Прийшовши на землю, Ісус приніс землянам найцінніше: повноцінне, щасливе життя. «Хліб, який Я дам, то є тіло Моє, яке Я віддам за життя світу» (Ін.6:51). Але світ не прийняв Його безцінного дару. Аби чіткіше уяснити деякі важливі речі, заглянемо в історію. Скільки років існувала цивілізація до потопу? Десь близько 1700 років. Цифра аж ніяк не є випадкова.

Прийшовши на землю, Ісус приніс землянам найцінніше: повноцінне, щасливе життя. «Хліб, який Я дам, то є тіло Моє, яке Я віддам за життя світу» (Ін.6:51).  Але світ не прийняв Його безцінного дару. Аби чіткіше уяснити деякі важливі речі, заглянемо в історію.

Скільки років існувала цивілізація до потопу?  Десь близько 1700 років.    Цифра аж ніяк не є випадкова. Кожна з цивілізацій, імперій чи великих держав, що не знала, або відкинула Творця, має час свого народження і час смерті. Розвиток іде за внутрішніми законами, що їх не можуть змінити ні нові територіальні завоювання, ні створена людьми ідеологія.  Більшовицька Росія намагалася це зробити, водила свою країну кривавими манівцями сімдесят років, але змушена була повернутися і тепер, знову з жертвами, намагається наздоганяти світ.

Схема розвитку успішного суспільства досить проста. Після тріумфу й перемоги над усіма ворогами народ нарешті отримує те, до чого прагнув: можливість безмежного оволодіння земними благами. Існують три важливі речі, звідки люди плоті черпають свої насолоди. Це – їжа, секс і влада. Навіть гроші – об’єкт пожадань усіх народів не є головним чинником, вони лише могутній засіб для отримання перших трьох. Кожна імперія, досягнувши вершини своєї могутності, беззастережно поринає у розкіш. Саме це і є одним із найважливіших моментів початку занепаду. Коли людина нарешті пізнала справжній смак життя, завойовницький запал у неї потроху згасає. Чоловік випещений, вихолений, звиклий до переситу у всьому, вже не придатний до значних обмежень військової служби, не піде на ризик, де може бути  загроза життю. Він буде шукати, так би мовити, мирних методів вирішення проблем, а це, в більшості випадків, домовленості пов’язані з грішми.

Гроші в суспільстві стають вирішальним і найголовнішим чинником.  Купується і продається все, і навіть любов, і навіть батьківщина. Вже немає ідеалів, що за них колись відчайдушно боролися й навіть ішли на смерть,  існує лише загальний принцип: вигідно – не вигідно.   І тоді друзі – вже не друзі, і вороги – не вороги, а лише тимчасові партнери, компаньйони у спільних справах. Хто був у Європі й бачив, як там живуть, легко зрозуміє, чому Захід такий нерішучий у спілкуванні зі східним «царем», чому не наважується вдатися до застосування сили, хоча й не слабкий. Ось уже стільки років західні політики намагаються якось умиротворити голодного вовка, умовити його відмовитись від м’яса, пропонуючи навзаєм різні солоденькі десерти. Європейці гарно живуть, вони бережуть своїх людей, – їм є що втрачати й тому дуже не хочеться встрявати у якусь конфронтацію з непередбачуваним сусідом.

В цій  веремії сатана вміло підживлює найгірші риси характеру людини: зажерливість, жадібність, ненаситність, підступність, гордість.  Особливо вразливі багатії та політики. В час завоювань згуртовані, змушені триматися єдності, тепер вони мають свободу, й починається жорстока внутрішня боротьба за більші прибутки й за владу. Разом з тим постійні пошуки нових і нових насолод, призводять до повного занепаду моралі. І, як завжди, суспільству, що рухається до прірви, на «допомогу» приходить сатана. Добиваючи природну, закладену Богом мораль, ворог підкинув людям дуже зручний,  простий, абсолютно, на перший погляд, безпечний   принцип: можна все, що не шкодить іншим. Це і є суттю того, що сьогодні називається гуманізмом.

Як прийнято вважати, Саваоф покарав Содом та Гоморру за статеве збочення гомосексуалізму. Але уважний погляд підкаже нам, що проблема є значно ширша. Ось висновки Саваофа, що торкаються допотопної цивілізації: «І бачив Господь, що велике розбещення людини на землі, і ввесь нахил думки серця її – тільки зло повсякденно» (Бут.6:5)  В Содомі спостерігаємо дуже схоже, якщо не повністю ідентичне явище: «А люди содомські були дуже злі та грішні перед Богом» (Бут.13:13). Більш розгорнуту картину їхніх звичаїв знаходимо в описі подій, що відбулися біля будинку Лота.

