Напередодні 82-х роковин Голодомору вчені з Інституту демографії та соціальних досліджень Національної Академії Наук України оприлюднили «сенсаційні» дані: виявляється, жертв сталінського геноциду було не сім мільйонів, а заледве чотири… Цим повідомленням Україні завдано чергового морально-психологічного удару

Напередодні 82-х роковин Голодомору вчені з Інституту демографії та соціальних досліджень Національної Академії Наук України оприлюднили «сенсаційні» дані: виявляється, жертв сталінського геноциду було не сім мільйонів, а заледве чотири…

 

     Цим повідомленням Україні завдано чергового морально-психологічного удару, але, на превеликий жаль, ніхто на це належним чином не відреагував: ані влада, ані суспільство, ані правозахисні організації. Свідоме ж українство вчергове ковтнуло гірку пілюлю: нашу національну гідність вже вкотре потоптано.  Тепер – ученими із державного наукового закладу, які (знову ж приблизно) визначили, що жертв голоду було не більше, як 3 млн. 900 тис. І це при тому, що такі всесвітньовідомі дослідники як Роберт Конквест і Джеймс Мейс, десятки українських пошуковців незалежно один від одного одностайно ствердили, що у 1932-33 рр. від голодового геноциду загинуло щонайменше сім мільйонів українців.

     Кому вигідне свідоме применшення кількості жертв Голодомору? Без сумніву, тим, хто його спланував і організував: людожерній диявольській системі лєніна-сталіна-хрущова-брєжнєва і її теперішнім спадкоємцям у Кремлі, які нині отримали цінний козир у пропаганді заперечення Голодомору як геноциду: мовляв, ось бачите, сучасна українська наука одним махом зменшила кількість жертв удвічі, а отже це була звичайна трагедія через неврожай, від якої постраждали не тільки українці, але й інші народи ссср…

     Майже одночасно з українцями геноцид, організований нацистами, пережила і єврейська нація. Загально визнано, що кількість жертв Голокосту склала близько шести мільйонів осіб. А якщо хтось насмілюється це заперечувати чи применшувати, законодавство держави Ізраїль передбачає для таких сувору кримінальну відповідальність. Тому що ця держава шанує пам’ять своїх замордованих батьків і матерів, юнаків, дівчат і дітей, а також тих, які через Голокост не народилися. І ця держава ніколи не допустить, щоб подібна трагедія з її народом у майбутньому повторилася. І цю державу її громадяни шанують і готові віддати за неї життя…

     Навесні нинішнього року гідний для наслідування крок вчинила вірменська нація і Церква, проголосивши мучениками півтора мільйона вірмен, які загинули під час різанини, організованої турками у 1915-1918 рр. Хоча лемент і протидія мусульман була шалена, але маленька вірменська християнська нація таки визнала мучениками своїх закатованих одноплемінників, засвідчивши перед світом, що більше такої трагедії не допустить.

     Ще кілька років тому, за часів режиму Януковича, газета «Нова Зоря» ініціювала ідею, щоб українські Церкви спільним актом проголосили мучениками сім мільйонів християн-українців, заморених сталінськими богоборцями, і цим назавжди увіковічнили пам’ять про цю планетарну катастрофу в історії людства. Тоді цього з відомих причин не сталося. То чому не звершити цього акту тепер, щоб нікому вже більше не кортіло заперечувати чи применшувати кількість жертв Голодомору в Україні?

     «Пізнайте правду і правда визволить вас» (Ів 8, 32). Ці слова Спасителя Христа є також наказом пізнавати, берегти і примножувати правду про нашу недавню трагічну історію. Бо якщо цього не зробимо, то через кілька років продажні «мужі науки» зменшать число жертв Голодомору ще у кілька разів, а ми, як народ, остаточно перетворимося у безсловесне стадо, з яким можна і надалі чинити що завгодно.

                                                                                                                     

 

     ДО РЕЧІ. Як планувався Голодомор: мова документів.

Знищення українців голодом було потрібно Сталіну щоб утримати Україну в СРСР. Індустріалізація, зростання рівня освіти, збільшення частки українців серед міського населення неминуче призвели б до усвідомлення доцільності і можливості існування України як окремої держави. Надто після об'єднання усіх земель – від Сяну до Дону.

     Мало кому відомо, що Сталін аж до 33 року серйозно боявся... виходу України з CРСР.  

     Ось, що він писав 11 серпня 1932 року з Сочі до Кагановича:

     "...3) Самое главное сейчас Украина. Дела на Украине из рук вон плохи. Плохо по партийной линии. Говорят, что в двух областях Украины (кажется, в Киевской и Днепропетровской) около 50-ти райкомов высказались против плана хлебозаготовок, признав его нереальным. В других райкомах обстоит дело, как утверждают, не лучше. На что это похоже? Это не партия, а парламент, карикатура на парламент. Вместо того, чтобы руководить районами, Косиор все время лавировал между директивами ЦК ВКП и требованиями райкомов и вот – долавировался до ручки. Правильно говорил Ленин, что человек, не имеющий мужества пойти в нужный момент против течения, – не может быть настоящим большевистским руководителем. Плохо по линии советской. Чубарь – не руководитель. Плохо по линии ГПУ. Реденсу не по плечу руководить борьбой с контрреволюцией в такой большой и своеобразной республике, как Украина.
     Если не возьмемся теперь же за выправление положения на Украине, Украину можем потерять (виділив – КМ). Имейте в виду, что Пилсудский не дремлет, и его агентура на Украине во много раз сильнее, чем думает Реденс или Косиор. Имейте также в виду, что в Украинской компартии (500 тысяч членов, хе-хе) обретается немало (да, немало!) гнилых элементов, сознательных и бессознательных петлюровцев, наконец – прямых агентов Пилсудского. Как только дела станут хуже, эти элементы не замедлят открыть фронт внутри (и вне) партии, против партии. Самое плохое – это то, что украинская верхушка не видит этих опасностей.
     Так дальше продолжаться не может"

     Розуміючи неминучість зіткнення з Німеччиною у прагненні до світового панування, Сталін знищив частину українського етносу голодом, ще частину силоміць переселив до Сибіру та на Далекий Схід. Лише потреба СРСР у якісних роботящих та розумних людях для армії та промисловості, а також зростання рівня глобальності інформації та рух шістдесятників вберегли нас від масштабнішого винищення та асиміляції росіянами вже у інші способи після Сталіна.

                                                                                                 Костянтин Матвієнко