Це моя реакція на на блог Богдана Панкевича «Відповісти на виклик» особливо на вислів пана «Ватикан діє більш інтелігентно. Але чомусь не хоче надавати повну і щиру підтримку УГКЦ, у тому числі статус Патріархату. Натомість великі ресурси інвестуються у «просування» україномовного римо-католицького формату.»

По-перше хотів би відповісти  пану Богдану, що РКЦ в Україні не менш потерпала за часів «Совєтів», ніж УГКЦ, вона перша була знищена ще до 1932 р.

По-друге, чи потрібен статус номінальний патріархату для УГКЦ? Хоча я не є вірним цієї Церкви, але зі сторони я бачу, що треба в УГКЦ домагатися найбільшої самостійності, при цьому не поривати зв’язку зі Святим престолом. Щоб статус УГКЦ був щось на зразок православної Церкви Елади – верховний архієпископ Греції має практично повноту влади патриарха, але таким не називається. Справа не в назві. Справа в суті. Патріархат по суті треба розбудовувати, щоб не було рекомендацій з Ватикану, якою має бути УГКЦ.

Тепер, по-третє, а чи є таким вже поганим для вірних УГКЦ «україномовний римо-католицький проект»?

Я про нього знаю по м.Києву. Приїхав в Собор св.Олександра в середині 90-х такий собі ксьондз-монах о.Стефан Амілявський. Українську мову знав більш-меньш нормально (краще тодішнього Президента України Л.Кучми), а російську (це в російськомовному Киеві) став розуміти через пару місяців, хоча нею не розмовляв, бо вважав, що в Україні достатньо знати державну мову… Якраз в ти часи РКЦ взяла в літургії та читанні св.Письма найкращі переклади бл.Івана Мирослава к.Любачивського, а також служби в УПЦ КП. Пізніше все це було уніфіковано.

Питання до пана Богдана: що в цьому поганого, що українці не пішли в «україномовну» лютеранську чи баптистську церкву, а пішли в РКЦ?