«І прибули обидва ангели до Содому  надвечір… Ще вони не полягали, а  люди того міста, люди Содому – від малого, аж до старого, увесь народ звідусюди оточили  той дім. Всі вони закричали до Лота, і сказали йому:  «Де ті мужі, що ночі цієї до тебе прийшли? Виведи їх до нас, щоб нам  їх пізнати! І Лот вийшов до входу до них, а двері замкнув за собою, і сказав: «Браття мої, – не чиніть лихого!» А вони закричали: «Іди геть! Цей один був прийшов, щоб пожити чужинцем, а він став тут суддею! Тепер ми зло гірше тобі заподієм, ніж їм!» І сильно вони налягали на мужа, на Лота, і підійшли, щоб висадити двері» (Бут.19:1). Від малого до старого… Абсолютно очевидно, що грішний спосіб життя прищеплювався змалечку. Діти виростали повністю занурені в атмосферу аморальності. Агресивність. Жорстокість. Жадібність. Необмежена хтивість. Гордість.

І ось деякі наслідки такого виховання. Дочки Лота, які народилися й прожили свої дитячі роки в Содомі, з легкістю вдалися до кровозмішення. Очевидно, природна жіноча сором’язливість давно полишила їх, і дівчата не бачили нічого ганебного в тому, аби переспати з батьком. З міста тікали поспіхом, то ж ясно, що захопили з собою вкрай необхідне, а ось пляшечку з вином, як здається, не забули. При першій же нагоді, знайшовши місце, де можна було сховатися, влаштували звичну розвагу.  І це при тому, що вони знали Бога. Не могли не знати. Власне, як і Лот. Але бачимо, що він настільки розвеселився під час тієї гулянки, що вже не давав собі звіту.

Подібно й дружина Лотова. І не проста цікавість змусила її оглянутись назад, коли полишали Содом. Неважко уявити, як їй важко було розлучатися з рідною домівкою! З містом, де минули найкращі молоді роки, де народилися її діти та напевно й онуки. З усім тим, нехай навіть і не надто праведним і чистим, що складало її життя, де були всі її цінності, все найсокровенніше. Як нелегко зрілій людині  відмовитися від минулого! І більше того: далеко не кожен знайде в собі сили докорінно змінитися, якщо народився і виріс у Содомі.

 У людей, які  змогла пройти через якусь страшну біду, нерідко серце стає немов камінь. Його не можна зворушити вже нічим, якось спонукати на добрі почуття. Воно вже не здатне відродитися, самостійно оживити свою омертвілу суть. Власне, це може зробити лише Ісус. «А хліб, який Я дам, то є тіло Моє, яке Я віддам за життя світу» (Ін.6:51). І Він віддав. Вхід до Царства Його відчинено. Для всіх, хто прийме Його жертву.

Можна було б так детально не розглядати ці дуже давні події, якби не збувалися слова Соломона: «Що було, і що робилося, буде робитись воно, – й немає нічого нового під сонцем!» (Еккл.1:9).

 Що було в допотопній цивілізації, потім – у Содомі, те сьогодні, вже в нашому суспільстві,  успішно набуває відомих історичних форм. Що нового? Раніше це все розвивалося стихійно, тепер  лукавий подарував людям ґрунтовне вчення, що називається гендер. Ззовні все в ньому виглядає дуже привабливо й гідно: захист прав жінок, боротьба з домашнім насильством, баланс присутності чоловіків та жінок в органах державної влади, захист прав дітей тощо. Отруйні ж зерна сатанинського куколю поки що активно сіються  в землю, їх поки не видно, але мине час, і вони проростуть і отруять увесь світ при сприятливих суспільних умовах.

Практично всі церкви України виразно бачать всю згубність цього, без перебільшення, сатанинського руху, лідери християнських громад в особі Ради церков, неодноразово заявляли владі про свою позицію, але хто там прислухається до голосу Церкви?  Впровадження гендерних принципів іде тихо, без особливого розголосу, але наполегливо й невідступно.

Що характерно: в історичні часи розпуста ніколи не досягала дна, народ коротав свої дні у важкій праці та злиднях, для доведення країни до остаточного розпаду цілком вистачало еліти. Сьогодні процес гниття йде набагато швидше, охоплює значно ширші верстви населення. Еліта наша практично готова, аби зіпхнути країну у прірву, має для цього потужну олігархічно-корупційну систему.  Але Господь наш – Він  живий, Він – ворог всілякої неправди.

Є оте «дно», низи, які, за висловом класика марксизму, не бажають жити по-старому, вони й нині не хочуть миритися з несправедливістю й беззаконням. Саме їх підняв Господь і вивів на Майдан, аби не допустити повної катастрофи країни, дав їм відвагу непохитно стояти навіть перед лицем смерті. Здорове суспільство вже цілком дозріло до третього Майдану, але навряд чи це буде повтором недавнього минулого. Буде щось інше, чого не сподіваємось, і Господь виведе Україну на світлий шлях. Він це зробить через чесних, патріотичних, самовідданих у боротьбі зі злом чоловіків та жінок.

Через громадськість, яка спроможна поставити потужну перешкоду перед тими, хто намагається різні збочення запровадити в норми життя; через тих законодавців, які  робитимуть усе можливе, аби не допустити прийняття богопротивних законів; через тих батьків, котрі пильнуватимуть, аби в освітній системі не з’явилася ота сама «радикальна програма сексуальної освіти дітей».  Через віруючих, які не стомлюються молитися за свій народ і свою країну.

Віктор Котовський