«Експромти Франциска не завжди вдалі». Що стоїть за «пошаною до російського гуманізму» Папи Римського — релігієзнавець
Богдан Амосов
«Мене вражає - і тому я вживаю слово „багатостраждальна“ („martoriata“ — „піддана мукам“) — ота жорстокість, яка не притаманна російському народові, можливо… бо російський народ — це великий народ; це (жорстокість) найманців, солдатів, які йдуть на війну як на пригоду, найманців. Я волію думати так, бо маю велику пошану до російського народу, до російського гуманізму», — сказав Франциск.
А ще згадав російського письменника Федора Достоєвського, який, за словами понтифіка, до сьогодні «надихає християн до осмислення християнства».
В інтерв'ю Радіо НВ філософ, релігієзнавець Кирило Говорун спробував пояснити, як Папа Римський формує такі неоднозначні заяви та чому московські «священники» — співучасники злочинів в Україні.
— Здавалося, Папа Римський трошки одумався, став на сторону світла, коли назвав прийнятними поставки зброї Україні, нарешті, аби захищатися від російських окупантів. Аж тут ми знову маємо чергову сумнівну заяву. Як це можна пояснити?
— Можна пояснити тим, що папа Римський не хоче руйнувати стосунки з російською православною церквою, не хоче зачиняти двері для свого спілкування з представниками російського народу.
Звичайно, він також користується певними стереотипами, які досить поширені серед освічених європейців. Хоча він сам не є європейцем, але мислить у рамках європейської культури. Для неї є деякі символічні імена в російській культурі, зокрема Достоєвський. Для Папи це певний символ релігійного осмислення сучасності. Але це досить поверхневий погляд.
Те, що озвучив Папа, — певний поширений стереотип серед освічених європейців, які не заглиблювалися у творчість того ж Достоєвського. Якби вони заглибилися, то побачили би там різні сторони цієї творчості, зокрема у щоденниках Достоєвського неприкрита ксенофобія, антисемітизм досить відвертий, ідея виключності російського народу.
Достоєвський говорить про «русского» Бога, що є ознакою тієї ідеї месіанства, виключності, яка призвела до цієї війни.
Це загальна помилка для багатьох освічених західних інтелектуалів, до яких належить Папа Римський. До речі, ці стереотипи зараз досить швидко руйнуються і багато людей на Заході починають трошки через іншу призму дивитися на ту ж російську культуру, усвідомлюючи, що вона долучилася до цієї війни, до створення, формування того набору ідей, які призвели до цієї війни.
— Коли він говорить, що росіянам буцімто не властива жорстокість, бо це «великий народ», як це можна зрозуміти? Значить якимось іншим народам властива жорстокість, бо вони не великі чи як? Дивно з погляду сучасного бачення. Папа Римський виглядав як людина доволі прогресивних і відкритих поглядів, а тут якесь занурення чи в XX, чи в XIX століття про «великие народы».
— Я згоден із вашою оцінкою, що ідея «великого народу» передбачає існування менш великих народів. І одразу виникає питання: а за якими критеріями ми оцінюємо і чи можливо взагалі говорити про більш великі і менш великі народи? Це досить велика логічна помилка в міркуваннях із боку понтифіка.
Зрозуміло, що він хотів сказати. Він хотів сказати, що не можна звинувачувати весь народ у тих злочинах, які зараз відбуваються, можливо, він обрав не найкращі форми для того, аби висловити свою підтримку українцям. Будемо це списувати на те, що, можливо, його не дуже добре готують до таких промов і часто він їх проголошує експромтом.
— Щодо підготовки теж є запитання: хто готує і чи є у тих людей якісь наміри?
— Я не став би виключати такої можливості. Справді, є показники, які говорять про те, що інколи Папу інформують тенденційно ті люди в його оточенні, які мають певну програму, бачення, світогляд, який виключає можливість злочинів з боку Росії, наприклад. Вони бачать злочинців в інших краях, в інших кутках світу.
Це певний, можна сказати, мабуть, погляд, характерний для представників лівої ідеології. Таких досить багато в Курії і вони мають свій світогляд, у якому Україна не посідає якесь чільне, належне їй місце. Вони, відповідно, дають Папі певні тези.
