Блог о. Петра Балога О.Р._image

Блог о. Петра Балога О.Р.

ЕРА ДУХА СВЯТОГО: ЧИ МОНАХ ЙОАХИМ ФІОРСЬКИЙ БУВ ПРЕДТЕЧЕЮ ВСІХ ПІЗНІШИХ УТОПІЙ?

09 листопада, 14:04
ЕРА ДУХА СВЯТОГО: ЧИ МОНАХ ЙОАХИМ ФІОРСЬКИЙ БУВ ПРЕДТЕЧЕЮ ВСІХ ПІЗНІШИХ УТОПІЙ? - фото 1
Вчення Йоахима Фіорського, натхнене щирими прагненнями кращого духовного та ідеального світу, і яке в майбутньому не раз проявляло вплив на різні ідеології та утопії, а навіть на диктатури чи тиранії, які силою прагнули запровадити це «світле майбутнє», стало одним з класичних образів утопії.

 

Підхід до історії спасіння завжди був складним і Святе Письмо у цьому є, як здається, неоднозначним. Дослівне зрозуміння певних висловів чи то Христа, чи Апостолів призводило часом до мілленаризму або апокаліптизму у перших віках християнства. У Середньовіччі також було багато мілленаристичних рухів, однак майже всі вони не мали серйозного богословського чи філософського підґрунтя.

У ХІІ столітті з’являється досить серйозне вчення про історію спасіння, яке своїм впливом і значенням геть перевищило не лише ХІІ ст., але і все Середньовіччя, сягаючи подеколи відлунням своїх ідей ХХ століття[1]. Засновником даного вчення був один монах-цистерціанець з Калабрії, Йоахим Фіорський (1135-1202). Він написав багато творів, як екзегетичних, так і догматичних, тобто відзначався вченістю, а в особистому монашому житті – святістю. Через все це мав значний вплив на своїх сучасників, а також досить широке коло учнів і послідовників.

Йоахим, хоча і не був, стисло кажучи, систематичним богословом, а скоріше ритором, займався багатьма богословськими питаннями. Між іншим, займався питаннями про Святу Трійцю. Полемізував тут з відомим у його часі богословом-систематиком Петром Ломбардським, вбачаючи в його вченні єресь і вважаючи – звичайно, помилково, – що Петро вчив не про «Трійцю», а про «Четвірцю». Це виникло з незрозуміння фрази, яка міститься у «Сентенціях» Петра Ломбардського, а саме, що Божа сутність не може ототожнюватися ж жодною Іпостассю Трійці. Йшлося про Божественну природу, спільну всім трьом Іпостасям. Про це детально писав ще набагато раніше Августин у своєму творі «Про християнське вчення». Отець отже, народжуючи Сина, не народжує божественну сутність, але іпостась, яка вже має цю саму сутність. Те само зі Святим Духом.

Йоахим натомість інтерпретував такий підхід так, як би Петро Ломбардський вчив про якусь окрему «річ» в Трійці, а саме незалежну від трьох іпостасей сутність, а отже, на думку Йоахима, це єресь, бо з’являється в Трійці, крім трьох іпостасей, щось незалежне четверте. Йоахим правильно розумів, що сутність Бога, тобто його Божество цілковито належить кожній Іпостасі, проте помилково думав, що у Петра Ломбардського це Божество – це щось понад Іпостасями, це «щось четверте» у Трійці, і відповідно це єресь.

Проте найбільш популярним і впливовим стала есхатологія Йоахима Фіорського, тобто вчення про майбуття і завершення історії. У різних своїх творах він коментує останню книгу Нового Завіту, Апокаліпсис, і виводить з неї певні тези щодо історії світу. Людство має пройти три основні періоди, або як каже Йоахим «статуси» («стан», «status»): період владарювання Отця, потім період Сина, і врешті період Св. Духа. Кожен з тих періодів чи епох ділиться ще на під-періоди, або дослівно «кризи» («tribulationes»). Після панування в історії Отця, і потім Сина, прийде епоха Святого Духа.

Отож, якщо йдеться про вчення Йоахима Фіорського відносно епохи Святого Духа, то він виходить з аналізу певних періодів в історії, які досить логічно ділить на три частини: події Старого Завіту, події Нового Завіту та майбутні події. Кожний з цих трьох періодів Йоахим схематично приписує одній Особі Трійці, а отже Старий Завіт Отцю, Новий Завіт Ісусу Христу, і майбутню епоху – Святому Духу. Одна епоха випливає з іншої, а остання – з двох попередніх. Це бере віддзеркалення з тринітарних відношень: Отець є джерелом Трійці, з Нього народжується Син, а від Них обох походить Святий Дух. Тому після завершення Старого Завіту настав час Євангелії Христа, а після неї настане ера Вічного Євангелія, або Євангелія Царства. Це буде духовна Церква, не така як тепер. Початки (initiatio) конкретних епох однак не збігаються з кінцем попередніх, але мають свій початок у зеніті попередніх, і потім не анулюють тих попередніх, лише їх сповнюють.

