Церкви і сучасні медіатехнології

Сучасний світ неможливо уявити без сучасних технологій, без сучасної офісної та медійної техніки. Врешті-решт без інтернету. Мобільні телефони, смартфони, є майже в кожного. А в декого і по кілька. Компʼютери, ноутбуки вже давно звичні аксесуари нашого життя.

Все активніше сучасні медіатехнології застосовуються для просування тих чи інших проектів. Особливо успішно ними користуються журналісти, митці та політики.

А ось церкви…

Ставлення в церков до нових технологій різне. І варіюється від абсолютного сприйняття і впровадження в життя церковних громад до абсолютного не сприйняття.

Заходиш до деяких церков і тебе не полишає почуття абсурдності того що бачиш. Сучасно відремонтоване, або ж новозбудоване приміщення. Гарні автівки перед приміщенням храму, пристойні смартфони у священника та прихожан. І водночас немає навіть мікрофону у пастиря. Добре коли храм маленький. Тоді хоч хтось хоч щось почує. А коли великий?

Що вже казати про онлайн трансляції?! Їх провадять лише поодинокі громади.

Церковні акаунти? Сайти? Для чого? Скільки разів доводилося чути такі запитання… Нерідко від тих в кого є свої власні особисті акаунти.

Аргументи проти комп’ютеризації та трансляції служінь викликають подив і шок. Ось лише деякі з них:

• В Біблії відсутні згадки про інтернет.
• В Біблії не згадуються онлайн трансляції.
• Про комп’ютери у храмі там теж немає згадок.
• Немає грошей.
• Немає людей.

Проте справжніх причин п’ять:

Перша. Нерозуміння важливості онлайн комунікацій.

Друга. Небажання витрачати кошти на щось інше окрім власних хотєлок.

Третя. Немає кого і чого показувати.

Четверта. Раптом щось таке побачать, що краще б нікому і не бачити. Особливо щодо проповідей. Їх змісту, мови та викладу. Одна справа просто послухати та й піти геть, і зовсім інша коли можна прослухати, зробити виписки, цитати і зрозуміти, а що ж насправді розповів священник. А при нагоді попросити пояснити що він мав на увазі коли казав ось те чи те. Мало хто згодиться на подібне. Адже це означатиме, що кожного разу доведеться уважно готуватися до служби, підвищувати рівень самоосвіти, а не бубоніти раз за разом майже те саме. А це вже крамола. Посягання на «гідність» самого священника. Хіба так можна робити?

П’ята. Нерозуміння важливості постійного розвитку церквної громади. За часів СРСР у вірян не було можливості вільно обирати та змінювати церкву до якої ходиш. Нині ситуація кардинально інша. Є можливість обирати навіть в межах невеликого населеного пункту. Тому люди і переходять з однієї церкви до іншої бо шукають де їм цікавіше.

Небажання поставити на службу церкві сучасні засоби комунікації та новітні технології призводять до комплексу проблем котрі особливо виразно проявились під час пандемії та повномасштабної війни:

• Відтік з церков частини молоді та людей середнього і старшого віку.
• Втрата звʼязку з тими прихожанами котрі змушені були виїхати за межі населеного пункту, а нерідко і України.
• Втрата можливості отримувати фінансову та матеріальну допомогу.
• Маргіналізація деяких громад, навіть тих що входять до всеукраїнських обʼєднань.

Таке враження, що деякі священнослужителі та їх прихожани живуть в позаминулому тисячолітті. Або вдають що там живуть. Смартфони, автівки у них є. А про них теж у Святому Писанні ані слова. І гроші на них є. І на їх обслуговування теж є. І навіть люди котрі це роблять теж є. Нерідко серед самих прихожан. То чому на медіа немає? Чому не дати шанс для молоді? Хай спробують. Почнуть з малого. А далі все можливо. Для Бога немає неможливого.

Почніть інвестувати в розвиток громади.

Звісно церкви різні як і їх громади. Як за чисельністю прихожан, так і за фінансовими можливостями. І розташовані вони в різних за чисельністю населених пунктах. Частина знищена або зруйнована ворогом. Але там де є бодай найменша можливість варто спробувати. Людям необхідна підтримка. Їм потрібно чути і бачити наживо молитви і проповіді. Людям треба знати про Бога.