• Головна
  • Моніторинг
  • «Екуменічна діяльність Блаженнішого Любомира Гузара», - о. Ігор Шабан в проєкті «Сім штрихів до портрету»...

«Екуменічна діяльність Блаженнішого Любомира Гузара», - о. Ігор Шабан в проєкті «Сім штрихів до портрету»

28 жовтня, 09:25
«Екуменічна діяльність Блаженнішого Любомира Гузара», - о. Ігор Шабан в проєкті «Сім штрихів до портрету» - фото 1

Від самого початку християнства, Ісус Христос закликав своїх учнів до видимої єдності (Ів 17, 21). Відповідно і сьогодні ці слова надихають християн на роздуми над власною ідентичністю, над спільним для усіх даром віри та над результатом гріховного поділу у християнстві. Тому усі ті, хто називають себе християнами, щораз сміливіше повинні намагатись відкривати волю Господа, щоб шануючи різнорідність форм вираження віри, шукати результативні шляхи для поглиблення видимої єдності у Церкві.

Про це, ще на початку 20 століття писав та роздумував праведний митрополит Андрей Шептицький. Ці ідеї продовжували втілювати у життя його наступники на київській митрополичій кафедрі, зокрема і Блаженніший патріарх Любомир Гузар, який усвідомлював велику відповідальність за єдність Церкви і тому особистою поведінкою заохочував своїх вірних до участі у справі об’єднання. В особливий спосіб Блаженніший Любомир наголошував на потребі внутрішньої віднови серед вірних своєї Церкви та збудження щирого прагнення єдності, про яку так гаряче молився Ісус в часі Останньої Вечері. На його думку така поведінка повинна приготувати грунт для правдивого діалогу між християнами.

Владика Гузар був переконаний, що найціннішим є турбота про те, щоб до справи об’єднання Церков залучались усі християни, адже подібна ідея сягає самих початків християнства Київської Русі, де прикладом є служіння та творчість київського митрополита Іларіона (1051-1055), якому товаришувала безупинна молитва про єдність християн: „[Господи] покажи нам своє милосердя, щоб ми […] в єдності віри – разом, весело та радісно славили Тебе”.

Патріарх Любомир Гузар за винятково важливе і конечне вважав відбудову екуменічної свідомості у Церкві. Бо лише Церква, на його думку, має здібність поєднати усіх, тому що стоїть понад спільнотами і політичними групами. Видно тут, що Блаженніший Гузар глибоко відчував болючу реальність поділу свого народу і Церкви, при цьому розумів що єдність Церкви безпосередньо залежить від єдності народу. Натомість єдність Церков, буде можливою лише тоді, коли усі, без огляду на конфесійну приналежність, правильно зрозуміють природу Христової Церкви, її єдність та різнорідність. На жаль існує ще певний брак такого розуміння в лоні українських Церков Володимирового Хрещення, а подібна ситуація є результатом звичайної ігноранції, з якої народжуються усілякі непорозуміння та помилки. Тому особливо важливо, щоб під час приготування до діалогу зробити глибокий аналіз історично-релігійних умов розвитку Церков Київської традиції. Ієрарх вважав, що перед початком практичної дискусії про справи які ділять, потрібно призадуматись над тим, що є спільного. Варто зазначити, що по цій лінії іде офіційний міжнародний католицько-православний діалог.

Головним критерієм сучасного екуменізму, на думку ієрарха, повинна стати спільна праця та об’єктивне християнське свідчення, адже поняття oikoumene не означає лише прямування до єдності, але вказує на спільну турботу і допомогу в конфронтації з проблемами сучасного світу. З особливою любов’ю патріарх Гузар звертав свою увагу на творення атмосфери наближення поділених Церков. Вважав, що українці зберегли сильний зв'язок між Церквою та народом. Декларував, що Українська Греко-Католицька Церква є відкритою та доброзичливою до інших конфесій. Не відгороджується муром від інших, бо коли Церква є закритою в собі самій то не має Духа вселенськості, а будь які перешкоди і труднощі, що з’являються на шляху наближення та поєднання Церков беруть свій початок головно з людських упереджень та зарозумілості.

З перспективи часу можна зауважити, що богослов’я поєднання, яку розвивав Блаженніший Любомир була відкритою на діалог. Спричинилась вона до формування нової богословської мови, мови біблійної та літургічної. Особливо багато владика зробив для діалогу з православними Церквами в Україні. Вважав, що коли після століть поділу є нагода до зустрічі і порозуміння, то потрібно використати це в дусі відповідальності перед історією і своїм народом.

На цьому місці варто покликатись на інтуїцію Блаженнішого Гузара. Він підкреслив, що лише Дух Святий, без огляду на усі суперечки, будує єдність усієї людськості. Це Дух, завдяки духовним дарам і любові творить Тіло Христове. Дія Святого Духа не знає меж. Єдність повинна бути збудована на прикладі єдності, яка існує у Святій Трійці. Усвідомлення собі цієї єдності, як родинних відносин між Отцем і Сином, поєднаних взаємною любов’ю, любов’ю у Святому Дусі, зроджує прагнення її наслідувати.

Подібно і людина входить до Божої родини через спільноту із Христом. У тій спільноті повинна панувати гармонія. Крім цього, кожен з нас повинен виконати акт цілковитого віддання себе Ісусові Христові і відверто сказати: приймаю Тебе і приймаю кожного іншого, який до Тебе признається – незалежно від кольору шкіри, рис обличчя, мови чи культури.

До того часу, доки усі не відчують до глибини своєї душі цього болю, якого причиною є поділ у християнстві – не відбудеться жодних змін. Поділ у Церкві є ніби хвороба в організмі Церкви, ненормальним станом. Відчути це повинні усі. Апостол Павло писав, що коли хворіє один член організму, то цілий організм це відчуває (1 Кор. 12,26). Те саме діється і у містичному Тілі Христа, яким є Церква.

Сьогодні переконання Блаженнішого патріарха Любомира вказують усім нам на специфіку еклезіологічної вразливості українського християнства, в якому справа народної та релігійної ідентичності потребує глибокої, правдиво екуменічної рефлексії. Особливо важливим для українських греко-католиків було, є і залишається спільне відновлення, зберігання та перебування у Святій Тайні Євхаристії разом з православними братами і сестрами, залишаючись при цьому в єдності із Єпископом Риму. Вагомим у такому мисленні є те, що Українська Греко-Католицька Церква має особливу, специфічну еклезіологію, яка поєднує у собі багато елементів запозичених з Заходу, як також практикує і пам’ятає про свої східні коріння та є свідома своєї помісності в родині східних Церков.

Правдивим залишається той факт, що між спільнотами закоріненими в традиції Київської Церкви, ще до сьогодні існують розбіжності. Звідси бажання наближення, зрозуміння та діалогу. Необхідним є пошук властивої для християнства в Україні моделі спільної Церкви.

Блаженніший патріарх Любомир був щиро переконаний, що бажання єдності є загально християнським завданням, і лише тоді, коли в усіх ділянках суспільного та індивідуального життя дозволимо любові бути почутою, прийде переміна та відновлення. Хоча це не буде ще реалізацією „нового неба та нової землі ” (2 П. 3,13), однак зможемо наблизитись до єдності та реальної любові, яка справді може творити чудеса та чинити „усе новим” (Ап. 21, 5).

Протоєрей Ігор Шабан,

голова Комісії УГКЦ з міжрелігійних та міжконфесійних відносин