_image

Феномен літургійної мови

13.01.2011, 14:17
Що таке літургійна мова? Чи має вона право на існування? Відповідь на коментар пана римсько-католика Миколи.

Цю довідку готую і як відповідь на коментар пана римсько-католика Миколи до мого допису “Про шкрабового песика”, і просто як інформацію для всіх, хто цікавиться літургійною тематикою.

Часто різноманітні літургійні “реформи” обґрунтовують постановами ІІ Ватиканського собору. Мовляв, отці на соборі “вселенськи” постановили те чи се. Насправді і на превеликий жаль більшість людей ніколи не читали самих соборових постанов. Часто можна почути: “Собор скасував латинську мову”, “Собор заборонив тридентійську месу”, “Собор постановив молитися до лицем до народу”. Гляньте у конституції, декрети чи постанови собору і ви переконаєтесь у тому, що все це не більше ніж бажання того, хто це говорить.

Існує таке поняття як "літургійна мова". ІІ Ватиканський собор дозволив використання народних мов з пасторальних причин, але він не відмінив літургійної мови. Літургійною мовою римо-католицької церкви і надалі є латинська мова. з неї перекладають на народні мови літургійні тексти. Літургійною мовою УГКЦ є церковно-слов’янська мова. Офіційні тексти видані цією мовою, а вже із неї перекладаються на українську, російську, русинську ітд. Церковно-слов’янська мова як і латина зовсім не є "мертвою" мовою. Це може для викладачів наукового атеїзму вона мертва, але для вірних церков Володимирового хрещення вона є більш ніж живою. Вона є життєдайною. Нею Євангеліє увійшло у нашу культуру, нею живилася і живиться літургійна традиція донині. Кожна церква має свою літургійну мову. Сирійці мають свою, вірмени свою. І вони гордяться цим. І ми повинні гордитись, що в нас є особлива літургійна мова.

Літургійна мова возносить нас із життя буденності до переображеної літургією реальності. Кожна мова, яка претендує стати літургійною повинна пройти шлях молитовності. Увібрати в себе дух літургії для того, щоб передавати його тим, хто братиме участь у богослужіннях. Дуже шкода, що у школах не викладають церковно-словянської мови. І великою втратою для церкви і культури є повне витіснення літургійної мови із притаманного їй вжитку.

У додатку подаю витяги із Конституції ІІ Ватиканського собору, які стосуються питання літургійної мови та постанову собору єпископів УГКЦ щодо офіційної літургійної мови.

 

ПАВЛО ЄПИСКОП СЛУГА СЛУГ БОЖИХ СПІЛЬНО З ОТЦЯМИ СВЯЩЕННОГО СОБОРУ НА ВІЧНУ ПАМ’ЯТЬ СПРАВИ

 

 

КОНСТИТУЦІЯ ПРО СВЯТУ ЛІТУРГІЮ

Розділ І: ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ОНОВЛЕННЯ Й ПЛЕКАННЯ ЛІТУРГІЇ

(Компетентна влада)

Арт. 22. § 1. Нормування святої Літургії залежить тільки від церковної влади, яку виконує Апостольський Престіл та, згідно з нормами права, єпископ.

§ 2. Силою власти, даної правом, нормування літургійних справ, у визначених межах, належить також до компетентних різного роду територіальних єпископських зборів, правно встановлених.

(Мова св. Літургії)

Арт. 36. § 1. В латинських обрядах, за винятком місцевого права, нехай зберігається латинська мова.

§ 2. Тому, що вживання живої мови чи то на Службі Божій, чи в виконуванні святих Тайн, а чи в інших яких частинах Літургії часто може бути дуже корисним для народу, більше місця можна їй приділити, перш за все в читаннях і повчаннях, в деяких молитвах і піснях, згідно з нормами, які в наступних розділах поосібно встановлюється.

§ 3. Дотримуючись цих норм, відповідна помісна церковна влада, про яку в арт. 22 § 2, - також, в разі потреби, за порадою з сусідніми єпископами областей тієї ж мови вирішить і встановить обсяг уживання живої мови, після того, як Апостольський Престіл одобрить чи затвердить їхні акти.

§ 4. Переклад латинського тексту на народну мову для вжитку в Літургії має потвердити відповідна місцева церковна влада, про яку вище згадано.

