Капелан Андрій Зелінський: Слід привчати нове покоління до смаку перемоги
Людмила Кліщук
У 2014 році він став першим військовим капеланом при штабі Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. За спиною – не одна ротація в АТО/ООС. Згодом – штатний військовий капелан у бригаді морпіхів. З квітня 2022 року він є головою наглядової ради Українського ветеранського фонду.
В інтерв’ю для «Главкома» Андрій Зелінський розповів, ким у його сприйнятті є ветерани і що треба зробити, щоби вони стали одним зі стовпів сучасного українського суспільства.
«Сьогодні в Україні тилів не існує»
— Коли ви чуєте словосполучення «український ветеран», які у вас асоціації найперше виникають?
— Ветеран – це людина із досвідом. Як на мене, це одна з ознак внутрішньої сили людини – здатність трансформувати досвід у можливість. Отже, ветеран – це, найперше, усвідомлений досвід.
Саме усвідомлений досвід стає капіталом, його можна інвестувати у життя кращої якості – і в особисте, і у життя цілої країни. Усвідомлення настає у результаті ретельного аналізу: «Через що саме я пройшов? Що мені вдалося здолати? Як мені це вдалося зробити? Що мені вдалося змінити?».
Ветеран – це завжди воїн. І йдеться не лише про поле бою, а й про його життєву позицію. Адже прийшов час і наші вчорашні ветерани знову взяли до рук зброю і пішли у бій. Чому? Бо бути ветераном – це бути завжди воїном. Навіть коли спливають терміни контрактів чи завершується період мобілізації – залишається дух людини, яка відчуває себе відповідальною за життя своєї країни, свого народу.
Тому для мене ветеран – це людина з осмисленим досвідом, який дозволяє людині відчути, що вона чогось досягла, що вона змогла: прорватися, не зупинитися, вийти та рухатися далі, дійти до свого горизонту.
Так, це не історія кожного ветерана. Але я говорю про той тип людей, який вимальовується у моїй уяві, та про досвід тих, кого я особисто знаю. І я хотів би, щоби це стало таким собі образом ветерана на роки вперед – людина з досвідом, з усвідомленням того, що вже раз зміг, отже – зможе знову.
Я часто кажу, що точно знаю, який вигляд могла би мати поразка у цій війні і вона має конкретну назву – «русскій мір під українським прапором». Зараз перед нами екзистенційна загроза, якої потрібно позбутися. Перемога вимагає людей з усвідомленим досвідом: досвідом боротьби, прориву крізь виклики, крізь загрози різного масштабу, досвідом звитяги. А ветерани – це люди, які знаходять у собі сили і спроможності у контексті серйозних викликів діяти та жити.
— Що, на вашу думку, потрібно робити, аби у свідомості людей змінилося сприйняття образу ветерана? Як показує соціологія, значний відсоток українців асоціює слово «ветеран» із учасниками Другої світової чи людьми, які брали участь у військовій кампанії в Афганістані…
— Історію пишуть люди, коли інтерпретують події. Відповідно, наша з вами інтерпретація нинішніх подій стане основою нашого суспільства завтра. А тому у нас з вами сьогодні є місія – трансформувати увесь досвід українського воїна у цій тривалій війні у цілу культуру воїнської доблесті, громадянської відповідальності, людських спроможностей. От про що ми маємо розповідати наступним поколінням українців і чим маємо ділитися з цілим світом. Наша історія не має стати абстракцією: наша історія – це імена наших захисників, медиків, волонтерів, журналістів. Україна після нашої перемоги – країна вільних і гідних особистостей, у якій ветеран відчуватиме гордість за те, що він причетний до того, що вікова мрія багатьох поколінь українців почала втілюватися перед його очима. Образ ветерана неможливо створити, це органічна реальність, яка постійно формується у горнилі війни. Завдання суспільства – цю реальність зберегти.
Ветеран – це не якийсь штучно сформований тип особистості. Йдеться про реальну людину з важливим та важким досвідом, з власними спроможностями та особистими викликами. Людина не лише з досвідом бойових дій, а з досвідом подолання. Здатність відчувати смак перемоги на індивідуальному рівні дозволить нам сформувати ціле покоління українців, здатних перемагати на рівні національному та стратегічному.
Слід привчати нове покоління до смаку перемоги. І ми вийдемо з цієї історії з іншою якістю суспільства і з іншим світосприйняттям.
