Дивна річ, але це факт: чимало серед нас є християн, яким треба пояснювати сутність більшовицької ідеології, комунізму та радянської влади. Не маючи відповідної статистики, важко було в це повірити, але події минулого року якби  оголили душі багатьох християн, поставили на видноту їхній сокровенний вміст. 

Найкраще, що ми прийняли від Господа, власне, Його добро, отримало нову силу й нечувані можливості для свого матеріального втілення. І, скажемо так, далеко не найкраще, від чого народові Божому давно вже варто було звільнитися, очистити сосуди своїх сердець через святу кров Ісуса Христа, теж  постало майже відкрито.  

Можна було б зайнятися глибоким  роз’ясненням цього питання, але утримаюсь, аби не зловживати увагою читача, наведу лише один аргумент, що, на мою думку, вартий усіх інших аргументів разом узятих. Радянська влада – то була влада не просто атеїстична, бо «нормальні» атеїсти зазвичай ігнорують релігійні доктрини, як таку собі оману заангажованих людей, мовляв, Бога не існує, то про що тут говорити.  То була влада богоненависницька, знавісніло богоборча.  Ліквідацію Церкви як громадської структури та фізичне знищення  віруючих вона вважала одним зі своїх пріоритетних завдань. Все це є невід’ємною й найголовнішою складовою діяльності самого диявола. Марксистсько-ленінська філософія, науковий комунізм та інші теоретичні основи цієї ідеології покликані були дати світові, часто нав’язуючи й силоміць, як це прийнято у правителів темряви світу цього, потужну противагу християнству.  Власне, довести нарешті всім, що Бога таки не існує.

Ну, не вийшло. Але ворог душ людських не вгаває. Нині завершується розбудова нової ідеології, що нібито не відкидає Творця, робить якісь хитрі реверанси у бік релігії, але по суті своїй і по наслідках своїх практичних дій є такою ж як і ідеологія Леніна-Сталіна, її  модернізованою версією.

«Не роби собі жодного ідола…» (Вих.20:1), – промовляє Бог, звертаючись до людей.  Але більшість громадян України про це не знає. Тисячі ідолів ще бовваніють на центральних площах у наших містах і селах під пильною охороною місцевої влади. Куди показує правиця «вождя світового пролетаріату»?  Колись казали: у світле майбутнє. Але ось воно, майбутнє, вже настало: зажерливість багатих, злиденність бідних, агресивна ненависть, жорстокість, брехня, корупція. Чи є в цьому щось спільне із тим,  що обіцяв «кремлівський мрійник», кидаючи в пекельний вогонь своєї революції мільйони безневинних душ?  Дуже добре було б для нас усіх, якби сучасні політичні фантасти нарешті зрозуміли, що світ розвивається не по людських планах, не по пунктах накреслених рукою безбожних «мудреців», а за волею Всевишнього.

Час від часу зустрічаю християн – так, наших, євангельських, котрі вдома у шухлядах серед інших цінних документів зберігають квитки комуністичної партії. Хочу зрозуміти мотиви. Не думаю, що ці люди, дістають  «святиню», щоб згадати радіючи мільйонні жертви більшовицької революції, голодомори, війни. Не думаю також, що вони дуже бажають повернення  «розвинутого соціалізму», але щось ці члени мали від тієї партії за своє сумлінне служіння, чимось вона полонила їхні серця, даючи різні винагороди та преференції. Дорога пам’ять… І той велетенський дух, що стоїть за потертими картонними палітурками червоної книжечки, ніби вже й витіснений  за межі душі, все ж  певне місце в ній таки зберігає. І може звідти непомітно для ока, використовуючи ностальгію колишнього партійця за «прекрасним минулим»,  чинити на нього свій досить сильний духовний вплив.

Дерек Принс, всесвітньо визнаний учитель Біблії, у своїй книзі «Благословення чи прокляття» розповідає вельми повчальну історію зі свого життя.

 В сім’ї Дерека була одна пам’ятна реліквія, що дісталася йому серед інших творів мистецтва у спадок від діда, котрий певний час служив у Китаї як військовий. Набір із чотирьох майстерно вишитих драконів онук повісив у вітальні свого дому. «У кожного дракона було по п’ять пазурів на кожній нозі, що вказувало на «імператорський» ранг тванин. Дід мій був дуже близькою людиною для мене, – пише Дерек, – і ці картини нагадували мені моє дитинство, щасливі роки, прожиті у дідовому домі.  Саме тоді, коли з’явилися ці істоти на моїй стіні, я почав переживати незрозуміле  відчуття:  щось заважало успіху мого служіння. Це виявлялося у різних випадках невдач, що не мали взаємного зв’язку, але щось було явно спрямовано проти мене. Я раптом помітив  дивні перешкоди  у спілкуванні з близькими людьми, чого не траплялося раніше.  Інші ж люди, на кого я покладався, не виправдовували довіри. Сильно похитнулися й мої фінансові справи.

