Блог о. Петра Балога О.Р._image

Блог о. Петра Балога О.Р.

ЧИ КОЖНА ВЛАДА ВІД БОГА?

17.08.2022, 21:44
ЧИ КОЖНА ВЛАДА ВІД БОГА? - фото 1
Християни, які є громадянами країн і живуть у цьому світі, під владою законних урядів даних країн, а одночасно своїм життєвим пріоритетом мають Євангеліє Ісуса Христа і у духовному плані знаходяться під владою Божою, невпинно покликані гармонізувати ці два виміри і узгоджувати їх.

 

У Посланні до Римлян апостол Павло пише: «Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога» (Рим 13, 1). Що ж означають ці слова? От зараз у багатьох українських містах і селах керує вже окупаційна влада. Важко назвати її владою від Бога. То чи слід їй коритися? Як загалом має ставитися християнин до влади і яку владу має вважати тою, що від Бога?

 

***

Послання до Римлян і термінологія

Перш за все, варто звернути увагу, що Апостол Павло, пишучи про владу в Посланні до Римлян, на початку 13 розділу, у даному конкретному фрагменті, на самому початку говорить не лише про християн, але що це стосується «кожної людини», дослівно: «кожна душа нехай кориться вищій владі». Там також дослівно стоїть множина, тобто коритися належить «владам». Грецьке поняття «exousia» передусім має значення «можливість чи дозвіл робити щось, свобода, право». Деколи теж це має значення «свавілля». І лише потім це вже має значення як «влада, панування», або «державна влада», у сенсі світська, а не будь-яка влада, наприклад «влада Бога».

Хоча, деякі богослови, на приклад Оскар Кульман, вважали, що у Святому Письмі поняття «exousia» крім світського значення, має теж і духовне, наприклад означає «ангельські сили», які зрештою стоять над кожною земною владою. Кульман, напевно, посилався на такий відомий текст, як у Посланні до Колосян: «Бо в Ньому все було створене, що на небі і що на землі, видиме й невидиме: чи то престоли, чи господьства, чи начала, чи власті, все було ним і для нього створене» (Кол 1, 16). Тут нібито Павло перераховує небесні сотворені істоти, тобто різні види ангелів, і серед них теж «власті», дослівно «exousiaі». Проте, перед тим перерахуванням Павло говорить, що мова про «видиме і невидиме», а тому всі ці терміни можуть також стосуватися земних форм влади.

Крім того, термін «exousia» означає «область, володіння» в сенсі територіальному. Наприклад, коли в Євангелії від Луки була мова, що Ісус є з Галілеї, тобто «що Він з-під влади Ірода» (Лк 23, 7). І врешті, «exousia» є синонімом іншого грецького поняття, а саме «periousia», тобто «багатство, достаток, надлишок, велика кількість».

Як би там не було з різними значеннями і інтерпретаціями, у Павла в Посланні до Римлян мова про «світську владу». Про ту, від якої християни були повністю залежні, і якій повинні були підкорятися, зрештою – як і всі інші громадяни чи жителі Римської імперії. До того ж, не просто покора владі, але і лояльність до влади чи до держави були важливою темою не лише Святого Письма, але і стародавньої літератури загалом. Належить лише пам’ятати, що коли мова про «exousia», тобто про «світську владу», то йдеться про легальну земну владу, а не про якихось узурпаторів чи самозванців. Павло закликав до лояльності саме легальній римській владі.

 

 

Християнська традиція у відношенню до влади

Тему «пошанування держави» чи «послух владі» розглядали в давнину поряд з такими темами як «вшанування батьків», «повага до старших», «властиві відносини з друзями». Чи то філософи, чи то моралісти писали, як повинні поводитися державні урядовці, між іншим по відношенню до підвладних громадян, але також – як повинні поводитися громадяни до державної влади. Свого часу Платон навіть так інтерпретував поставу Сократа, який не втік після винесення йому владою Афін смертного вироку, щоб таким своїм вчинком не нівелювати авторитет державної влади, якою б вона не була: доброю чи поганою.