(Компетенція в пристосуваннях)

Арт. 40. Тому, однак, що в різних місцях й обставинах треба основнішого пристосування Літургії, і воно є труднішим, то:

1) Компетентна місцева церковна влада, про яку н арт. 22 § 2, має дбайливо й розсудливо дослідити, що в цій справі, з традицій і ментальності кожного народу можна з користю допустити до богопочитання. А всі ті пристосування, що виглядають корисні або потрібні, слід пред'явити Апостольському Престолові та ввести їх за його згодою.

2) Та щоб таке пристосування було зроблено з необхідною обережністю, тій же місцевій церковній владі дасть Апостольський Престіл повновласть, щоб вона, якщо зайде потреба, дозволяла й керувала потрібними пробними дослідами в деяких громадах, для цього спосібних, і на означений час.

3) 3 огляду на те, що літургійні закони щодо пристосування звичайно мають особливі труднощі, головно на місіях, для їхнього укладу треба мати досвідчених у цій справі знавців.

 

Розділ II ПРЕСВЯТА ТАЙНА ЄВХАРИСТІЇ

(Народна мова)

Арт. 54. Живій мові на Службах Божих, які відправляється при участі народу, можна дати відповідне місце, зокрема на читаннях і в « спільній молитві » й, залежно від обставин місця, теж і в тих частинах, які належать до людей, згідно з засадою 36 арт. цієї Конституції.

Треба однак подбати про те, щоб вірні також і латинською мовою могли спільно проказувати чи співати ті частини чину Служби Божої, які до них належать.

Якщо б одначе десь виглядало, що підхожим було б вживання рідної мови на Службі Божій, тоді слід дотримуватися приписів 40 арт. цієї Конституції.

 

Розділ III ПРО ІНШІ СВЯТІ ТАЙНИ ТА ПРО БЛАГОСЛОВЕННЯ

(Вживання народної мови)

Арт. 63. Тому, що в виконуванні Святих Тайн і Благословень часто для народу було б дуже корисним уживання живої мови, то треба приділити їй більше місця, згідно з наступними нормами:

а) В виконуванні Святих Тайн і Благословень можна вживати живу мову, згідно з арт. 36.

б) Треба, щоб місцева компетентна церковна влада, про яку в арт. 22 § 2 цієї Конституції, щоскоріш зготувала поосібні Устави за Уставом римського видання, достосовані до потреб поодиноких областей як теж і до мови, та Й, після затвердження актів Апостольським Престолом, уживати їх у дотичних країнах. Але в тих Уставах, чи в окремо складених Збірниках обрядів, не слід залишати тих пояснень, що їх у Римському Уставі додано до окремих обрядів, чи вони будуть душпастирського й обрядового характеру, чи тих, які мають якесь особливе суспільне значення.

 

Розділ IV ЦЕРКОВНЕ ПРАВИЛО

(Мова Церковного Правила)

101. § 1. Згідно з віковою традицією латинського обряду, клирики в церковному Правилі мають уживати латинську мову; проте Єрарх має власть, в окремих випадках, дозволити на користування перекладом у рідній мові, складеним за нормою арт. 36, тим клирикам, для яких вживання латинської мови є важкою перешкодою, щоб могти як слід проказувати церковне Правило.

§ 2. Компетентний настоятель може дозволити монахам як теж членам Інститутів стану досконалости, так чоловікам не клирикам, як жінкам, щоб вони церковне Правило, навіть відправляючи його в хорі, проказували рідною мовою, аби лише переклад був затверджений.

§ 3. Кожний клирик, зобов'язаний до церковного Правила, виконає свій обов'язок, якщо в громаді вірних, чи з тими, що їх вичислено під § 2, відправляє церковне Правило народною мовою, аби тільки був затверджений текст перекладу.

 

РІШЕННЯ І ПОСТАНОВИ

схвалені Синодом Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, що відбувся в Римі в днях з 24 вересня до 8 жовтня 1989 р. Б.

1. Синод стверджує, що офіційною літургічною мовою в УГКЦ є церковно-слов'янська мова. По Другому Ватиканському Соборі існує тенденція в богослужіннях уживати більш зрозумілу вірними живу народну мову. Синод схвалює практику в наших богослужіннях уживати живу українську мову (чи мови країн нашого поселення) там, де є така потреба, для кращої євангелизації наших вірних, а особливо молодих поколінь.