Перша ера почалася від Адама, Йоахим називає її «ерою світських», або «ерою обрізаних тілом», її апогеєм був час пророків. Друга ера почалася від пророка Осії, це «ера духовенства», її центром є життя Ісуса Христа. Проте це епоха «і тілесних, і духовних» одночасно. Люди у цій епосі живуть за Євангелієм і по благодаті, проте недосконало. Врешті, третя ера почалася від св. Бенедикта, але вона ще повністю не проявила себе, однак вже є початки. Особливо розвинулася ця третя епоха у часах св. Бернарда Клервоського (1090-1153), цистерціанця, і десь у 1200 році принесе свої плоди, тобто стане вже конкретно видимою. Ця ера Святого Духа є «ерою монахів», вона замінить еру літери і духовенства на еру свободи Духа, еру прославлення[2]. Люди у цій епосі пізнають глибинний сенс Писання, а не лише зовнішній, літеральний. Саме Св. Дух просвічуватиме людей, даючи їм духовне розуміння. Люди тоді житимуть «по духу». Поширенню цієї епохи не буде кінця і краю. Але звичайно, у часі вона матиме завершення, і це станеться при кінці світу («in consumatione saeculi»).

На підтвердження настання третьої епохи Йоахим, як доказ, вкладав у своє вчення цитати з Апокаліпсису про ангела з неба: «Я бачив іншого ангела, що підіймався від схід сонця, маючи печать Бога живого» (Одкр 7, 2), чи теж: «І побачив я іншого ангела, який летів на середині неба, маючи Євангеліє вічне» (Одкр 14, 6). Це «Вічне Євангеліє («Evangelium aeternum») – це Євангеліє не літери, але Духа. Коли воно запанує, до Церкви ввійдуть ті, які були відкинуті, тобто юдеї та язичники, натомість сама Церква з Петрової (тобто зі структури) перетвориться на Йоанову (тобто на духовну, харизматичну). Нічого дивного, що ці роздуми Йоахима стали тривожними для представників Церкви, і дискутувалися на різних зібраннях. Щоправда, на IV Латеранському Соборі 1215 року, який займався вченням Йоахима Фіорського і де його було названо «єретиком»[3], не було розглянуто вчення Йоахима про епоху Св. Духа, лише засуджене його вчення про Трійцю.

Йоахим перемістив таким чином есхатологічне Царство, яке має настати після славного пришестя Христа, тобто після Суду і кінця світу, в історію. Тут, на землі, має бути Царство Духа, Царство Бога, царство справедливих і святих. Церковна ієрархія і Таїнства вже не будуть потрібні у тій третій ері, бо всі житимуть у безпосередньому контакті з Богом через Святого Духа. Повне проявлення цієї епохи Духа, згідно з Йоахимом, вже близько. Весь процес історії світу Йоахим розумів як поступовий рух до духовної досконалості, і в кожному періоді історії до цієї досконалості вела людство почергово кожна Особа св. Трійці.

Парадоксально, що Йоахим, говорячи про духовне і глибше розуміння Писання, сам свої пророцтва базував на літеральному читанні Біблії. Отож, аналізуючи Старий Завіт, він дослівно порахував всі покоління, які там наступають після Адама до кінця першої епохи, тобто до Христа, і у нього вийшло: від Адама до Авраама – 21 покоління, від Авраама до Осії – 21 покоління, і від Осії до Христа – 21 покоління, що разом дає 63 покоління. Відповідно, також 63 покоління повинні бути від епохи Осії, коли то починається епоха Сина, і також 63 покоління повинні бути від св. Бенедикта, коли почалася епоха Св. Духа. Згідно цих підрахунків, епоха Сина повністю завершиться десь 1260 року, а епоха Духа почне «щедро плодоносити».

Ідеї Йоахима досить швидко поширилися, особливо у новоствореному Ордені францисканців, де навіть один з Генералів Ордену був прихильником «йоахінізму» через досить близьку подібність постаті св. Франциска до образу людини з третьої ери Духа[4]. Першим критиком цього напрямку був черговий Генерал францисканців, св. Бонавентура, який особисто мав залагоджувати неспокій серед своїх братів. Він підкреслював, що для Св. Франциска абсолютною і центральною постаттю історії був Ісус Христос, і св. Франциск жив Христом і для Христа, а не в якійсь іншій, окремій ері. Тому епоха Святого Духа – це епоха Христа.

Що цікаво, вчення Йоахима не було популярне за його життя, лише розповсюдилося після смерті калабрійського монаха. Початково деякі представники двох Орденів, які з’явилися на початку ХІІІ століття, тобто домініканці і францисканці, інтерпретували апокаліптичне вчення Йоахима у досить цікавому ключі, застосовуючи пророцтва з цього вчення до своїх засновників: Св. Домінік мав би бути образом того ангела з печаттю живого Бога, натомість св. Франциск – ангела з Вічним Євангелієм. Потім домініканці якось відмежувалися від йоахімізму, натомість у середовищі францисканців з’явився рух, який називав себе «спірітуалами», тобто «духовними», з яких пізніше вийшли вже згадувані «fraticelli», «братчики», більш радикальні, і на відміну від перших засуджені Церквою 1317 року.