Дещо пізніше, вже в часах християнства, відомий пастир і проповідник Йоан Золотоустий, інтерпретуючи в «Проповідях на Послання до Римлян» саме цей фрагмент з Рим 13, 1-2, твердитиме, що не йдеться про кожного окремого правителя, тобто про конкретні особи, але що йдеться про «владу» як феномен, як дійсність. І що у світі існування правління, влади, керування державами – це все є у рамках Божого Провидіння. Тобто, якою б не була держава, чи то язичницька, чи то християнська, яким би не був правитель, чи то справедливим, чи то злочинним, це не применшує твердження, що влада як така «від Бога». Натомість «зловживання владою», чи «перевищення повноважень», чи теж «злочинна влада» – все це вже інша тема, і її звичайно не можна ігнорувати чи применшувати в ім’я підтримки влади загалом. Що зрештою Йоан Золотоустий і показав на практиці, коли протистояв постійно несправедливій владі імператорського двору у Константинополі, за що і поплатився життям.

Цитата Апостола Павла, що «немає влади, як не від Бога» деколи тлумачиться, як «лише та є владою, яка від Бога». Нібито є влада, яка не від Бога. Тут належить уникати певного спрощення. Всіляка земна влада на цьому світі, у земних державах – вона завжди земна, а не Божа, навіть якщо це влада якоїсь «теократичної держави». Немає «Божої влади» і «світської влади». Є більш або менш побожні правителі, природа влади натомість від цього не міняється: вона земна, тимчасова, обмежена, і завжди не до кінця справедлива. Її завданням проте є дбати про своїх громадян, і максимально захищати справедливість. І одночасно, як і все, що є на землі – сотворене чи допущене Богом. Тому лише в такому сенсі щось світське чи людське є «від Бога».

«Божа влада» – це щось у духовному вимірі, щось що возноситься ніби понад всім світським і має своє джерело у Бозі, у Слові Божому, а не в слові людському, яким є приміром Конституція країни. Можна жити під безбожною світською владою, і одночасно у духовному вимірі перебувати під «владою Бога». Так часто було з багатьма громадянами, які сповідували свою віру в умовах тоталітарного режиму, який тоді панував. Або теж, як це має часто місце пізніше, в новітній історії, в умовах цілком світської, відділеної від Церкви, світської влади чи цілком світської форми держави.

 

 

Властиве розуміння сенсу «пошанування влади» у Посланні до Римлян

Про що ж тоді говорить Апостол Павло, що «всяка влада від Бога»? Він тут говорить про Боже Провидіння, іншими словами: яка б не була чи світська, чи то безбожна влада, як би вона Богу не противилася, Боже Провидіння навіть її діями керує. Не у тому плані, що Бог є джерелом зла чи злочинів, які ця влада часом коїть, але у тому, що в історії спасіння дії такої влади не спроможні знищити Божого плану спасіння. А тому, ані імператор Нерон, який тоді правив, ані якийсь інший тиран, ні будь-хто з правителів не переможуть остаточно Бога і Його Церкву, його народ, який прямує дорогою спасіння.

Крім того, всякий добробут, всіляке добро, яке часом також походить від такої влади, яке не визнає своїм джерелом Бога і Його слово, а лише людські приписи і закони, це все Боже Провидіння використовує для блага людей, в тім теж – для послідовників християнства. Це все вписане в порядок світу, сотвореного Богом, навіть якщо люди, які населяють цей світ і мають в ньому владу, не визнають цього Бога.

