Тисячі років, починаючи від Адама і Єви, людство чекало дня, коли сповниться Божа обітниця про прихід Спасителя, Котрий з’єднає небо з землею і навчить людей жити по правді. І день цей настав. Сьогодні благу вість (добру новину) про прихід Спасителя звіщає людям архангел Гавриїл через Пресвяту Діву Марію. Він говорить, що від Неї народиться Син, Котрого Вона назве Ісус. Але як народиться, коли Вона чоловіка не знає?
Ангел пояснює, що Дух Святий зійде на Неї і Той, Хто народиться буде Сином Божим. Яку потрібно було мати віру і яке смирення, щоби на ці слова архангела відповісти: «Я рабиня Господня, нехай буде мені по слову твоєму». І ангел відійшов від неї.
Скоро мине сьогоднішній день, як минув і день вчорашній. Мине і свято Благовіщення. Подивімся навколо себе, що творять люди без Христа, і перед нами постануть дві дороги — одна дорога Пресвятої Богородиці: дорога віри, смирення, чистоти, правди, любові. Друга дорога — дорога зла, неправди, нечистоти. Якою дорогою ми хочемо йти? Яку дорогу ми вибираємо? Якою дорогою ми йдемо?
Дорога кожного християнина — це дорога Пресвятої Богородиці. А починається вона зі смирення. Я раб (слуга) Твій, Господи, нехай вся моя життєва дорога буде по слову Твоєму. Ніщо не може бути перешкодою у виборі цієї дороги — ні гординя, ні самолюбство, ні марнославство. «Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем», — закликає Христос.
Він не просить вчитися від Нього ні молитви, ні посту, ні, навіть любові до ближніх, а смиренню. Будучи Сином Божим, існуючи в Божій природі, Він, як говорить у Посланні до филип'ян св. ап. Павло, понизив Себе, ставши слухняним аж до смерті, смерті ж – хресної.
Це вияв досконалого смирення, яке може бути тільки тоді, коли є досконала любов. Це доводить і Його молитва перед хресними муками і смертю. «Отче Мій, коли ця чаша не може минути, щоб Я її не пив, хай буде Твоя воля».
Старий Заповіт приписував жертвоприношення. Але навіть і вони залишалися просто обрядами і зовнішніми знаками, якщо не походили з серця. Тому Давид говорить: «Жертви Богові — дух сокрушенний: серцем сокрушенним і смиренним ти, Боже, не нехтуєш».
Святі отці вчать із свого досвіду, що тільки смиренним дається благодать, бо тільки вони можуть без шкоди для себе мати благодатні дари, оскільки вважають себе недостойними їх, а якщо отримують від Бога, то вважають їх даними тимчасово на збереження, за них повинні будуть дати відповідь Богові, тому-то і відмовлялися від них, просили Бога забрати ці дари. Потрібно на досвіді пізнати і зрозуміти твердження св. отців, і зокрема св. Ісаака Сіріянина, що «хто плаче за гріхи свої, стоїть вище того, хто словом воскрешає померлих».
Великий вчитель духовного життя і аскет св. Макарій Єгипетський порівняння смирення з іншими добродійствами і чеснотами пояснює притчею про розкішний обід, влаштований для царя і вельмож. Оскільки все було приготовлено без солі (під сіллю розуміється смирення), то замість вдячності, якої господар дуже чекав від царя, заслужив гнів. Отже, без смирення даремні всі чесноти і добродійства людини, і навіть сповнення всіх заповідей не лише не наближає людину до Бога, а віддаляє її від Нього.
Де нема смирення, там обов’язково буде гордість, а вона є першим смертним гріхом. Це твердження багатьох святих.
Пригляньмося уважно до себе самих, до нашого «я», і ми побачимо і переконаємось, що наша духовна природа спотворена і пронизана гріхом гордині. А перемогти високі думки про себе, свій егоїзм, своє марнославство, свою гординю — це рівнозначно перемогти весь гріх. Дивно, але допомагають нам у цьому наші гріхопадіння, які викликають у нас сльози жалю спонукають до покаяння і приводять до смирення.
