Іслам в Україні
Протягом багатьох століть Україна відігравала роль своєрідного містка між країнами Заходу й Сходу, а тому цілком зрозумілим виглядає той факт, що історія ісламу в нашій державі сягає своїм корінням глибокої давнини. Існує стародавня легенда про те, що іслам в Україні, а саме – на Кримському півострові, поширювався ще сподвижниками Пророка Мухаммада (мир йому й Боже благословення!) Газі Мансуром і Маліком Аштером, котрі відвідали цей регіон ще в VII столітті за християнським літочисленням. Достеменно відомо, що вже у VIII ст. на території сучасної України проживали аланські племена, які ховали своїх померлих за мусульманськими звичаями, тож, очевидно, представники цих народів (або принаймні їх значна частина) сповідували іслам.
У Х – ХІ ст. Київську Русь часто відвідували арабські купці, історики та географи, усні й писемні розповіді яких згодом потрапляли до провідних наукових центрів епохи мусульманського середньовіччя. Завдяки працям ібн Йакуба, аль-Масуді, ібн Фадлана, Міскавайга, ібн Хордадбега, аль-Ідрісі та інших арабських істориків, географів і просто мандрівників до нас дійшло чимало відомостей про стародавніх слов’ян, їхній побут, релігію, державний устрій та культуру загалом. Численні археологічні знахідки (зокрема, арабські монети того періоду) вказують і на існування розгалужених торгівельних зв’язків між Київською Руссю й державами мусульманського світу. Певний час у Києві навіть була колонія мусульманських купців. Відома легенда про «вибір вір» русичами слугує доказом того, що вже в цей час русичі були знайомі з ісламом та його особливостями. Окремі дослідження вказують на те, що іслам міг бути першим релігійним вибором князя Володимира, який лише згодом був змінений на християнство.
Чималу роль у становленні ісламу в Україні відіграла й Золота Орда. Верхівка цього потужного державного утворення прийняла іслам у 20-30 роках ХIV ст. Саме з Ордою пов’язано чимало державотворчих процесів на Кримському півострові, які в підсумку завершилися створенням високорозвиненої мусульманської держави – Кримського Ханства (1441 р.), що проіснувало до 1783 року. Із татарського середовища походить і перше мусульманське населення Західної України, яке з кінця XIV ст. розселилося на теренах Великого князівства Литовського, зокрема й на Волині та Галичині. Наприклад, у XIV ст. татари вже проживали у Львові, маючи там чималу громаду та навіть мечеть. У місті Лева було й чимало інших мусульманських народів – арабів, персів, турків. Згодом татарсько-мусульманські колонії з’являються також у володіннях Василя-Костянтина Острозького (1523 – 1608 рр.) – в Острозі, Полонному, Старокостянтинові та інших містах. До прикладу, із середовища західноукраїнських татар походив видатний сходознавець та україніст Агатангел Кримський (1871 – 1942 рр.).
У 1672 році Османська імперія відвойовує в Речі Посполитої велику частину Поділля, утворивши т.зв. «Каменецький еялет». Майже 30 років турецького панування залишили свій слід і до наших часів. Так, збереглися залишки мечетей у Кам’янці-Подільському, Шаргороді та Меджибожі. І хоча ознайомлення українців із ісламом значним чином проходило за умов збройних конфліктів, на тлі цих протистоянь відбувався процес невпинного культурного обміну, який розширював горизонти українського світогляду. Вітчизняні політичні діячі також неодноразово зверталися у своїх поглядах до своїх мусульманських сусідів. Ще Богдан Хмельницький розглядав можливість встановлення турецького протекторату над Україною як альтернативу відомому «російському варіанту». У народі побутувало повір’я, згідно з яким таємним мусульманином був гетьман Петро Дорошенко (1627 – 1698 рр.). Варто згадати й козацький рід Кочубеїв, частина представників якого сповідувала іслам.
Після завоювання Кримського Ханства Російською імперією наприкінці ХVIIІ ст. з’явилася спеціальна адміністративна інституція – Таврійське магометанське духовне правління, що мало забезпечити контроль над численним мусульманським населенням.
Подальше пожвавлення релігійного та культурного життя в Криму пов’язують із діяльністю Ісмаїла Гаспринського (1851 – 1914 рр.) та ряду інших активістів. У цей же час розвиваються мусульманські громади у таких великих українських містах, як Одеса, Київ, Харків. Формально широкі права сповідники ісламу отримали на початку 20-х років ХХ ст., але згодом ці процеси почали швидко згортатись. Репресивні заходи з боку радянської влади завершилися трагічними подіями депортації в 1944 році.
До кінця 80-х років минулого століття іслам в Україні був цілком підпільним явищем. Лише у зв’язку із проголошенням незалежності мусульмани України знову отримали широку свободу для релігійної активності. За двадцять років було створено широку мережу ісламських громад, відкрито сотні мечетей, шкіл, розпочато видавництво літератури (зокрема й перекладів смислів Корану українською) та чимало інших проектів, в тому числі й міжнародного рівня.
Станом на 2011 рік в Україні функціонує кілька потужних релігійних та громадських організацій, до яких входить значна частина мусульман України (Духовне управління мусульман України, Духовне управління мусульман Криму, Духовний центр мусульман України, Духовне управління мусульман України «Умма», «Київський Муфтіят», «Альраїд» та ін.). Налагоджено широкі зв’язки із мусульманськими країнами й ісламськими організаціями, що діють у Західній Європі, реалізується низка благодійних проектів, відбувається чимало заходів, присвячених збереженню мусульманської ідентичності та налагодженню діалогу з представниками інших релігій. За підрахунками українських дослідників, загальна кількість мусульман у нашій країні перевищує 500 тис. осіб, а окремі фахівці нараховують від 800 тис. до 1 млн. Таким чином, іслам цілком можна вважати такою ж традиційною для України релігією, як і християнство, а його послідовників – невід’ємною частиною українського народу, яка вже багато століть збагачує його духовне буття.
