Інтерв'ю з Віктором Бондаренком
"Журналісти не повинні бути прапороносцями конфліктів"
Інтерв'ю з п. Віктором Бондаренком,
Головою Державного комітету України у справах релігій
– Пане Голово, якою, на Вашу думку, має бути роль Державного комітету у справах релігій?
– Роль Державного комітету України у справах релігій визначена Положенням про Комітет, затвердженим Президентом України. Якщо не деталізувати, то ми покликані забезпечувати нормальний розвиток релігійного середовища у всіх його виявах.
Це полягає, перш за все, у виконанні деяких формальних функцій. Сам комітет і його управління та відділи на місцях – в областях, у містах Києві і Севастополі займаються реєстрацією релігійних організацій. Відповідно, громади реєструються місцевими органами, а ми реєструємо релігійні управління, духовні навчальні заклади, монастирі, місії, братства, відповідно до того розподілу, який визначений Законом України про свободу совісті і релігійні організації.
По-друге, ми здійснюємо чимало посередницьких функцій між релігійними організаціями і іншими інститутами, в тому числі й владою. На мою думку, це одне з основних завдань Комітету. Ми маємо ширшу інформацію, аніж інші міністерства і відомства, стосовно діяльності релігійних організацій, характеру роботи, яку вони проводять, тож діємо, починаючи від допомоги релігійним організаціям у розв'язанні судових справ і закінчуючи величезною кількістю питань, які виникають у них з місцевими та з центральними органами влади.
Третя позиція, на яку слід було б вказати, пов'язана з розвитком милосердницької і доброчинної діяльності релігійних організацій. Ми беремо безпосередню участь у роботі відповідної комісії, яка діє при Кабінеті Міністрів і даємо відповідні висновки стосовно тих матеріальних цінностей та духовної літератури, які завозять релігійні організації на територію держави. Займаємося також поточними питаннями, які потребують розв'язку. Для прикладу, серед найбільших справ протягом минулого року слід відзначити роботу Комітету із забезпечення проведення ювілею 950-ї річниці Лаври, організації візиту Святішого Отця в Україну та інше.
Хотів би також підкреслити роботу Комітету в напрямку забезпечення правового розв'язання тих чи інших проблем. Ми, в силу своїх службових обов'язків, маємо, мабуть, найбільш повну картину діяльності релігійних організацій в Україні, характер цієї діяльності знайомий нам і питання, які виникають, розв'язуються. У своїй роботі ми намагаємося покладатися на висновки Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій, вважаючи, що цей представницький орган є вдалим за формою механізмом донесення до органів влади, до вищих посадових осіб України тих проблем, які турбують релігійне середовище і ретранслюємо настрої, які є в релігійному середовищі, для того, щоб визначити, підкреслити і наголосити на якихось провідних тенденціях, які формуються в релігійному середовищі, на якихось симптоматичних змінах, які там відбуваються.
– Чи надходять якісь офіційні вказівки з боку Президента та парламенту щодо діяльності Комітету в конкретних питаннях?
– Звичайно, такий взаємозв'язок є, особливо, якщо виникають питання, які можуть внести загострення у життя суспільства, тоді, звичайно, консультації відбуваються і з Президентом, і з главою Уряду. Це природно, тому що Державний комітет України у справах релігій є центральним органом виконавчої влади і ми покликані виконувати всі акти Президента і акти Кабінету Міністрів.
У свою чергу, володіючи даними про реальний стан справ, ми бачимо потребу внесення певних змін до законодавчої бази. Керівництво держави нормально сприймає наші пропозиції, і багато ініціатив, які виходять від нас чи від Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій, сприймаються як ретрансляція реальних настроїв віруючих і відповідним чином оцінюються політичним керівництвом держави. Хочу сказати, що вже стали традиційними зустрічі Президента України із Всеукраїнською радою Церков і релігійних організацій, з окремими керівниками релігійних організацій або з групами керівників споріднених Церков. Так, наприклад, напередодні Великодня минулого року Президент приймав лідерів Православних Церков, окремо – глав Греко-Католицької і Римо-Католицької Церков, керівників трьох найбільших протестантських Церков – баптистів, п'ятидесятників і адвентистів. У результаті цих зустрічей з'являлися відповідні доручення Президента керівникам центральних органів влади і керівникам територій.
– Якою є співпраця Комітету з Українським центром економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова? Як можна посилатися на інформацію Центру: як на таку, що близька до урядової, чи як на приватну або громадську думку?