Такі приклади вже зустрічаємо у Старому Завіті. У Книзі пророка Ісаї є мова про язичницького царя Кира ІІ Великого, першого перського правителя: «Так говорить Господь до свого помазаника Кира, якого я взяв за праву руку, щоб підкорити йому народи, щоб крижі царів розв'язати, щоб відчинити перед ним двері, щоб брами більш не зачинялись: «Я йду поперед тебе, вирівнюючи гори. Я трощу бронзові ворота, ламаю залізні засуви. Даю тобі заховані багатства й скриті скарби, щоб ти знав, що я Господь, котрий зове тебе на ім'я, Бог Ізраїля» (Іс 45, 1-3).

А пророк Єремія, особливо натякаючи на Боже Провидіння, так пише про язичницького царя Навуходоносора, правителя Вавилону: «Тим то так говорить Господь сил: За те, що ви не слухали моїх слів, пошлю й зберу всі племена північні, – слово Господнє, – навколо Навуходоносора, царя вавилонського, мого раба, і приведу їх на цю землю й на її мешканців та на всі сусідні народи, і вигублю їх дощенту, а й зроблю їх страхом, сміховищем та вічною наругою» (Єр 25, 8-9). Подібно про Навуходоносора можна прочитати у Книзі Пророка Даниїла, див. Дан 4, 31-34.

Дещо раніше пророк і суддя Ізраїлю Самуїл виразно розрізняв царство як таке і царя цього царства. Про царство говорить, це «дар Божий» для допомоги у земних справах Його народу (пор. 1 Сам 9, 16), натомість одночасно попереджає народ про деспотичність царя (пор. 1 Сам 8, 11-18). Поки цар Ізраїлю чинив волю Бога, до тих пір вважався «сином Божим», коли натомість противився волі Божій і починав правити несправедливо чи грішити, Бог посилав на такого царя помсту чи кару. Так було з Саулом, потім з Давидом, Соломоном та з іншими правителями Ізраїлю.

Варто додати, що крім Послання до Римлян також у Першому Посланні Апостола Петра є знаменита цитата про світську владу: «Коріться ради Господа кожній людській установі: чи то цареві верховному володареві, чи то правителям, ним посланим на кару лиходіям і похвалу доброчинцям» ( 1 П 2, 13-14). Цю цитату, якою дехто з читачів інколи зловживав, належить інтерпретувати в тому самому ключі, що і Рим 13: світська влада загалом як така існує на Землі з Божого допуску, Бог однак не схвалює ніяку несправедливість чи зло, яких інколи влада допускається, проте це повинно бути приводом, щоб противитися виконанню законів держави.

Слідуючи цій традиції, саме тому Апостол Павло далі, в тому ж Посланні до Римлян, говорить: «Тим то, хто противиться владі, противиться Божому велінню, а ті, що противляться, самі на себе суд стягають» (Рим 13, 2). Цим виразом Павло також прагне сказати своїм християнським читачам, що послух Богу – це не лише щось, що відноситься до релігійної сфери, але також це послух до різних земних правил і законів. На приклад, як сьогодні б ми сказали, це послух не їздити на червоне світло, чи не сідати за кермо п’яним, чи обов’язок платити податки, чи взагалі бути законопослушними громадянами. Не можна цих справ, як би говорить Апостол Павло, відділяти від своєї побожності, чи тим паче – ігнорувати ці справи, виправдовуючи це ігнорування своєю вірою в Бога.

Коротко кажучи, Апостол Павло пише про відношення християн до світської влади взагалі, і в цьому плані наголошує, що «всяка влада від Бога», тобто перефразовуючи – Бог є Творцем цього світу. Натомість вільні рішення представників влади, які часто виливаються у тиранію, диктатуру чи антихристиянські рішення – це вже інше питання, і цим Павло, правду кажучи, в Посланні до Римлян не займається. І тому, пишучи далі, Павло говорить: «Начальники бо страшні не тим, що добро, а тим, що зло чинять. Хочеш не боятися влади? Чини добро, і будеш мати похвалу від неї; вона бо – слуга Божий, тобі на добро. А як ти чиниш зло, то бійся, бо недарма меч носить; вона – Божий слуга, що відомщає і карає того, хто чинить зло. Тому треба коритися не тільки ради кари, але й ради сумління» (Рим 13, 3-5).