По правді, визнаючи своє безсилля в боротьбі з гріхом, ми знову і знову приходимо до Господа і просимо: «Боже, якщо хочеш, можеш мене очистити (як говорив прокажений), а сам я нічого не можу зробити... Господи, навчи мене творити волю Твою, Господи, виведи з темниці душу мою» … І тут людина пізнає велике Боже милосерця, пізнає, що «близько Господь до сокрушенних серцем», що Він істинно лікар наших душ.
Мірою духовного зростання християнина є смирення. Чим вища людина духовно, тим вона смиренніша. І навпаки, чим смиренніша, тим вища.
Ні правила, ні поклони, ні пости, ні читання Слова Божого, а хоч би і вивчення всього Св. Письма напам’ять,та й всіх богословських предметів, а смирення наближає людину до Бога.
«Смиренна людина, — як говорить ієромонах Діонісій (з монастиря Симона Петра, що на Афоні), - не прагне видаватися духовною в очах інших людей».
А ось повчальний приклад з духовного життя подвижників. У монастирі жив один монах. На спільних молитвах виглядав розсіяним і завжди запізнювався на богослужіння. Його часто картали за це й радили вставати раніше... А після його смерті дізналися, що він чував цілими ночами і лише годину-дві на добу відпочивав. Духовний провідник порадив йому вдавати з себе розсіяного, щоб уберегти його від гордости. Зі смиренням несумісні осудження ближніх і образливість. Якщо ми осуджуємо інших або ображаємось, коли нас кривдять, то у нас зовсім немає ніякого смирення. Святі подвижники щиро дякували всім, хто їх ображав, принижував, осміював, очбрнював, бо терпінням цих образ вони вчилися смирення.
Одного разу святий Антонїй мав видіння, в якому бачив усі сіті диявольські, розкинуті по землі. Він запитав: «Хто ж уникне їх?» і почув голос з неба: «Смиренномудрість».
Тож просімо її у Господа. А просити смиренності, як говорить той же ієромонах Діонісій, означає просити того, щоб нас вважали за ніщо.
Хто з нас готовий і хоче цього?
Ми найчастіше просимо про здоров’я, про Божу поміч для якнайкращого влаштування в житті. А коли щось не так, як нам хочеться, нарікаємо на всіх і на все, а значить і на Бога.
Тоді нам відповідає, св. ап. Павло в Посланні до римлян: «Хто ти такий, чоловіче, що сперечаєшся з Богом? Хіба виріб з глини скаже тому, хто його зробив: «Навіщо зробив єси мене таким?»
Давно закінчилася земна дорога Пресвятої Богородиці. На ній вона зазнала багато горя. Та найбільшим випробуванням і горем була Хресна дорога її Сина. І на Хресній дорозі Ісуса Вона була з Ним до кінця: співстраждала, мучилася, розпиналася, вмирала, але не нарікала. Її серце перенесло найважчі терпіння, бо було повне досконалого смирення. За це все Вона, Пресвята Богородиця, отримала найбільшу в світі нагороду: побачила Ісуса воскреслого. Мине небагато часу, і Він забере її до Себе в Свої небесні обителі. Тож немає і не може бути для християн іншої дороги, окрім дороги Пресвятої Богородиці. Бо тільки ця дорога — дорога смирення, тобто повної довіри і віддання себе і свого життя Богові-Творцеві приведе нас на нашу Голгофу, на якій ми розіпнемо свій гріх і чистими увійдемо в щасливе і вічне життя, де нас чекає наша Небесна Мати. Сьогодні її дорога повторюється в кожному з нас, бо Вона любить нас, як своїх дітей, а отже, спішить усім на поміч.