– Наша співпраця з Центром Разумкова носила різний характер в різні часи. Так, свого часу релігійні організації в присутності Президента підписали меморандум про запобігання насиллю і виключення сили у стосунках між собою. Це була цілковита ініціатива якраз цього Центру. Вона не була, з моєї точки зору, відповідним чином відпрацьована і тому цей документ носить суто декларативний характер. Він зафіксував, мабуть, бажання Церков, але не подав ніяких механізмів реалізації цього бажання і т. п.
Останнє спільне засідання, яке ми проводили, стосувалося актуальних питань релігійного життя, зокрема, проблем вдосконалення Закону про свободу совісті і релігійні організації, проблем почерговості богослужінь, питань, пов'язаних із реалізацією морального потенціалу Церкви у вихованні дітей і юнацтва та низки інших. Разом з представниками Центру ми вперше солідарно погодили перелік найбільш актуальних питань і винесли їх на обговорення. Звичайно, підходи до розв'язання цих питань чи, наприклад, ранжирування проблем, визначення першорядності окремих з них, у нас різні. Хоча, я думаю, що це найбільш плідний шлях, оскільки саме ми є інституцією, яка покликана сприяти розвиткові релігійного середовища. Тому із задоволенням співпрацюємо з усіма, в тому числі і з Центром Разумкова.
Проте, на мою думку, на інформацію Центру не можна посилатися як на близьку до урядової. Центр проводить власні незалежні дослідження.
– РІСУ бачить Комітет як одне з важливих джерел інформації, виразника офіційної думки і арбітра у певних спірних ситуаціях. Якою є Ваша позиція щодо співпраці із засобами масової інформації?
– Я високо ціную досягнуту нами угоду про співпрацю і був би дуже радий, якби інші релігійні організації та центри, які займаються поширенням інформації про релігійне життя в Україні, так само співпрацювали з нами. Я є прихильником того, щоб ми досить широко подавали власну інформацію в ЗМІ. Якщо ми діємо відповідно до задекларованих нами цілей, а одна з них полягає у тому, щоб забезпечити розвиток релігійного середовища якомога повніше і якісніше, то мені, наприклад, не зрозуміло, чому наша точка зору не повинна бути присутня на шпальтах газет чи в електронних ЗМІ.
Ми орієнтували всіх, хто в будь-який спосіб намагається отримати інформацію про релігійне життя в Україні, що така інформація повинна бути об'ємною: повинна бути присутня точка зору державної інституції, точка зору конфесійна, точка зору експертів, правозахисників тощо. Тобто, не можна черпати інформацію односторонньо. Ми вже вийшли із того стану, який був характерний для радянських часів, коли можна було з певністю говорити, що така-то інституція подає інформацію тенденційну, спеціально підготовлену, викривлену і тому з нею немає сенсу співпрацювати. Я не хочу сказати, що наша інформація чи наші дані є абсолютно довершеними і об'єктивними, але, в усякому випадку, вважаю, що вони повинні слугувати розвиткові релігійного середовища і мають право, так само як інформація з інших джерел, бути присутніми у засобах масової інформації.
Хочу дещо більше сказати про вплив преси на життя. У нас дуже мало об'єктивної інформації. І я якраз хотів би наголосити (я вже говорив колись це для АРІ), що АРІ прекрасно виконує свою функцію об'єктивного інформування суспільства про релігійне життя. Звичайно, у нашій ситуації, коли проблеми релігійного життя взагалі не висвітлювалися в радянські часи, навіть небезсторонній погляд відіграє позитивну роль вже тим, що про релігію і релігійне життя говорять. Але справа в тому, що багато видань є дуже заангажованими, а це надзвичайно негативно. На мою думку, це є проблемою росту нашого суспільства, безпосередньо пов'язаною з тими глибинними причинами конфліктогенності релігійного середовища, які досі зберігаються. Тому різні видання виступають з такими "оціночними" позиціями. Цього нікому не можна заборонити, але я думаю, що кожен із журналістів мав би визначити для себе певну межу в цих оцінках. На нашу думку, журналісти, у всякому випадку, не повинні бути прапороносцями конфліктів. На них лежить величезна відповідальність: вони висловлюють свою власну думку, яка тут же тисячними тиражами іде у суспільство і громадяни так чи інакше, у зв'язку якраз з оцими публікаціями, цими виступами займають свою позицію. Це надзвичайно складне явище.
Інтерв'ю взяв Тарас ГРИНЧИШИН
Київ, 25 березня 2002 р.
