Кобзар черпав своє натхнення з всецілого уповання на Господа, з любові до Бога і до України. Тому його слово таке просте і водночас – таке пророчо глибоке і містке.

Минає 200 років, відколи зійшла зоря життя

національного генія України Тараса Шевченка.

В Україні настало «врем’я люте». Після тривожної, виснажливої і кривавої зими нація очікувала весни відродження і творення. Але ще не встигли ми осмислити те, що сталося, не встигли оговтатися від безміру фактів мракобісся і зажерливості Януковича та «смотрящіх» його кримінального режиму, як прийшла нова, набагато страшніша біда!

Старший «православний» брат з двоголовим беркутом-стерв’ятником на чолі із настанням святого Великого Посту почав брутально шматувати розграбовану і деморалізовану Україну, нахабно заперечуючи наше право жити у своїй незалежній державі. Московський диктаторський режим, оголосивши нам війну, відкрив перед усім світом свій справжній звіриний лик, остаточно засвідчуючи, що він не має нічого спільного ані з людяністю, ані, тим більше, – з християнською мораллю.

Україна постала перед загрозами, які востаннє пережила в 1920-х роках, коли втратила державність під натиском большевицьких орд, перетворившись у велику тюрму, сировинний придаток та дармову робочу силу безбожної імперії зла.

Здається, виходу із нинішнього глухого кута нема: північний хижак великий, жорстокий і безжальний, що він періодично підтверджує ще з часів Андрія Боголюбського, який рівно 845 років тому, 8-12 березня 1169 року, вперше вщент зруйнував Київ. Як пише літопис: «І грабували вони два дні весь город — Поділ, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування нікому і нізвідки: церкви горіли, християн вбивали, а інших в'язали, дружин вели в полон, силоміць розлучаючи з чоловіками їх, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І узяли вони майна множину, і церкви оголили від ікон, і книг, і риз, і дзвони з церков познімали … Запалений був навіть монастир Печерський святий Богородиці поганими, але Бог молитвами святої Богородиці оберіг його від такої біди. І був у Києві серед всіх людей стогін, і туга, і скорбота..»

Було розграбовано майно та спалено житлові квартали, значну кількість церков та монастирів. Вивезли з Києва не тільки приватні пожитки киян, а й ікони, ризи та дзвони… Була викрадена з Києва й Свята ікона Божої Матері Вишгородської, яка згодом буде названа «Володимирською іконою Пресвятої Богородиці» та стане найбільшою святинею Російської імперії…

Так, ми сьогодні також ослаблені, але сильні духом. Ми зовсім недавно пережили критичні хвилини, коли 18-20 лютого кількатисячна армада силовиків готова була «вогнем і мечем» зачистити Майдан, але сила молитви й Божий Покров виявився сильнішими, і диктатура Януковича миттєво та безславно впала.

Твердо віримо, що Всемогутній і Милосердний Господь за нашими покаянними молитвами захистить Україну своєю спасенною десницею від окупації «старшого брата», від кровопролиття і нищення. І цієї віри нам додає також Тарасове слово, яке нині звучить особливо пророче.

Про творчість Тараса Шевченка написано тисячі досліджень, тому додати щось нового до розкриття таємниці сили його таланту дуже важко. Можна з повним переконанням ствердити лише одне: Кобзар черпав своє натхнення із всецілого уповання на Господа, з любові до Бога і до України. Тому його слово таке просте і водночас – таке пророчо глибоке і містке. «Душа поетова святая» і сьогодні з небес, розкритих над нашою землею, кличе до нині сущих українців могутнім голосом духа:

Свою Україну любіть,

Любіть її во время люте,

В останню, тяжкую мінуту

За неї Господа моліть!