Пресвята Богородице, спаси нас! Тисячі років, починаючи від Адама і Єви, людство чекало дня, коли сповниться Божа обітниця про прихід Спасителя, Котрий з’єднає небо з землею і навчить людей жити по правді. І день цей настав. Сьогодні благу вість (добру новину) про прихід Спасителя звіщає людям архангел Гавриїл через Пресвяту Діву Марію. Він говорить, що від Неї народиться Син, Котрого Вона назве Ісус. Але як народиться, коли Вона чоловіка не знає?
Ангел пояснює, що Дух Святий зійде на Неї і Той, Хто народиться буде Сином Божим. Яку потрібно було мати віру і яке смирення, щоби на ці слова архангела відповісти: «Я рабиня Господня, нехай буде мені по слову твоєму». І ангел відійшов від неї.
Скоро мине сьогоднішній день, як минув і день вчорашній. Мине і свято Благовіщення. Подивімся навколо себе, що творять люди без Христа, і перед нами постануть дві дороги — одна дорога Пресвятої Богородиці: дорога віри, смирення, чистоти, правди, любові. Друга дорога — дорога зла, неправди, нечистоти. Якою дорогою ми хочемо йти? Яку дорогу ми вибираємо? Якою дорогою ми йдемо?
Дорога кожного християнина — це дорога Пресвятої Богородиці. А починається вона зі смирення. Я раб (слуга) Твій, Господи, нехай вся моя життєва дорога буде по слову Твоєму. Ніщо не може бути перешкодою у виборі цієї дороги — ні гординя, ні самолюбство, ні марнославство. «Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем», — закликає Христос.
Він не просить вчитися від Нього ні молитви, ні посту, ні, навіть любові до ближніх, а смиренню. Будучи Сином Божим, існуючи в Божій природі, Він, як говорить у Посланні до филип'ян св. ап. Павло, понизив Себе, ставши слухняним аж до смерті, смерті ж – хресної.
Це вияв досконалого смирення, яке може бути тільки тоді, коли є досконала любов. Це доводить і Його молитва перед хресними муками і смертю. «Отче Мій, коли ця чаша не може минути, щоб Я її не пив, хай буде Твоя воля».
Старий Заповіт приписував жертвоприношення. Але навіть і вони залишалися просто обрядами і зовнішніми знаками, якщо не походили з серця. Тому Давид говорить: «Жертви Богові — дух сокрушенний: серцем сокрушенним і смиренним ти, Боже, не нехтуєш».
Святі отці вчать із свого досвіду, що тільки смиренним дається благодать, бо тільки вони можуть без шкоди для себе мати благодатні дари, оскільки вважають себе недостойними їх, а якщо отримують від Бога, то вважають їх даними тимчасово на збереження, за них повинні будуть дати відповідь Богові, тому-то і відмовлялися від них, просили Бога забрати ці дари. Потрібно на досвіді пізнати і зрозуміти твердження св. отців, і зокрема св. Ісаака Сіріянина, що «хто плаче за гріхи свої, стоїть вище того, хто словом воскрешає померлих».
Великий вчитель духовного життя і аскет св. Макарій Єгипетський порівняння смирення з іншими добродійствами і чеснотами пояснює притчею про розкішний обід, влаштований для царя і вельмож. Оскільки все було приготовлено без солі (під сіллю розуміється смирення), то замість вдячності, якої господар дуже чекав від царя, заслужив гнів. Отже, без смирення даремні всі чесноти і добродійства людини, і навіть сповнення всіх заповідей не лише не наближає людину до Бога, а віддаляє її від Нього.
Де нема смирення, там обов’язково буде гордість, а вона є першим смертним гріхом. Це твердження багатьох святих.
Пригляньмося уважно до себе самих, до нашого «я», і ми побачимо і переконаємось, що наша духовна природа спотворена і пронизана гріхом гордині. А перемогти високі думки про себе, свій егоїзм, своє марнославство, свою гординю — це рівнозначно перемогти весь гріх. Дивно, але допомагають нам у цьому наші гріхопадіння, які викликають у нас сльози жалю спонукають до покаяння і приводять до смирення.