Це древня традиційна моральна настанова: хоча держава часто допускається переступів, в тім теж по відношенню до християн, однак в теорії її право керується справедливістю, а закони написані для гармонії у дочасному суспільстві. Загалом перші християни часто мали претензії до конкретних представників влади Риму, а не до самого римського права, яке сприймалося як таке, що впроваджує лад у суспільстві імперії і пильнує за порядком. Християни не були прихильниками анархії, хаосу, і тому включали земні закони, в тім теж – існування земної влади, у загальну картину Божого Провидіння. Коли християнство набрало більшої ваги в імперії, то не оминало в лиці пастирів нагадувати земній владі, щоб вона пильнувала цього встановленого Богом порядку і не ставала несправедливою владою, чи як говорив Августин про таку владу у своїй книзі «Град Божий»: «зграя злодіїв».

 

 

Дальший біблійний контекст питання про відношення до влади

Зрештою, так як у Римській імперії представники юдаїзму були виразною меншістю, і їх, разом з християнами – яких початково вважали єврейською сектою – часто звинувачували, крім всього іншого, у нелояльності до влади, то одні і другі прагнули діяти обережно, щоб не подавати додаткових приводів для переслідувань. Звідси часто ці дві релігійні групи публічно декларували свою громадянську відповідальність і законослухняність. Крім того, у єврейській традиції, яку переймає частково також Апостол Павло, постійно була постава, яка була домінуючою – поза деякими винятками – щоб не ставити опору владі завойовників, бути до них лояльними, хоча і часто не однодумцями. Винятки наставали тоді, коли така влада виразно ламала єврейський Закон чи змушувала євреїв до цього ламання, ось тоді і вибухали повстання.

Проте, ця лояльність не означала, що християни мирилися з несправедливістю представників влади. У Другому Посланні Апостола Павла до Солунян є мова про витривалість, яку мають проявляти християни перед лицем «безбожності», яку поки що «допускає» Бог, проте справедливий суд врешті настане: «Так, тайна беззаконня орудує вже тепер. Лише тепер є той, хто його стримує, аж поки не буде усунений… І тому Бог посилає їм силу, яка зводить їх вірити неправді, – щоб засуджені були всі ті, які не увірували в правду, а милуються з неправедности» (2 Сол 2, 7. 11-12).

Подібно в книзі Апокаліпсисі, часто в символічному образі, описані безбожні правителі Риму, такі як Нерон, Доміціян чи можливо теж майбутні правителі, які переслідуватимуть християн. Варто хоча б подивитися 13 чи 18 розділи цієї книги, але теж в багатьох інших місцях є мова про «противників Бога». Натомість політична влада Риму названа в Апокаліпсисі просто «Вавилоном», особливо з того приводу, що Рим недавно, подібно як колись Вавилон, знищив Єрусалим і єрусалимський храм.

 

 

Властива постава християн по відношенню до влади і її дій

Підсумовуючи роздуми Апостола Павла у Посланні до Римлян про взаємодію християн зі світською владою, то видно, що автор пробує залагодити оте внутрішнє роздвоєння, яке виникало у думках багатьох його читачів: як одночасно вірно служити Богу і бути лояльними громадянами держави, в якій проживаємо? І звичайно, що Павло не стає на бік несправедливої влади, як це інколи хтось пробує односторонньо інтерпретувати цей фрагмент Послання до Римлян, лише розрізняє земну владу як таку, що її встановив Бог, і про неї пише, не ототожнюючи однак з нею земних правителів особисто, які часто допускаються «беззаконня» чи несправедливості. Загалом, Павло про таку несправедливість пише на початку Послання: «Бо гнів Божий відкривається з неба на всяку безбожність і несправедливість людей, які правду спиняють несправедливістю» (Рим 1, 18).

