Були в історії випадки, і то не раз, коли папами переставали бути перед своєю смертю. Але цілком добровільно, без примусу і без огляду на зовнішні обставини, перед Бенедиктом XVI це зробив лише Целестин V. Було це в кінці далекого XIII-го століття, 1294 року. Петра з Морроне, бенедиктинця, конклав кардиналів вибрав папою в липні 1294 року, той взяв собі ім'я Целестин, а вже в грудні того ж року повідомив, що полишає своє місце Єпископа Риму.
У січні 2013 року перший раз за понад 700 років світ довідався, що є можливість вільно і без примусу відмовитися від папства. Сталося це за справою Бенедикта XVI, який оголосивши про своє зречення, 28 лютого 2013 став папою-емеритом.
Були в історії випадки, і то не раз, коли папами переставали бути перед своєю смертю. Але цілком добровільно, без примусу і без огляду на зовнішні обставини, перед Бенедиктом XVI це зробив лише Целестин V.
Було це в кінці далекого XIII-го століття, 1294 року. Петра з Морроне, бенедиктинця, конклав кардиналів вибрав папою в липні 1294 року, той взяв собі ім'я Целестин, а вже в грудні того ж року повідомив, що полишає своє місце Єпископа Риму.
Цікаво те, що папою він був всього 5 з хвостиком місяців, а вибирали його понад 2 роки. Бо конклаве, після смерті попередника, папи Миколи ІV, почало свої засідання ще весною 1292 року. Так як кардинали не могли дійти згоди, кого з посеред себе вибрати, і ні один з кандидатів від засідання до засідання не набирав потрібних 2/3 голосів, вирішили вибрати когось не с поміж кардиналів.
З'явилася кандидатура одного побожного пустельника з Орв'єтто, монаха-бенедиктинця Петра Морронського. А взнали про нього кардинали з листа, якого він сам їм вислав, в якому благав, щоб врешті вже когось вибрали, бо Церква не може так довго чекати на свого видимого голову.
З неохотою, монах-самітник прийняв вибір. Церква, особливо простий люд, прийняла цей факт з радістю, бо тоді були досить популярні ідеї Йоахима Фіорського про швидкий прихід Третьої Ери Духа Святого, тобто «ери ангелів і монахів», коли вже бюрократична ієрархія перестане існувати. Новий Папа Целестин добре уособлював такі надії.
Взагалі, ідеї Йоахима про «Третю еру» стали дуже популярними і пізніше, навіть без прив'язки до його імені. Про послідовників цього вчення можна почитати в «Імені рози» Умберто Еко, де так звані «фраттічеллі» («братчики», в основному францисканці) стали в опозицію до ієрархії, яка зіпсувалася і віддалилася від простоти Євангелія.
Потім у деяких філософів ці ідеї «третьої ери» мали свій відголосок, як хоча б у Гегеля з його «духом абсолютним» і всіма іншими його тріадами, які замінюють одна одну. А також всілякі тоталітарні режими, які збиралися будувати «світле майбутнє», тобто «еру простих і свобідних», а в той же час – ідеальних людей, щоправда коштом мільйонів незгідних з цим, або тих, що не відповідали вимаганням, які ставилися для «нової людини». Найбільш символічною тут була нацистська Німеччина, яка власне і оголосила себе «Dritte Reich», «Третім рейхом», тобто «третім царством», або іншими словами – «третью ерою».
Повертаючись до папи Целестина V, треба сказати, що керівником він був не дуже добрим - волів більше молитися, аніж керувати. На початку грудня 1294 року повідомив власне про це своїх співпрацівників, що з огляду на бажання присвятити себе молитві, прагне віддати керівництво Церкви трьом кардиналам, поки не виберуть нового папу.
Крім опору зі сторони кардиналів щодо такого рішення, були також сумніви, чи відмова від столиці Апостола Петра ще за життя є легітимна. Два кардинали дослідили справу, і повідомили, що в принципі, згідно канонам, таке може бути. Крім того, папа ж вільний у своїх рішеннях. Тоді, 13 грудня 1294 року Целестин V видав буллу, в якій офіційно зрікся престолу і попросив про вибір нового Єпископа Риму.
Що й сталося через 11 днів, коли кардинали зібралися 23 грудня на конклаве, і вже наступного дня, 24 грудня, вибрали папою кардинала Бенедетто Ґаетані, який став Боніфатієм VIII.
Папа-емерит Целестин V вирішив було віддалитися до своєї пустельні, щоб там віддатися повністю молитві, проте де там! Новий папа, Боніфатій VIII, боявся, що колишній папа стане предметом маніпуляцій у руках радикальних середовищ у Церкві, між іншим «фраттічеллі», і що може дійти навіть до схизми, тому прийняв рішення тримати Целестина під охороною.
Целестин не полишав однак мрії перебувати на пустинному і тихому місці, тому через декілька місяців втік, але відразу ж був схоплений і повернутий під ще пильнішу охорону і цього разу поміщений в замку Фумоне біля містечка Ферентіно, що 70 км на схід від Рима. Перебував там у тісній келії, не опускав території фактичного ув'язнення, там невдовзі і помер, 19 травня 1296 року.
Трохи згодом, Франческо Петрарка, один з батьків гуманізму, вважав крок Целестина V виразом великої свободи і як такий, що відбувся в «ангельському дусі». Петрарка вважав папу Целестина V тим, який не переносив наказів, що продиктовані конечністю практичного та політичного виконання влади.
Однак не всі були так прихильні до свободолюбивого папи. Данте, пишучи свою «Божественну комедію», помістив папу Целестина V у пеклі! (Пекло ІІІ, 59-60). Бо вважав, що зречення влади Єпископа Риму – це прояв боягузтва, а отже - це важкий гріх. Щоправда, Данте мало на якому сучасному йому папі залишав суху нитку. Того ж Боніфатія VIII він вкинув у саму бездну пекла: помістив його у самому нижчому пекельному колі, назвавши при цьому «князем сучасних фарисеїв».
Єдиним винятком з сучасних епосі Данте пап, про якого «батько італійської літератури» не говорить нічого поганого, був наступник Боніфатія VIII, папа Бенедикт XI, який перед обранням був домініканцем Нікколо Боккасіні, а після смерті проголошений блаженним.
З папою Боніфатієм опинилися у пеклі, яке створив Данте, також папи Микола ІІІ та Климент V. Перший, бо назначив своїх родичів кардиналами. Другий, бо переніс столицю Апостола Петра з Риму до Авіньйону у Франції. Щоб було цікавіше, саме Климент V канонізував і причислив до лику святих папу Целестина V. Сталося це 1313 року.
Реліквії святого Целестина зберігаються в кафедральному соборі міста Сульмона, що в провінції Л'Аквіла в Італії.
До речі, Петро Морронський ще в середині ХІІІ-го століття заснував новий Орден, який пізніше називався його іменем – целестинці. Орден проіснував до початку ХІХ-го століття, поки не був знищений спочатку Французькою революцією, а потім Наполеоном.