Одним з найбільших критиків Йоахима був домініканець св. Тома Аквінський. Він вважав Йоахима Фіорського примітивом у богослов’ї, який не розумів типології Святого Письма, виводячи звідти помилкові висновки. Тома Аквінський, критикуючи йоахінізм, пригадує, що Новий Закон, тобто Євангеліє, базується на благодаті Святого Духа, що вливається в серця людей. Так, Таїнства, правила віри, побожні вчинки займають по відношенню до цієї внутрішньої дії Святого Духа другорядне місце, але це все служить благодаті і місії Святого Духа. Новий Завіт – це діло Ісуса Христа та Святого Духа, має остаточний характер і очікування на щось, що перевищить тут, на землі, Новий Завіт та Церкву Христову – це марнота та незгідність з Писанням.

Ідея Йоахима Фіорського про три ери піддала сумніву традиційне розрізнення між Старим та Новим Завітом, як епохами літери та духа. Для Йоахима обидві ці епохи є ерами літери, ера духа тільки має настати. Крім того, центральність Особи Ісуса Христа досить сильно скомпрометована, навіть якщо це не було прямим наміром автора. Також зв’язок Святого Духа з Христом через розділення історії на ери конкретних Осіб Трійці вже не є такий, яким він виступає у вченні Церкви[5]. Святий Дух вже не виконує місію Христа, але перевищує Його, маючи свою власну місію. Христос був лише типом Святого Духа, попередником, подібно як Йоан Хреститель був предтечею Христа.

Основною помилкою, як здається, Йоахима Фіорського було хронологічне розділення у часі (хоч і з певними, як було видно вище, накладками) «впливів» чи епох Божих Осіб. Традиційно, натомість, у богослов’ї, яке базується на Святому Письмі і Традиції, також є мова про «впливи» окремих Осіб Трійці, що Отець над всім царює, що Син Божий є Посередником, що Святий Дух все животворить і надихає. Однак ці «окремі» дії Божих Осіб відбуваються синхронно, одночасно, ба місією Святого Духа є невпинно актуалізувати місію Христа і реалізувати задум Отця щодо спасіння.

Вчення Йоахима Фіорського, натхнене щирими прагненнями кращого духовного та ідеального світу, і яке в майбутньому не раз проявляло вплив на різні ідеології та утопії, а навіть на диктатури чи тиранії, які силою прагнули запровадити це «світле майбутнє», стало одним з класичних образів утопії, відірваної від реалій історії а особливо – людства. Ба, навіть з богословської точки зору ця утопія як би «забула» про щось таке, як первородний гріх, про людську слабкість, недосконалість, про те, що люди, навіть глибоко віруючі чи духовні, будуть одночасно «людьми плоті і гріха». Натомість суспільство тут у цьому світі ніколи повністю не буде справедливим, богобойним, ідеальним. Воно може лише так чи інакше наближатися до цього ідеалу, проте ніколи повністю його не реалізує. Євангеліє натомість – це не програма для людства Землі, але це «сіль» і «світло» для світу, тобто якийсь невеличкий інгредієнт чи маленьке джерело, завдяки яким світ не втрачає свого «смаку» і своєї «ясності».

 


[1] Такий погляд висловлювало, між іншим, багато теологів. Де Любак пише про це у своїй величезній монографії, присвяченій науковій спадщині Йоахима Фіорського. Там він негативно оцінює спадщину калабрійського монаха, між іншим тому, що вона через філософію Гегеля, а потім Ніцше дісталася до філософії нацистів, і таким чином втілилася в життя ідея Третього Рейху, тобто третьої і остаточної ери людей вибраних та досконалих. Подібно критично дивиться на ідеї калабрійського монаха Конґар, вважаючи їх утопічними, пор. Congar Y., Wierzę w Ducha Świętego, t. 1, сс. 181-193, чи Каспер, пор. Kasper W., La Chiesa come sacramento dello Spirito, c. 75. Є однак богослови, які позитивно відносилися до вчення Йоахима, наприклад Мольтманн чи Буонаютті.

[2] Пор. Gioacchino da Fiore, Liber Concordiae Novi ac Veteris Testamenti, lib. V, 84, fol. 112.

[3] Пізніше, щоправда, у тому ж ХІІІ столітті, папа Гонорій ІІІ реабілітував Йоахима Фіорського, називаючи його в одній зі своїх булл «vir catholicus», «католицьким мужем».

[4] Криза у Францисканському Ордені (і в цілій Церкві також) в зв’язку з ідеями йоахінізму сягнула апогею в першій половині ХІV ст., коли певна група братчиків (fraticelli) збунтувалася проти ієрархії та проти визнання Таїнств, що призвело до переслідування їх зі сторони Церкви.

[5] Йоахим Фіорський був попри все непоганим богословом і розумів, що Особи у Трійці – це Один Бог, що Їх дії – це єдина Божественна дія, пор. Liber Concordiae, lib. V, 77, fol. 105. Однак часто Йоахим ніби забував про цей богословський принцип, про що не проминув нагадати Тома Аквінський, пор. STh I-II, q. 106, a. 4, ad 3.

 

 

Теги: #Блоги