Часто він робить якісь заяви на підставі свого власного досвіду, свого власного бачення, тієї базової освіти, яку він отримав, того, що він читав, чув від когось. Результат таких експромтів теж не завжди буває вдалим.
— А як так склалося, що Ватикан — лівих поглядів, виявляється?
— Це складне питання. Частково, думаю, це через ті традиції, які склались у католицькій церкві після другого ватиканського собору; частково — це власні уподобання Папи, яких людей він призначає на посади в Ватикані.
Багато хто походить із італійської інтелігенції, для якої характерна певна лівизна в поглядах, саме в університетській інтелігенції. Це накладає свій відбиток на характер тієї політики, яку ці люди проводять. На жаль, ми бачимо результати цієї політики — вони зовсім не влаштовують українців.
— Ще хочу запитати про РПЦ. Патріарх Кирило нещодавно заявив, що російський народ зіштовхується з небезпеками, які кидають виклик самому існуванню Росії. Російські посадовці у цей час неодноразово заявляли, що Росія може застосувати ядерну зброю. Чи випадкова така заява Кирила і чого він нею домагається, як ви вважаєте?
— Ви правильно підмітили, що риторика патріарха Кирила корелюється з тією ж доктриною про можливість застосування ядерної зброї Росією. Можливо, це невипадкова кореляція. Це є в такому разі ескалацією риторики війни, риторики агресії з боку російської православної церкви. Це є дуже небезпечна тенденція.
[Необхідно], щоб світові лідери, зокрема Папа Франциск, Всесвітня рада церков виступили з чіткішими заявами, з оцінкою таких заяв із боку російської православної церкви. На жаль, чітких заяв із цього приводу ми поки не чули і це дуже прикро.
— Митрополита УПЦ МП правоохоронці підозрюють у розпалюванні релігійної ворожнечі. У своїй статті один із очільників єпархії заперечував самостійність Православної церкви України і назвав її священників «самосвятами та розкольниками». Україну у статті називав «Малоросією» і заявляв, що її захопив патріарх константинопольський Варфоломій. Як ви вважаєте, такі справи з боку правоохоронців можуть покласти край православному колаборантству?
— Справді, серед єпископату Української православної церкви Московського патріархату є досить багато представників, єпископів, які в різній мірі поділяють ідеологію «русского мира» і є або активнішими, або просто пасивними адептами цієї ідеології та її провідниками.
Треба бути дуже обережними. З того погляду, щоби певні теологічні постулати не криміналізувати, тому що ми не можемо дійти до того, щоби карати за те, що люди думають. Навіть якщо це помилкові теологічні постулати. Важливо карати за дії, за реальні дії, реальні факти колаборантства, реальні факти співпраці з ворогом. Але за думки та позиції карати неможливо.
— Ми ще бачили резонансне відео одного з російських священників, який, коли відправлялися сини російських матерів на «часткову мобілізацію», на війну в Україну, заявляв, що нічого страшного, «нарожаете еще». Цього священника в Україні нещодавно ліквідували. Наскільки ці його заяви співвідносяться з релігією як такою?
— Звичайно, ніяк не співвідносяться. Це антирелігійні заяви, я би так сказав. Це звичайні людиноненависницькі заяви, які до християнства не мають жодного стосунку.
Проблема тут глибша, ніж ця заява. Проблема в тому, що цей священник виступав у якості капелана. Багато хто зараз виправдовує його, я це бачу в соціальних мережах. Звали його Михайло Васильєв. Виправдовують тим, що начебто він був разом із військом, із солдатами, напучував їх на якусь моральнішу поведінку, що це виправдовує його перебування на окупованих територіях.
Я вважаю, що таких виправдань не існує. Єдина місія російських капеланів у російському війську — всіляко відмовляти російських вояків від війни в Україні. Це єдине виправдання, єдина можлива місія для них. Будь-яка інша місія — надавати якусь пастирську, психологічну допомогу тощо — це ніщо інше як співучасть у злочинах війни.
