• Головна
  • «Філософська думка» № 3, 2013: дискусія про дослідження релігії...

«Філософська думка» № 3, 2013: дискусія про дослідження релігії

08.10.2013, 14:03
«Філософська думка» № 3, 2013: дискусія про дослідження релігії - фото 1
Номер варто прочитати, бо це спроба живої дискусії про не лише сутність, а й епістемоголоічну можливість релігієзнавства та його епігонів (конфесійне релігієзнавство, філософія релігії, теологія релігій, соціологія релігій тощо).

«Філософська думка» № 3, 2013: дискусія про дослідження релігії_1Власне цей номер «Філософської думки» має назву «Як можливе релігієзнавство сьогодні?». Однак зважаючи на смислове навантаження сторінок часопису, рука не піднялася написати релігієзнавство замість дослідження релігії. Справа в тому, що толерантність є «тіньовим» методологічним принципом цього номеру. І тепер я вважаю, що і використання «дослідження релігії» може когось недообразити чи недоперехвалити.

Номер варто прочитати, бо це спроба живої дискусії про не лише сутність, а й епістемоголоічну можливість релігієзнавства та його епігонів (конфесійне релігієзнавство, філософія релігії, теологія релігій, соціологія релігій тощо).

Дане видання стало спільним продуктом праці як редакції самого журналу так і Молодіжної асоціації релігієзнавців (редакційна колегія часопису «Релігієзнавчі нариси»). Відповідно номер, не зважаючи на загальну теоретичність теми, спрямований на практику, прикладний характер публікацій. Про це свідчить не лише зміст, а й форма викладу. Автори втілили на сторінках інтерактивність наукового дискурсу, наскільки це можливо у друкованому виданні. Перша частина журналу – це інтерв’ю з фахівцями дослідження релігії з питань, безпосередньо пов’язаних з можливістю релігієзнавства як науки та суспільного феномену в умовах сучасного світу. Дискусія вийшла дійсно різноплановою, інформативною (наскільки це можливо в інтерв’ю), сучасною та не переобтяженою академічним «занудством», одночасно не виходячи за межі науковості. Відзначу, що дискусія є концентрацію відомих знань для релігієзнавців, тобто фрагментарність знань перетворено в холістичність. Я маю на увазі не те, що учасники дискурсу дійшли спільного висновку чи створили нове теоретичне підґрунтя практичного дослідження релігії. Тут знання немов структурно оформлено і кожен може для себе все розкласти по поличкам, навіть достатньо обізнаний студент. На фоні фрагментарності і намаганні кожного дослідника, у науковому колі, видати свою оригінальність за відкриття, такий підхід надає об’єктивне бачення наскільки це можливо (нехай пробачать мене ті, хто не сприймають «об’єктивність»).

Дискусія завершується двома статтями. Перша, це стаття Ю. Чорноморця «Перспектива релігієзнавства у 21 столітті», що фактично дає узагальнення попередньої дискусії з більш детальними та логічно вивіреннями переходами між думками. Автор намагається нікого (підходи до вивчення релігії) не образити і загалом стаття є системною і, що важливо конструктивною, проте деякі іронічні пасажі наштовхують на підозри у прихильності до одного з підходів чи принаймні неприхильності до деяких.

Друга це стаття В. Кочергіна «Теологія релігій: питання ідентифікації», присвячена інтелектуально провокаційні темі можливості та статусу ненаукового наукового дослідження і є розрадою для розуму.

Також у контексті генеральної теми у двох статтях розглядається спрямування та стан релігієзнавчих досліджень у деяких країнах східної Європи (А.М. Басаурі Зюзіна «Академічне дослідження релігії в незалежній Україні», К. Трофімова «Соціологія релігії в Сербії: огляд сучасного стану»).

Окреме зацікавлення викликає переклад Воутера Ганеґраафа «Мрії про теологію та реальність християнства» та пропоновані редакцією цього номеру часопису рецензії книг, що перебувають в означеному вище проблемному колі (Синелина Ю.Ю. Концепции секуляризации в социологической теории, Смит Дж. Церковь и постмодернизм).

Олександр Костюк,

к.філос.н., доцент кафедри історії і політології НУБіП України