— Що би ви хотіли змінити у сприйнятті суспільством ветеранів?
— Я вбачаю суспільство як складну багаторівневу систему комунікацій, це комплексне поняття і його не можна підкоригувати на якомусь одному рівні. Але різні рівні суспільства поєднує комунікація, суспільний дискурс: як ми про це говоримо, які книги пишемо, які пісні співаємо. Все це впливає на те, який образ ветерана ми вимальовуємо у суспільному сприйнятті. І вже цей образ впливатиме на індивіда, який черпає з культури певний образ ветерана. Культура завжди впливає на індивідуальний досвід.
Для нас зараз дуже важливими є правильні пісні, фільми, книги про досвід подолання війни, про досвід чиїхось перемог. Це те, з чим себе будуть асоціювати нинішні учасники війни. Нам потрібно створити культуру, у якій згодом люди, що пройшли через війну, шукатимуть себе як у дзеркалі. Нам важливо налагодити цей процес, ми вже почали над цим працювати. Вже вдалося з початком повномасштабного вторгнення створити культуру, яка дозволила громадянам України віддзеркалити свою спроможність долати – на перших місяцях вторгнення ми відчули, що ми можемо. І нам вдалося це відчуття записати словами і покласти на ноти, аби воно зазвучало у багатьох серцях.
Нам потрібне ціле покоління українців, які не відчувають себе заручниками обставин чи історичного процесу. Ми – ті, які могли та змогли. І це все має відображатися на рівні сучасної культури.
— Українському ветеранському фонду днями виповниться рік від офіційного запуску. Яку роль у творенні «ветеранської культури» ви би віднесли для фонду? Що установа встигла за цей рік?
— Український ветеранський фонд як інституція, покликана працювати з ветеранськими спроможностями, вдосконалювати їх та підсилювати, зміг вистояти та зробити велику кількість добра, враховуючи обставини. Так, наступного року буде зроблено більше. Це не означає, що наступний рік буде для нас легшим чи простішим, оскільки в Україні все ще триває активна фаза бойових дій, а час після також буде непростим. Нам потрібно налаштовувати себе на ситуацію викликів, проривів, але все розпочинається з глибин свідомості, глибин нашого серця. Тому команда – це дуже важливо: команда тих, хто вірять у спільну мету, плекають спільні цінності та готові підтримувати одне одного.
Сьогодні в Україні тилів не існує. Це – суцільний фронт. І важливо знайти власну позицію, з якою ти зможеш захищати свою країну. Ветеранське середовище має бути таким, де плекатимуть цей звитяжний дух. З відданістю правді та критичному аналізу реальності. Це базовий соціальний механізм, ми підсилюємо одне одного: люди стають сильнішими серед сильних людей. Зрештою, це – ще одна місія ветерана: робити інших сильнішими.
Український ветеранський фонд має бути інституцією, яка націлена на підсилення українського ветерана і у бізнесі, і у його суспільному житті. Це має стати нашою місією та стратегією.
— Що би ви порадили ветеранам, які зараз продовжують ведення бойових дій, ставши до строю 24 лютого, але почуваються фізично і морально виснаженими?
— Ми, люди, здатні на надзвичайне. Розкриття власного потенціалу потребує особливих зусиль, але у кожному з нас існує сила, яка може допомогти здолати і нашу виснаженість, і розгубленість.
Важливо розумно та мудро подбати про джерела, які можуть нас наповнювати. Це один із серйозних викликів – де шукати сили в умовах існуючих загроз? Це питання до кожного особисто, бо кожен черпає цю силу з різних джерел.
Ветерани, які знайшли свою внутрішню силу, вважаю, можуть нас навчити багато чому, пояснити, зарядити. Як і ті, хто ще не знайшов цю силу, – у них інша історія, у них було більше болю. І важливо, щоби вони не залишалися сам на сам зі своїми викликами. Ми потребуємо одне одного. Тому, будь ласка, давайте обмінюватися здобутим і усвідомленим досвідом – робити одне одного сильнішими.
— Що для вас буде перемогою у російсько-українській війні?
— Країна нової якості. Країна вільних і гідних особистостей. Для мене перемога має конкретні координати – це досягнута ціль, виконане завдання, реалізована мета, мрія, яка стала дійсністю. Перемога не лише у війні, але й перемога над війною у серці кожної людини.
