- UK
Візит Кирила Московського, який починався бравими роздумами про «русский мир» та переможною ходою по півдню України, завершився посилами про «самостоятельний статус УПЦ» й запевненням в непорушності «широких прав автономії». Проте, якщо хтось думає, що Кирило «прозрів» - той глибоко помиляється. Це лише тактика, а стратегія залишається незмінною.
Візит Кирила Московського, який починався бравими роздумами про «русский мир» та переможною ходою по півдню України, завершився посилами про «самостоятельний статус УПЦ» й запевненням в непорушності «широких прав автономії».
Проте, якщо хтось думає, що Кирило «прозрів» - той глибоко помиляється. Це лише тактика, а стратегія залишається незмінною.
На перший погляд може видатись дивним, що проповідуя і вихваляючи «Русский мир» протягом всього свого візиту, розповідаючи про південь України, як про «новорусскиє землі» й закликаючи все тісніше єднатися й брататися….. в останній день свого перебування в Україні, Кирило розсипався в компліментах на адресу УПЦ.
Візьмемо, наприклад, епохальну заяву про те, що «всім нетямущим, всім, хто не мають слуху, всім незрячим, всім, хто втратили пам'ять, я хочу сказати, що слово Церкви - це золото, як і слово архієрея - золото. Церква ніколи не відступається від своїх слів, і коли вустами Помісного Собору був підтверджений статус самостійної в своєму управлінні Української Православної Церкви з правами широкої автономії, то підтверджувався він не для того, щоб його скасувати. »
Що тут скажеш. Якої проби «золоте» слово РПЦ, українці мали змогу перевірити не раз на власній шкірі (двічі за одне тільки ХХ століття). Була Українській церкві ця самостійність й незалежність - дарована, а потім була знову забрана. Тому, як російська «Церква не порушує своїх слів» ми знаємо, як ніхто, дуже добре.
І дійсно, не для того «Патріарх приїжджає в Україну, щоб обмежити права і можливості Предстоятеля Української Церкви». Звісно, не для того. Для цього існує собор єпископів, які звертаються до патріарха, і він робить все це на «прохання трудящих віруючих». Мета патріарха на даному етапі - знайти й зґуртувати цю саму критичну масу єпископів в УПЦ (МП), які зможуть переломити «дух самостійництва» і злити УПЦ в лоно РПЦ без шуму і пилу.
Однак, проходячи по країні як хазяїн, Кирило періодично стикався з «неприємностями від цих самих хохлів». То вони пікетами та протестами погрожують. Й так сильно, що южно-губернській міліції доводиться протестувальників подвійним кільцем оточувати, щоб до тіла не дотягнулися. То замість заявлених «200 тисяч паломників», приходить від сили 2 тисячі, та й ті про «Русский мир» вже все знають, то ж і проповідувати нікому. Це при тому, що Хресний хід УПЦ КП зібрав легко й невимушено до 10 тисяч віруючих.
А тут ще й сам президент Янукович, який (якщо вірити Кирилу) «служить справі духовної просвіти свого народу» засів у затяжну відпустку, й заради чергового «пастирського візиту» вилазити звідти явно не збирався. Ну не захотіла «людина глибоко віруюча» (слова патріарха московського) знову ходити слідом за Кирилом, і задумливо хреститися за процвітання Великої Русі. Втомився він за рік від трудів праведних, ні для чого йому свої законні вакації на Кирила витрачати. Довелося тоді Гундяєву самому різко міняти курс візиту та відбути прощу до Криму, щоб особисто вручити «його вЫсокоповажності» найвищу нагороду РПЦ.
Але, якщо хтось плекає надію, що даний візит виявився невдалим для московського пастиря, то він глибоко помиляється. Все йде за планом, просто деякі «товариші на місцях» ще чинять опір. Тим не менш, успіхи в перетворенні УПЦ на МП - явні й очевидні. Проїхавши по регіонах, патріарх переговорив з найбільш відданими «єдиній Русі» єпископами, відвідав монастирі (деякі з яких вже оцінив на придатність для переробки їх на свої літні резиденції).
Відслуживши ексклюзивну месу у Святій Софії, Кирило ненав'язливо натякнув «розкольникам» і «уніатам», кому ж у підсумку Азаров передасть Собор у користування, а Табачник в шкільних підручниках напише про ісконно-російський Софіївський собор трьох братніх народів. У тому, що Києво-Печерська Лавра повністю і цілком (очищена від музеїв і лікарень) дістанеться північним сусідам сумнівів залишається з кожним днем все менше.
А своїм «Зверненням до православних християн України» РПЦ поставила жирну крапку в спробах діалогу УПЦ (МП) з УПЦ КП і УАПЦ. Позиція - прийдіть й покайтеся - явно демонструє, що всі спроби здорових сил в УПЦ (МП) вести діалог з іншими православними церквами України, в ім'я об'єднання – перекреслені надовго. І всі «спільні міжцерковні комісії» вже нічого не варті.
Проте найбільш чітким і однозначним символом того, що єдність російської церкви є непорушною, стало проведення в Києво-Печерській Лаврі Засідання Священного Синоду Російської Православної Церкви. Вперше в Україні, вперше під проводом Самого, але явно не в останнє. І те, що в Києво-Печерській Лаврі розглядалися такі, далекі від інтересів УПЦ, питання як-то створення в Казахстані митрополичого округу, підсумки візиту патріарха в Петербург або призначення нового єпископа Якутського і Ленського, явно демонструють не «самоврядування УПЦ», а кажуть про неї, як про частину єдино-неподільної російської церкви.
Призначення ж в патріарші комісії РПЦ цілої групи представників від України стало наочним підтвердженням того, що тепер Москва буде працювати напряму, з кожним особисто. УПЦ (МП) не є окремою церквою «з правами широкої автономії», а є лише набором єпархій РПЦ, які в силу зовнішніх обставин умовно називаються всі разом «УПЦ».
Тому, всі реверанси у бік «самостійної УПЦ», є не чим іншим, як пилом в очі тим, хто «коливається в лавах канонічною». До речі, їх кількість після останнього візиту Кирила ще більше зросла. Як і кількість тих, хто все більш серйозно думають над тим, як би не розчинитися без залишку у всепоглинаючому «русском мире» від РПЦ.
Мире - який незабаром може цілком перетворитись на «принуждение к русскому миру».
