Блог о. Ігоря Пелехатого_image

Блог о. Ігоря Пелехатого

ЧОМУ «РУСКІЙ МІР» ЗНИЩУЄ УКРАЇНУ?

14.05.2015, 08:13
Не дивно, що «православна влада ДНР» зірвала пам’ятний знак В. Стусу з будинку, де він навчався, бо його слова повністю розвінчують і розкривають україножерну суть «руского міра», який є не чим іншим, як погано замаскованим візантійсько-московським православієм.

На початку травня в окупованому Донецьку сталася знакова подія. Терористичний режим здер з фасаду філологічного факультету місцевого університету меморіяльну стелу, присвячену Герою України, незламному духом Поету Василеві Стусу. Здавалося б, на тлі руїни, гвалту і розбою, якими нині охоплений окупований Донбас, цей факт не такий вже й значущий, але насправді він відкриває перед нами глибини, в яких ще тисячоліття тому зародився «рускій мір», безупинно знекровлюючи українську націю і духовно, і фізично. Нинішня агресія Московії – чергова апокаліптична фаза цього нищення.

Стус блискуче закінчив тодішній Донецький педінститут, працював журналістом,здобував науковий ступінь у Києві і, водночас, у горнилі суцільної русифікації України, гартував своє слово, викриваючи україноненависний  комуністичний режим. Тому, закономірно, був ув’язнений КДБ, карався по тюрмах і таборах Сибіру, де і загинув як мученик  у ніч з 3 на 4 вересня 1985 року.

Лагерні нишпорки знищили його поетичний доробок (понад 300 віршів), але до нас дивом дійшов таборовий зошит, у якому, зокрема, Стус, немов біблійний пророк, серцем перенісся у глибину століть і розгледів причину тисячолітнього тупцювання України по задвірках європейської цивілізації.

Він пише: «Думаю про 1000-річчя християнства на Україні. Гадаю, що було зроблено першу помилку — візантійсько-московський обряд, що нас, найсхіднішу частину Заходу, прилучив до Сходу. Наш індивідуалістично-західний дух, спертий деспотичним візантійським православ’ям, так і не зміг вивільнитися з цієї двоїстости духу, двоїстости, що витворила згодом комплекс лицемірства. Здається, що пасеїстичний дух православ’я тяжким каменем упав на молоду не визрілу душу народу — призвів до жіночости духу як атрибуту нашої духовности. Залізна дисципліна татаро-монголів запліднила московський дух, додавши йому агресивности й пірамідальности будови. Український дух так і не зміг виламатися з-під тяжкого каменя пасеїстичної віри. Може, це одна з причин нашої національної трагедії...»

Стус відверто демонструє свою прихильність до європейських цінностей, в т.ч. і в плані релігійному. Він протиставляє католицький Захід православному Сходу. Вважає, що ми, українці, мали б належати до католицького світу. Хоча це не говориться відкритим текстом, але однозначно прочитується між рядками. Стус сприймає православ’я як національне зло, вказуючи, що воно вирвало українців із західного світу й вкинуло в світ східний.

Розмірковуючи, він далі пише: «Можливо, важило й те, що величезна брила духовного християнства впала на юну душу, на її ще не зміцнілі плечі. В кожному разі жертвою православ’я ми є найбільшою. Вийти з-під його східних чар ми так і не змогли. Це знищило нашу вітальну, життєву енергію».

Він правий, коли веде мову про «пасеїзм»* православ’я, нищення ним вітальної життєвої енергії української нації. Адже тип православ’я, що утвердився на українських землях (не без впливу Московщини), таким і був. Спроби «розвернути» його в західному напрямку (Берестейська унія, діяльність Петра Могили) не дали належних результатів. Це візантійське православ’я відлучило нас від Заходу й прилучило до московського Сходу. Як людина європейського штибу, Стус, закономірно, не міг сприйняти цього православ’я.

Тому й не дивно, що «православна влада ДНР» зірвала пам’ятний знак В. Стусу з будинку, де він навчався, бо наведені вище його слова повністю розвінчують і розкривають україножерну суть «руского міра», який є не чим іншим, як погано замаскованим візантійсько-московським православієм.

Власне, очільники цієї «отєчєской вєри» вчергове зухвало  виявили свою зневагу до України, демонстративно сидячи в той час, коли всі присутні в залі Верховної Ради встали на знак пошани до українських героїв, список яких зачитував Президент Порошенко 8 травня.

Василь Стус зі сторінок свого табірного зошита взиває Україну до прозріння. І справді, чим скоріше ми позбудемось ціїє тисячолітньої полуди фатального візантійсько-московського пасеїзму, тим швидше досягнемо національної консолідації і врешті назавжди вирвемося з пазурів «старшого брата».

PS. До речі, на місці пам’ятного знака «влада ДНР» планує встановити барельєф своєму ідейному натхненнику - чекістському шпигуну, диверсанту і терористу Ніколаю Кузнєцову.

*пасеїзм – фанатичне замилування минулим, вороже ставлення до сучасного, до прогресу

Останні новини

Вчора