По правді, визнаючи своє безсилля в боротьбі з гріхом, ми знову і знову приходимо до Господа і просимо: «Боже, якщо хочеш, можеш мене очистити (як говорив прокажений), а сам я нічого не можу зробити... Господи, навчи мене творити волю Твою, Господи, виведи з темниці душу мою» … І тут людина пізнає велике Боже милосерця, пізнає, що «близько Господь до сокрушенних серцем», що Він істинно лікар наших душ.
Мірою духовного зростання християнина є смирення. Чим вища людина духовно, тим вона смиренніша. І навпаки, чим смиренніша, тим вища.
Ні правила, ні поклони, ні пости, ні читання Слова Божого, а хоч би і вивчення всього Св. Письма напам’ять,та й всіх богословських предметів, а смирення наближає людину до Бога.
«Смиренна людина, — як говорить ієромонах Діонісій (з монастиря Симона Петра, що на Афоні), - не прагне видаватися духовною в очах інших людей».
А ось повчальний приклад з духовного життя подвижників. У монастирі жив один монах. На спільних молитвах виглядав розсіяним і завжди запізнювався на богослужіння. Його часто картали за це й радили вставати раніше... А після його смерті дізналися, що він чував цілими ночами і лише годину-дві на добу відпочивав. Духовний провідник порадив йому вдавати з себе розсіяного, щоб уберегти його від гордости. Зі смиренням несумісні осудження ближніх і образливість. Якщо ми осуджуємо інших або ображаємось, коли нас кривдять, то у нас зовсім немає ніякого смирення. Святі подвижники щиро дякували всім, хто їх ображав, принижував, осміював, очбрнював, бо терпінням цих образ вони вчилися смирення.
Одного разу святий Антонїй мав видіння, в якому бачив усі сіті диявольські, розкинуті по землі. Він запитав: «Хто ж уникне їх?» і почув голос з неба: «Смиренномудрість».
Тож просімо її у Господа. А просити смиренності, як говорить той же ієромонах Діонісій, означає просити того, щоб нас вважали за ніщо.
Хто з нас готовий і хоче цього?
Ми найчастіше просимо про здоров’я, про Божу поміч для якнайкращого влаштування в житті. А коли щось не так, як нам хочеться, нарікаємо на всіх і на все, а значить і на Бога.
Тоді нам відповідає, св. ап. Павло в Посланні до римлян: «Хто ти такий, чоловіче, що сперечаєшся з Богом? Хіба виріб з глини скаже тому, хто його зробив: «Навіщо зробив єси мене таким?»
Давно закінчилася земна дорога Пресвятої Богородиці. На ній вона зазнала багато горя. Та найбільшим випробуванням і горем була Хресна дорога її Сина. І на Хресній дорозі Ісуса Вона була з Ним до кінця: співстраждала, мучилася, розпиналася, вмирала, але не нарікала. Її серце перенесло найважчі терпіння, бо було повне досконалого смирення. За це все Вона, Пресвята Богородиця, отримала найбільшу в світі нагороду: побачила Ісуса воскреслого. Мине небагато часу, і Він забере її до Себе в Свої небесні обителі. Тож немає і не може бути для християн іншої дороги, окрім дороги Пресвятої Богородиці. Бо тільки ця дорога — дорога смирення, тобто повної довіри і віддання себе і свого життя Богові-Творцеві приведе нас на нашу Голгофу, на якій ми розіпнемо свій гріх і чистими увійдемо в щасливе і вічне життя, де нас чекає наша Небесна Мати. Сьогодні її дорога повторюється в кожному з нас, бо Вона любить нас, як своїх дітей, а отже, спішить усім на поміч.
Пресвята Богородице, спаси нас!
