Священик УАПЦ Євген Заплетнюк на своєму відеоблозі у доволі хамській манері «піддав різкій критиці нещодавню спільну акцію греко-католиків та представників місцевої влади, під час якої тернопільські школи отримали в дарунок тридцять вісім (за іншими джерелами – 35) портретів Йосифа Сліпого – католицького кардинала, і верховного архиєпископа Львівського УГКЦ». Про це, зокрема, інформує «незалежний православний церковно-освітній інтернет-проект «Автокефалія».
Згаданий батюшка відомий не стільки своєю пасторською діяльністю чи богословськими творами, як не сприйняттям УГКЦ. Інколи, коли читаєш дописи Заплетнюка, складається враження, що все його «служіння» зводиться виключно до очорнення діяльності католиків, в тому числі українських греко-католиків.
У даному випадку, під приводом захисту принципу відділення Церкви від держави, отець виступає проти ініціативи фундації «Справа Патріарха Йосифа» та Тернопільсько-Зборівської єпархії УГКЦ, яку підтримала Тернопільська міська рада, передати міському голові Тернополя Сергію Надалу портрети Патріарха, які планується розмістити у школах, почесних місцях, шкільних каплицях і музеях.
Залишаю на совісті православного блогера зневажливі висловлювання на адресу кардинала Йосифа Сліпого. Заяви на зразок «так званий патріарх», чи зловтішання, що колишній предстоятель УКГЦ був репресований комуністично-радянським режимом тільки за те, що підтримував окупацію Німеччиною Галичини, України і Радянського Союзу, а також демагогічні розмірковування про Зарваницю, яка, мовляв, з «натяжкою» може вважатися святинею греко-католиків – лише ілюструють примітивізм того, хто вдається до таких «розмірковувань».
Та про взаємини Церкви і місцевої влади кілька зауваг слід висловити.
Одразу ж зазначу, що ініціативу тернопільської громадськості, місцевих греко-католиків та влади можна і треба лише вітати.
По-перше, слід наголосити, що ініціатива присвячена 100-ій річниці закінчення Йосифом Сліпим Тернопільської гімназії. Це - знаковий ювілей, який мешканці Тернополя, як господарі міста, зобов’язані гідно відзначити.
По-друге, портрети Патріарха Йосифа, які, сподіваюся, вже передані за призначенням, безумовно, лише сприятимуть утвердженню у суспільстві християнських цінностей, українського патріотизму та ідеї державності.
По-третє, акція тернополян спричиниться до популяризації в Україні й світі постаті Блаженнішого Патріарха Йосифа, який у свідомості кількох поколінь українців, не зважаючи на очорнення атеїстами усіх мастей, або ж сучасними борцями з «уніатами», залишається зразком, а то й символом людини, яка своє життя присвятила утвердженню на нашій землі української Церкви, підняття її до патріаршої гідності. Без сумніву, владика Йосиф – один із найавторитетніших українців минулого сторіччя.
І насамкінець, ініціатива щодо передачі портретів Патріарха школам і музеям Тернополя не тільки не суперечить ідеї міжрелігійної чи міжконфесійної злагоди (на чому особливо спекулює священик УАПЦ), а, навпаки - сприяє гармонізації церковно-релігійного життя.
Адже йдеться, передусім, про відновлення історичної справедливості стосовно постаті Патріарха Йосифа для якого тернопільська земля – мала Батьківщина: тут в селі Заздрість він народився і здобув початкову освіту. Нагадаю, Патріарх 18 років просидів у радянських тюрмах і таборах Сибіру, а його ім’я було під суворою забороною.
І не треба робити з українців вузькоконфесійних патріотів. Переконаний, що православний Митрополит Київський, Галицький Петро Могила, перший митрополит Київський і всієї України відродженої у 1921 році Української Автокефальної Православної Церкви Василь (Липківський), інші визначні діячі нашої Церкви також будуть гідно пошановані у Тернополі, де впродовж багатьох десятиліть культивується повага до всіх, хто утверджував високі християнські стандарти.
Зрештою, як це зроблено у «православному» Харкові, коли не без сприяння місцевої влади реставровано меморіальну таблицю на честь Патріарха Йосифа, чи Вінниці, де встановлено пам’ятник Святішому Отцю Івану Павлу ІІ.
Звичайно, було б значним перебільшенням стверджувати про ідилічність взаємин між Церквою і владою в сучасній Україні. Але тим більше заслуговує на повагу будь-яка позитивна ініціатива.
Богдан Червак,
парафіянин Церкви Святого Миколая Чудотворця
на Аскольдовій Могилі