“Християнство – це особливий спосіб життя”
На запитання журналу «Людина і світ» відповідає пастор церкви «Нове життя» Анатолій Калюжний
«ЛіС»: Пане Анатолію, спостерігаючи за атмосферою ваших молитовних зборів, нам, чесно кажучи, так і не вдалося визначити, хто ж керує церквою. Що це – особиста скромність чи принципи її побудови?
А.К.: Більшість членів нашої церкви справді підтримують товариські стосунки, разом працюють на ниві євангельського служіння, разом відпочивають. Прагнемо зберігати таку атмосферу, щоб кожен з нас не тільки відчував щиру підтримку, а й сам допомагав іншим у вирішенні їхніх буденних проблем. Важливо, щоб людина, яка прийшла до церкви, могла найповніше виявити в ній свої природні здібності, задовольнити духовні інтереси. Це той принцип, який об’єднує членів церкви, робить їх однодумцями. У нас чимало однодумців і в інших церквах, які бажають зробити життя своїх вірних більш цікавим, насиченим, етично осмисленим, а самі церкви — духовно багатшими, активнішими у здійсненні свого земного призначення. Ці ідеали і принципи мені особливо близькі, адже я виріс в українській родині з давніми євангельськими традиціями і з дитинства мріяв наслідувати приклади самовідданого служіння, на які така багата історія християнства й минуле наших протестантських церков.
«ЛіС»: Отже, Ви розглядаєте себе і своїх однодумців як нових провісників протестантського піднесення в Україні?
А. К.: Звичайно, ні. Часи героїзму давно минули. Сьогодні перед протестантськими церквами стоять більш прозаїчні, однак і значно складніші проблеми. Це передусім копітка щоденна праця з налагодження внутрішнього життя церкви: будівництво культових споруд та семінарій, організація освітнього процесу й видавничої справи, тобто всього того, що є необхідними складовими будь-якого церковного інституту. Однак християнство — не культова споруда, не храмові стіни. Це особливий спосіб життя людини, яка повинна бути прикладом для всіх грішників. А сама церква — це, насамперед, вмістилище Духа. Він допомагає людині вистояти перед прикрощами щоденного буття. Історія християнства дає чимало сумних прикладів втрати віруючими й цілими церквами справжньої духовності. Як побудувати церкву і водночас зберегти її високий духовний рівень, її ходіння в Дусі — ось головна проблема, перед якою опинився й сучасний протестантизм.
«ЛіС»: Ваша церква, як відомо, веде активну культурно-просвітницьку роботу. Чи відповідає така діяльність загальноприйнятому розумінню християнства як невидимого Царства Христового на землі?
А. К.: Цілком відповідає, оскільки така праця завжди була невід’ємною функцією церкви. Інша річ, що за радянських часів церкву штучно ізолювали від культурного життя. Беручи участь у ньому нині, ми спрямовуємо свої зусилля на відновлення притаманних нашому народові християнських культурних традицій. Наша церква виступила ініціатором широкого перегляду в молодіжних аудиторіях всесвітньовідомого фільму «Ісус», допомагаючи в цьому багатьом кінотеатрам України. Упродовж 1992-1993 pp. церква стала співорганізатором проекту християнських передач на республіканському телебаченні («Свято суперкниги», «Для чого ти живеш?», «Шлях до вічної любові» тощо). Ще один проект під назвою «Брама добра», розроблений співробітниками створеної в нашій церкві лабораторії гуманітарної інформатики, дістав схвалення й матеріальну підтримку з боку міжнародного фонду «Відродження». Це дало нам змогу у 1994-1995 pp. здійснити низку благодійних акцій духовного спрямування: відкрити творчі та навчальні студії для молоді (бандуристів і сопілкарів, народних промислів і вишивки, комп’ютерної техніки та іноземних мов), а також допомогти соціальним відділенням місцевих Рад кількох районів Києва організувати клуби сім’ї, веселих та винахідливих, цікавих зустрічей тощо. Силами членів церкви проведено концерти класичної і сучасної музики, творчі вечори та художні виставки. При центрі «Нове життя» відкрито майже 30 біблійних шкіл та юнацьких гуртків за інтересами, діють чотири молодіжні естрадні групи, дитячий хор та октет, працюють постійно діючі семінари з проблем сім’ї та шлюбу. Невеличкий колектив лабораторії гуманітарної інформатики, яку очолює член нашої церкви, доктор філологічних наук Ірина Білецька, нещодавно завершив тривалу роботу над створенням комп’ютерної програми «Інформаційний простір Євангелія від Івана», яку планується запровадити в науковий та навчальний процес.