Тисячі років, починаючи від Адама і Єви, людство чекало дня, коли сповниться Божа обітниця про прихід Спасителя, Котрий з’єднає небо з землею і навчить людей жити по правді. І день цей настав. Сьогодні благу вість (добру новину) про прихід Спасителя звіщає людям архангел Гавриїл через Пресвяту Діву Марію. Він говорить, що від Неї народиться Син, Котрого Вона назве Ісус. Але як народиться, коли Вона чоловіка не знає?
Ангел пояснює, що Дух Святий зійде на Неї і Той, Хто народиться буде Сином Божим. Яку потрібно було мати віру і яке смирення, щоби на ці слова архангела відповісти: «Я рабиня Господня, нехай буде мені по слову твоєму». І ангел відійшов від неї.
Скоро мине сьогоднішній день, як минув і день вчорашній. Мине і свято Благовіщення. Подивімся навколо себе, що творять люди без Христа, і перед нами постануть дві дороги — одна дорога Пресвятої Богородиці: дорога віри, смирення, чистоти, правди, любові. Друга дорога — дорога зла, неправди, нечистоти. Якою дорогою ми хочемо йти? Яку дорогу ми вибираємо? Якою дорогою ми йдемо?
Дорога кожного християнина — це дорога Пресвятої Богородиці. А починається вона зі смирення. Я раб (слуга) Твій, Господи, нехай вся моя життєва дорога буде по слову Твоєму. Ніщо не може бути перешкодою у виборі цієї дороги — ні гординя, ні самолюбство, ні марнославство. «Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем», — закликає Христос.
Він не просить вчитися від Нього ні молитви, ні посту, ні, навіть любові до ближніх, а смиренню. Будучи Сином Божим, існуючи в Божій природі, Він, як говорить у Посланні до филип'ян св. ап. Павло, понизив Себе, ставши слухняним аж до смерті, смерті ж – хресної.
Це вияв досконалого смирення, яке може бути тільки тоді, коли є досконала любов. Це доводить і Його молитва перед хресними муками і смертю. «Отче Мій, коли ця чаша не може минути, щоб Я її не пив, хай буде Твоя воля».
Старий Заповіт приписував жертвоприношення. Але навіть і вони залишалися просто обрядами і зовнішніми знаками, якщо не походили з серця. Тому Давид говорить: «Жертви Богові — дух сокрушенний: серцем сокрушенним і смиренним ти, Боже, не нехтуєш».
Святі отці вчать із свого досвіду, що тільки смиренним дається благодать, бо тільки вони можуть без шкоди для себе мати благодатні дари, оскільки вважають себе недостойними їх, а якщо отримують від Бога, то вважають їх даними тимчасово на збереження, за них повинні будуть дати відповідь Богові, тому-то і відмовлялися від них, просили Бога забрати ці дари. Потрібно на досвіді пізнати і зрозуміти твердження св. отців, і зокрема св. Ісаака Сіріянина, що «хто плаче за гріхи свої, стоїть вище того, хто словом воскрешає померлих».
Великий вчитель духовного життя і аскет св. Макарій Єгипетський порівняння смирення з іншими добродійствами і чеснотами пояснює притчею про розкішний обід, влаштований для царя і вельмож. Оскільки все було приготовлено без солі (під сіллю розуміється смирення), то замість вдячності, якої господар дуже чекав від царя, заслужив гнів. Отже, без смирення даремні всі чесноти і добродійства людини, і навіть сповнення всіх заповідей не лише не наближає людину до Бога, а віддаляє її від Нього.
Де нема смирення, там обов’язково буде гордість, а вона є першим смертним гріхом. Це твердження багатьох святих.
Пригляньмося уважно до себе самих, до нашого «я», і ми побачимо і переконаємось, що наша духовна природа спотворена і пронизана гріхом гордині. А перемогти високі думки про себе, свій егоїзм, своє марнославство, свою гординю — це рівнозначно перемогти весь гріх. Дивно, але допомагають нам у цьому наші гріхопадіння, які викликають у нас сльози жалю спонукають до покаяння і приводять до смирення.