Я взяв піст, що мав на меті інтенсивну й цілеспрямовану молитву.  І невдовзі почав помічати переміну в моєму ставленні до цих зображень. Я почав задавати собі запитання: «Кого уособлює дракон у Біблії?» Відповідь безсумнівна: сатану (Об»явл.12:1-12).  «Чи гідно мені, служителеві Христа, виставляти у своєму домі предмети, що уособлюють найбільшого  ворога Божого?». Звичайно ж, ні! Отож після деякої внутрішньої боротьби  я позбавився драконів». Переміни у служінні відчулися незабаром, вирішилися й важливі для багатодітної сім’ї Принса фінансові питання.  У молитвах відкрилася йому важлива істина: вишиті дракони внесли в його дім прокляття. Звільнившись від них, він відкрив шлях для благословень, що їх Господь мав на меті дати Своєму слузі.  «Бовванів їхніх богів ти попалиш вогнем… І не внесеш цієї  гидоти в дім твій, щоб не статись, як і воно, закляттям; бридити мусиш ним і ненавидіти його, бо прокляте воно» (Втор.7:25).

Все, що пов’язано з комунізмом, воно закляте Богом. Компартійним «вождям» свого часу – без перебільшення, поклонялися як богам.  Молоді люди, котрі не пережили цього божевілля  в СРСР і не уявляють, як таке могло відбуватися в цивілізованому світі, нехай поцікавляться життям у Північній Кореї. Це абсолютно те саме, що було в нас за сталінських часів, лише дещо підфарбоване у національні кольори.  

 «Не роби собі жодного ідола… Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я – Господь, Бог твій, ревнивий Бог, який карає  беззаконня батьків на дітях  у третьому і четвертому роді тих, хто ненавидить Мене»  (Вих.20:5). Сьогодні ті, хто поклонялися й служили комуністичним ідолам, вони  вже в похилому віці, у зрілім віці їхні діти, та й онуки вже дорослі, і всі вони, не здогадуючись про це, перебувають під впливом духів зла піднебесних, несуть покарання за політичні гріхи своїх найближчих родичів. А скільки ще серед нашого люду «сочувствующіх», «поддержівающіх», «одобряющіх» ту комуносатанинську ідеологію!   Все це аж ніяк не сприяє примноженню Божого благословення для нашого народу. То чому ж дивуватися: ось уже третій десяток років пішов, як ми самі порядкуємо на своїй землі, а темрява не відступає, справи наші йдуть через пень-колоду й просвітку не видно.

Приймаючи новонавернених у лоно церкви, пастори обов’язково з’ясовують, чи не займалися ці чоловіки та жінки  якимось із різновидів окультизму. Якщо таке було, то звершується не лише покаяння, але й молитовно розривається зв’язок  новонаверненого зі своїм колишнім господарем. Також молодому членові церкви рекомендують знищити всі предмети, що ними він користувався у своєму «служінні»:  книжки, де викладено так звані окультні науки та таємні знання, різні там пантаклі, «священні» символи, амулети, талісмани, обереги тощо; очистити свою квартиру від зображень усіх цих пацюків, свиней, гадюк  і тому подібне, що їх так щедро дарують нам східні демонські віровчення. Взагалі, не лише звільнитися від усього нечистого самому, але й очистити своє житло.

            Тут, звичайно, необхідно проявляти мудрість.  Одна християнська пара святкувала золоте весілля, але коли онуки попросили показати їхнє шлюбне посвідчення, вони не змогли.  Хтось свого часу порадив знищити його, оскільки там зверху була «шапка» з «вождями». Серед нас є чимало вчених, лікарів, військових тощо, та й просто  сумлінних трудівників,  їхню працю держава свого часу відмітила відзнаками. Колишні видатні спортсмени зберігають різні спортивні нагороди, аби передати їх  онукам та правнукам як пам’ять про себе. І в цьому немає нічого небезпечного. Ісус, молячись,  доповідав Своєму  Отцеві: «Коли Я був з ними у світі, Я зберігав їх в ім’я Твоє» (Ін.17:12). Він і сьогодні нас зберігає, захищає й попереджає про небезпеку. У світі, де князем є лукавий, на всьому, що не посвячено Богові, так чи інакше стоїть позначка «князя», й ми змушені всім цим користуватися, вносити в дім, дарувати дітям, вживати в їжу.  Це  відомо Христу: «Не благаю, щоб Ти взяв їх зі світу, але щоб зберіг їх від зла» (Ін.17:15). Він є надійним заступником у нашому повсякденному житті, де ми маємо невимушені контакти зі світом, і нам не треба аж надто прискіпливо вишукувати у своїх шухлядах якісь підозрілі папірці. Якщо серця наші міцно приліплені до Христа й лише до Нього, то ми вільні й надійно захищені Богом.

Зовсім інша річ, коли ми зберігаємо пам’ятки, що безпосередньо пов’язані з нашою діяльністю в ідеологічних структурах сатани: компартії, комсомолі та ін.. Дух їхній зберігається в предметах власності лукавого і має змогу діяти в нашому житті через нашу прихильність до них. І тому предмети ці підлягають повному знищенню.

На моє глибоке переконання служіння так званим комуністичним ідеалам стоїть в одному ряду із самими небезпечними видами окультизму.  За нині благопристойним зовнішнім виглядом колишніх радянських діячів ми не бачимо їхніх спотворених душ. Та й самі вони навряд чи бачать. Напевно, передавши прокляття, що його несвідомо несуть з давніх часів, своїм дітям та онукам, вони відійдуть у вічність до свого господаря, котрого величали й поклонялися йому. А ті, кому Господь явив свою милість і відкрив двері до покаяння, мусять усвідомити всю небезпеку свого колишнього служіння комуністичному «дракону».

Допоки й увесь наш народ рішуче не відречеться, не розірве духовний зв’язок зі своїм тоталітарним безбожним минулим, яскравого розквіту нашої країни ми не побачимо.

  Віктор  КОТОВСЬКИЙ