т.1. – С. XVI.

Надія Нікітенко,

заслужений працівник культури України, доктор історичних наук, професор,

зав. відділом науково-історичних досліджень Національного заповідника «Софія Київська»