Варто теж звернути увагу на поставу Апостолів описану в Книзі Діянь Апостолів. Апостол Павло був тоді у Солуні і там проповідував, юдеї натомість підбурили місцеву владу проти нього і його товаришів, мотивуючи це власне спротивом християн кесарю: «А не знайшовши їх, поволокли Ясона й деяких братів до наставників міста, гукаючи: «Ось вони – ті, що підбурили ввесь світ і прийшли аж сюди. Ясон прийняв їх до себе. Усі вони йдуть проти кесаревих наказів, говорячи, що є інший цар – Ісус» (Дн 17, 6-7). Також ціла історія мучеництва перших християн свідчить, що часто вони воліли віддати своє життя, аніж виконувати безбожні накази світської влади, особливо коли влада їх змушувала до невірності Христу чи до язичницьких культів.

Весь контекст Євангелія говорить про те, що учні Христа не повинні безкритично слідувати за діями земних володарів, а тим більше – копіювати їхній спосіб поведінки. Наставляючи одного разу учнів, як власне належить «панувати», Христос наголошує на «взаємною служінню», на відміну від того, як це часто чинить земна влада. Читаємо в Євангелії від Матея: «Ісус же, закликавши їх, сказав: “Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі гнітять їх. Не так має бути між вами. Але як хтось хотів би у вас бути великий, нехай буде вам слуга» (Мт 20, 25-26).

В іншому місці, Христос виразно говорить про пріоритети і про розрізнення між пошануванням земної влади і пошануванням Бога:

«Прийшли ті й кажуть до нього: "Учителю, знаємо, що ти щиросердий і не зважаєш ні на кого: бо не дивишся на обличчя людей, лише по правді наставляєш на путь Божу. Отож, чи личить давати данину кесареві, чи ні? Давати, чи не давати?" Він же, знавши їхнє лукавство, сказав їм: "Чого мене спокушаєте? Принесіть мені динарій, щоб я бачив". Вони й принесли. І каже їм: "Чий це образ і напис?". "Кесарів", – ті йому відповідають. Тоді Ісус промовив до них: "Віддайте кесареві, що кесареве, а Богові – що Боже". І вони дивувались йому» (Мк 12, 14-17).

Варто пам’ятати, що тодішнім контекстом цієї події було дуже дражливе серед юдеїв питання: як відноситися до влади окупантів? Крім того, на монеті був зображений імператор, а тоді це був Тиберій, який вважав себе богом, тому дехто серед ревних юдеїв вважав як вживання таких монет так і оплату ними податків за ідолопоклонство. Христос натомість розрізняє справи земні і Божі, і закликає слухачів не змішувати їх та виразно розрізняти. Іншими словами, Христос прагне сказати, що від вшанування світських законів Божий культ не страждає, однак віддавання «цезареві цезаревого» не може замінити «віддавання Богу Божого».

У кожному разі, розрізняючи владу земну і владу Бога, і не протиставляючи їх як ворожі одна одній, належить проте мати цю останню у пріоритеті, особливо тоді, коли земна влада виразно виходить поза рамки справедливості чи законності. Про це між іншим говорить Апостол Петро, коли від нього несправедливо вимагали зректися своїх релігійних переконань, порушуючи тим самим – як ми б сьогодні сказали – його релігійну свободу: «Слухатися слід більше Бога, ніж людей!» (Дн 5, 29).