Культурно-просвітницьку діяльність ми поєднуємо з благодійною. Тому, скажімо, чимало своїх проектів орієнтуємо саме на ту категорію людей, яким за сучасних умов найскладніше задовольнити не лише матеріальні, а й духовні потреби. Щирий віруючий, у нашому розумінні, — це передусім людина, небайдужа до іншої людини. Протестантизм — релігія діла, а не пасивного споглядання.
«ЛіС»: Як розуміє ваша церква «релігію діла»?
А. К.: Кращою відповіддю було б знайомство з відділом милосердя, який діє при церкві з перших днів її існування. Очолює його наш найдосвідченіший працівник Ніна Трухан, якій вдалося залучити до участі у благодійництві більшість членів церкви. Сформовано кілька груп віруючих, котрі обслуговують пенсіонерів та самотніх, багатодітні сім’ї, хворих на алкоголізм і наркоманію, дітей-інвалідів. Групи діють у Старокиївському, Ватутінському, Харківському, Дарницькому, Дніпровському районах Києва, де ось уже понад чотири роки опікуються близько трьомастами інвалідів, з них 120 — це діти, хворі на церебральний параліч. Під нашою опікою перебувають також Броварська дитяча лікарня та обласний онкодиспансер, де члени церкви виконують обов’язки допоміжного медперсоналу. Намагаємося допомогти інвалідам не лише в буденних життєвих клопотах (придбанні та ремонті інвалідних колясок і милиць, засобів ортопедії і хірургічних інструментів, у стаціонарному лікуванні), а й прагнемо морально підтримати їх, повернути віру у власні сили, налаштувати на активніше сприйняття світу. Залучаємо дітей-інвалідів до спільного дозвілля з нашими дітьми, влаштовуємо для них концерти, театральні вистави, виїзди на природу. У полі нашої постійної уваги — реальна допомога хворим дітям у працевлаштуванні, заохочення їх до оволодіння різними професіями і ремеслами.
«ЛіС»: У вас можна часто побачити гостей з-за кордону. Що їх приваблює?
А. К.: Насамперед — наші благодійницькі ініціативи. Хоча церква «Нове життя» є абсолютно автономною релігійною громадою, ми радо співпрацюємо з багатьма організаціями — не тільки церковними, а й державними та громадськими, не тільки протестантськими, а й православними і католицькими. Ось уже кілька років підтримуємо тісні контакти, наприклад, з католицьким благодійним товариством «Карітас» з Німеччини. Завдяки матеріальній підтримці християн з Європи та Північної Америки нам вдається організовувати поїздки дітей-інвалідів та дітей-«чорнобильців» на лікування за кордон. Вже понад 200 хлопчиків і дівчаток було оздоровлено у Німеччині, Норвегії та Швеції. Ось і нині формуємо нову групу для лікування та відпочинку в Норвегії.
Привезли наші гості й гуманітарну допомогу: медичне обладнання, ліки, дитячий одяг, продукти харчування, подарунки. Усе це буде передано в дитячі садки і лікарні Києва та Київської області. Наша церква співпрацює з міським та районними відділами соціальної допомоги міста Києва, Всеукраїнським товариством інвалідів «Спасіння», київською громадською реабілітаційною організацією «Церебрал», навчально-виробничим підприємством «ІНСО», товариством «Материнське щастя» та ін. Сподіваємось побудувати власний церковно-громадський центр, де, крім Дому молитви й навчального закладу, будуть приміщення для проведення культурних акцій, молодіжного дозвілля та оздоровлення і соціальної реабілітації. Такі центри, як відомо, побудовані в багатьох країнах різними християнськими громадами й виправдали себе як найефективніша форма соціального служіння церкви.
Людина і світ. — 1996. — №6. — С. 10-12