По правді, визнаючи своє безсилля в боротьбі з гріхом, ми знову і знову приходимо до Господа і просимо: «Боже, якщо хочеш, можеш мене очистити (як говорив прокажений), а сам я нічого не можу зробити... Господи, навчи мене творити волю Твою, Господи, виведи з темниці душу мою» … І тут людина пізнає велике Боже милосерця, пізнає, що «близько Господь до сокрушенних серцем», що Він істинно лікар наших душ.
Мірою духовного зростання християнина є смирення. Чим вища людина духовно, тим вона смиренніша. І навпаки, чим смиренніша, тим вища.
Ні правила, ні поклони, ні пости, ні читання Слова Божого, а хоч би і вивчення всього Св. Письма напам’ять,та й всіх богословських предметів, а смирення наближає людину до Бога.
«Смиренна людина, — як говорить ієромонах Діонісій (з монастиря Симона Петра, що на Афоні), - не прагне видаватися духовною в очах інших людей».
А ось повчальний приклад з духовного життя подвижників. У монастирі жив один монах. На спільних молитвах виглядав розсіяним і завжди запізнювався на богослужіння. Його часто картали за це й радили вставати раніше... А після його смерті дізналися, що він чував цілими ночами і лише годину-дві на добу відпочивав. Духовний провідник порадив йому вдавати з себе розсіяного, щоб уберегти його від гордости. Зі смиренням несумісні осудження ближніх і образливість. Якщо ми осуджуємо інших або ображаємось, коли нас кривдять, то у нас зовсім немає ніякого смирення. Святі подвижники щиро дякували всім, хто їх ображав, принижував, осміював, очорнював, бо терпінням цих образ вони вчилися смирення.
Одного разу святий Антонїй мав видіння, в якому бачив усі сіті диявольські, розкинуті по землі. Він запитав: «Хто ж уникне їх?» і почув голос з неба: «Смиренномудрість».
Тож просімо її у Господа. А просити смиренності, як говорить той же ієромонах Діонісій, означає просити того, щоб нас вважали за ніщо.
Хто з нас готовий і хоче цього?
Ми найчастіше просимо про здоров’я, про Божу поміч для якнайкращого влаштування в житті. А коли щось не так, як нам хочеться, нарікаємо на всіх і на все, а значить і на Бога.
Тоді нам відповідає, св. ап. Павло в Посланні до римлян: «Хто ти такий, чоловіче, що сперечаєшся з Богом? Хіба виріб з глини скаже тому, хто його зробив: «Навіщо зробив єси мене таким?»
Давно закінчилася земна дорога Пресвятої Богородиці. На ній вона зазнала багато горя. Та найбільшим випробуванням і горем була Хресна дорога її Сина. І на Хресній дорозі Ісуса Вона була з Ним до кінця: співстраждала, мучилася, розпиналася, вмирала, але не нарікала. Її серце перенесло найважчі терпіння, бо було повне досконалого смирення. За це все Вона, Пресвята Богородиця, отримала найбільшу в світі нагороду: побачила Ісуса воскреслого. Мине небагато часу, і Він забере її до Себе в Свої небесні обителі. Тож немає і не може бути для християн іншої дороги, окрім дороги Пресвятої Богородиці. Бо тільки ця дорога — дорога смирення, тобто повної довіри і віддання себе і свого життя Богові-Творцеві приведе нас на нашу Голгофу, на якій ми розіпнемо свій гріх і чистими увійдемо в щасливе і вічне життя, де нас чекає наша Небесна Мати. Сьогодні її дорога повторюється в кожному з нас, бо Вона любить нас, як своїх дітей, а отже, спішить усім на поміч.
Пресвята Богородице, спаси нас!
