Кілька думок про життя на парафії, або чому нам іноді «заздрять»
Відразу варто зазначити, що ми не маємо якогось нового спецрецепту як зробити ідеальну парафію, більше того, ми самі ще тільки починаємо йти цією дорогою. Просто ми почали, дуже трішки, робити те, про що всі і всюди говорять – яким має бути життя громади. І нам дещо з того почало вдаватись, і від того нам стало добре, а коли нам добре, то ми цим хочемо поділитися з іншими, щоб і в інших почало щось вдаватись. Ми певні, що багато парафій пішли значно далі у своєму розвитку, але багато є і тих, які ще не зробили жодного кроку, аби оживити спільнотний дух.
Як все починалося
Прийшов якось сам по собі такий момент, Волею Божою, що треба було щось міняти на парафії, але ми не знали як. Зібравшись на збори села, визначили групу людей, які мали завдання розробити парафіяльну «конституцію» – ми її назвали «Положення про внутрішній устрій на парафії». По довгих дебатах ми її сотворили і представили громаді. В цьому документі є чіткі правила існування парафіяльної ради, термін на який вона обирається, її обов’язки та повноваження – такий собі парафіяльний парламент. Це була точка відліку, з якої почалось нове життя. Життя, в якому певна кількість людей взяли на себе добровільно обов’язки дбати за доручену їм ділянку в житті парафії. Нашим благословенням було те, що ми не знали одне одного, бо практично всі недавно поселились у цьому селі. У нас не було спільного минулого, був лиш індивідуальний досвід кожного, спільна справа і бажання щось робити. Це нас дуже збагатило думками та ідеями, бо кожен приніс свій багаж за спиною і щедро ділився ним.
Збори
Ми почали з того, що часто збирались, і це дуже сприяло вирішенню поточних господарських справ. Першою спільною роботою було встановлення прапора України на церковному подвір’ї, де він раніше стояв. Ця проста справа насправді була першим доказом, що ми можемо щось робити гуртом. Потім були інші роботи, зустрічі, обговорення, плани. І якось на такій зустрічі виникла ідея зібратись на вертеп. І нас понесло… Всі без виключення від молодого до найстаршого захопилися цією ідеєю, всі і всюди про це говорили. Наші репетиції, на які приходи люди і з-поза парафіяльної ради, зробили з нас друзів. Ми відчули поміж нас Любов, себто Бога, а Він і є Любов. Потім було спільне перше січня, показ вертепу в парафіяльній церкві, в сусідній парафії, в райцентрі на площі, в домівках наших співбратів. Так повертепувавши, ми не тільки отримали неабияку насолоду, але і зібрали чималі кошти на розпис нашого храму. Ця спільна справа нас настільки захопила, що відразу по Стрітенню, ми розпочали репетиції до свята Шевченка, на якому поставили п’єсу «Катерина». В сільському Народному Домі був аншлаг. Потім ми ще їздили на конкурс хорів, де теж непогано виступили. І вже ніхто не сумнівався, що на наступний рік буде новий вертеп. Що й сталося, він став кращим, гармонійнішим, ніж перший і прибутковішим для парафії, що теж нас втішило. Ще одна спонтанна ідея принесла свято в наше село – це було запрошення церковного хору з одного містечка до нас на свято утворення ЗУНР. Спершу ми спільно помолились на Літургії, яку співав запрошений хор, а опісля в Народному Домі був концерт з піснями, віршами і частуванням.
Може закрастися думка, що ми займаємось лише культурною діяльністю. Насправді – ні, хоч ще не згадано про недільний показ фільмів для дорослих та мультиків для дітей, про біблійні читання двічі в тиждень, з яких ми особливо раді, на яких ми багато говоримо про Святе Письмо і його стосунок до нашого щоденного життя. Ми ще розпочали велику справу, яка, зрештою, добігає кінця – розпис храму. Це надзвичайно кропітка справа, починаючи від пошуку іконописців, штукатурів, столярів, електриків, вентиляторників і маса інших суміжних спеціалістів, закінчуючи узгодженням іконописних сцен та орнаментів. Як каже наш парох: «Ми це підняли і з Божою допомогою завершимо до храмового празника Св. Ап. Петра і Павла».
Зараз ми знову готуємо свято Шевченка, облаштовуємо нову кімнату для катехизації, будуємо новий санвузол поруч біля навчальної кімнати, плануємо урочисту посвяту розпису храму за участю митрополита, мріємо про влаштування свята вареників після храмового празника і т.д. Ми щасливі, що між нами нема чвар – на них просто немає часу. Багато в чому нас надихають реколекції, на які ми вже двічі виїжджали в Брюховичі, в реколекційний центр, і запрошували хорошого проповідника о д-ра Михайла Димида. Там два дні живилися духовною їжею, набирали енергії і бажання йти далі і не зупинятися.
Ми щасливі, що маємо доброго пароха о Олексія Коростіля, який нас благословить та скеровує у правильному напрямку, вміє бути серед нас, але і дає кожному проявитись та зробити свою справу, ту яку він вміє.
Ось чому ми щасливі і всім розповідаємо про наші починання, ось чому нам іноді «заздрять» співрозмовники. Ми не хочемо прославитись, ми хочемо поділитися нашою радістю з іншими. І тому сьогодні про це пишемо.
Володимр Пігічин
член парафіяльної ради
