Газета «Діло» виходила щодня на нинішній Західній Україні. У 1932 році Львів був українським містом поза Великою Україною…

У п’ятницю 26 лютого 1932 року Газета помістила детальний аналіз нового бюджету СРСР, з якого видно було, що  «систематичне руйнування села в СРСР прибирає щораз більше катастрофальні форми», «що село, а ніхто інший, оплачує шалені пляни індустріалізації аграрної країни та переміни тайги й тундри в урожайний край. З цього села забирають останки на прокормлення «пролетаріяту», себто, нових десять чи трохи більше тисяч щасливих можновладців і робітників».

Газета також опублікувала зведення нового бюджету СРСР на 1932 рік. На той рік суспільний дохід Союзу у відсотках  виглядав таким чином:

Як бачимо, доходи села загально понизилися на 13,6% всього доходу в Союзі, або спали для себе на 36%, на більше ніж 1/3 частину!

31 березня 1932 року «Діло» надрукувало статтю «Харчове безладдя на Україні (лист із Києва)». Читач Газети переслав листа, який «дістав приватним шляхом» від родини із Києва: «Посилаю вам дещо інформацій про справи у Київі. Там перебуває мама моєї жінки – і туди посилали ми торішнього року деякі пакунки: масло, смалець, риж, ковбасу, муку – доходило. Аж, нараз, як прийшла чутка, що до СРСР нічого не пускають, відтоді не можуть попасти посилки; завернули 10 кільо муки і 5 кг смальцю. Здається, що на муку треба було окремого дозволу; про смалець не згадують між товарами, що мають доступ до України…».

Публікація «Діла» за 16 червня 1932 року про те, як оцінює теперішнє положення в УРСР український робітник із Донецького басейну. Як пише сама редакція, дивним дивом до них надійшов отой лист із Юзівки. «Любі друзі! Не можна і передати вам того власне того нашого становища, в якім нині ми, народ України і всього СРСР перебуваємо. Зараз СРСР країна жахливого голоду. Не говоримо вже про становище з одягом, якого надзвичайно мало, а то і зовсім нема, внаслідок чого велика дороговизна, що нічого і не докупишся, ходиш обшарпаний, босий. Вулиці міст забиті нашим трудовим братом, який гине з голоду. Звідки ж вони прибувають? Вони ж прибувають з обдертих, ще більш голодних, чим міста, сіл, де люди одверто гинуть з голоду. Український трудящий люд перебуває в такому становищі, у якому він ніколи, ще навіть за царату не був щодо соціального становища… Для чого було забирати в осени, зимою, ба навіть і весною останній хліб до зернини… Вони відповідають: будуємо соціалізм. Дурні ви, більшовики, дурний і ваш соціалізм! – от вам, шановні «товариші» цілком вірна і доречна кваліфікація».

13 листопада 1932 року Папа Пій ХІ звернувся із промовою до зібраних на спеціальній аудієнції українських греко-католицьких владик після посвячення дому Української Папської Семінарії у Римі: «Тішуся, що бачу Вас, Епископів-Пастирів того народу, що переживає такі тяжкі хвилі. З радісним серцем Ми жертвували Вам той будинок, щоб Ви його мали за свій, щоб Ви у своїм домі могли відбувати Ваші конференції, щоби в ньому могли виховуватися Ваші питомі, надія Ваша і Наша, щоби могли зростати в чеснотах і святости, покровитель тої семінарії св. Йосафат. Жертвуючи Вам оцей дім, у вічному місці, близько спільного Отця всіх християн, Христового намісника, Ми хотіли показати, як дуже близьким нашому серцю є Ваш милий нарід. З особливою любов’ю звертаємо часто наші думки і наше серце в сторону Вашого славного народу і просимо Бога, Творця всього добра, щоби зіслав на нього всі потрібні благодати… Просимо і доручаємо Вам, занесіть і передайте Вашим вірним наше батьківське особливе благословення. Скажіть їм, що ми завсіди носимо їх у нашому серці, молимося за них…».

А ще у листопаді 1932 року померла дружина Сталіна Алилуєва. Писали, що від апендициту. «У похоронах узяло військо, яке стояло по обох боках дороги від хати аж до цвинтаря. Перед домовиною, що була вкрита червоним шовком, їхав кінний відділ ДПУ. За нею йшов Сталін з дітьми і 50 найближчих його приятелів, між ними Бухарін. Орхестра ДПУ грала весь час «Ви жертвою впали». З приводу смерти Алилуєвої головачі комуністичної партії видрукували офіціальний поклик».