Коли земна влада стає несправедливою, і замість ладу у суспільстві впроваджує хаос, а інколи тиранію, християни покликані протистояти такій владі. Християнське соціальне вчення виразно подає критерії, до яких пір громадяни, в тім теж християни, можуть бути лояльними до світської влади, а коли можуть виражати свій протест, навіть інколи силовий, якщо немає іншого виходу. Тома Аквінський так пише про людські закони, коли вони можуть перетворитися на «акт насильства»: «Людський закон є законом такою мірою, якою він узгоджується із праведним розумом, і тим самим випливає з вічного закону. Натомість коли якийсь закон суперечить розумові, то називається несправедливим; однак у такому разі він перестає бути законом і перетворюється на акт насильства» (Тома Аквінський, «Сума теології», І-ІІ, q. 93, а. 3, аd. 2). Подібно ще раніше говорив Августин у своїй книзі «Про свобідну волю»: «Non videtur esse lex, quae iusta non fuerit», тобто: «На мою думку, несправедливий закон перестає бути законом» (Августин, «Про свобідну волю», І, 5, 11).

Єдине, про що варто пам’ятати християнам, так це те, що християнські закони і Євангеліє є для християн в першу чергу, і не всі громадяни даної країни повинні чи зобов’язані їх виконувати, хіба що вони покриваються з загальноприйнятими законами даної держави. А тому, з іншого боку, належить також остерігатися «накидувати» цілому суспільству своїх переконань, варто однак «євангелізувати» суспільство, виховувати його до поступового сприйняття євангельських прав.

Натомість, вимагати від держави приймати «християнські закони», як це часто має місце в теократичних ісламських країнах, де зобов’язує релігійне право шаріату, абсолютно не рекомендоване. Особливо, якщо це, як говорить Тома Аквінський, може призвести до сильного спротиву даного суспільства і до ще більших заворушень чи протистояння. Тома Аквінський так про це пише: «Людські закони ведуть до життя у чеснотах, проте не відразу, лише поступово. Тому не вимагається від натовпу недосконалих, щоб вони відразу, як це є у людей чеснотливих, стримувалися від всілякого зла. Бо якщо б так вчинити, тоді ті слабкіші, не витримуючи радикальних вимог, потрапили б у ще більше зло» (Тома Аквінський, «Сума теології», I-II, q. 96, a. 2, ad 2).

На цю цитату покликується також папа Йоан Павло ІІ у своїй Енцикліці «Evangelium vitae», опублікованій 25 березня 1995 року, коли говорить: «…цивільний закон мусить забезпечити всім членам суспільства пошанування засадничих прав, котрі належать до природи свободи і котрі мусить визнавати й охороняти будь-який закон. Серед них найпершим і підставовим є недоторкане право на життя кожної невинної людської істоти. Державну владу може якийсь час утримувати від заборони чогось побоювання, що заборона спричинить іще серйознішу шкоду» (Evangelium vitae, 71). І далі, папа Йоан Павло ІІ, цитуючи різні церковні документи чи теж своїх попередників пише: «Головним завданням будь-якої влади є стерегти недоторканні права людини і дбати, щоб кожен міг як найсправжніше виконувати свої обов’язки. Якщо органи влади не визнають прав людини чи порушують їх, то вони не лише ухиляються від виконання своїх обов’язків, але так само їхні розпорядження позбавленні будь-якої зобов’язувальної сили» (Evangelium vitae, там же).

У будь-якому разі, християни, які є громадянами країн і живуть у цьому світі, під владою законних урядів даних країн, а одночасно своїм життєвим пріоритетом мають Євангеліє Ісуса Христа і у духовному плані знаходяться під владою Божою, невпинно покликані гармонізувати ці два виміри і узгоджувати їх. Проте ніколи один коштом іншого: ані відкидати будь-яку земну владу і земні закони «в ім’я Боже», ані відкидати Євангеліє, якщо часом воно не сумісне зі світськими законами чи з розпорядженнями земної влади. Належить невпинно нагадувати владі, що її головним завданням є соціальна справедливість і лад у громадянському суспільстві, і це є той мінімум, завдяки якому християнин може бути лояльним до влади, навіть якщо вона абсолютно світська і повністю відділена від релігійних законів.

 

 

Теги: #Блоги

Останні новини