Блог Богдана Червака_image

Блог Богдана Червака

Нам бракує цивільної відваги

03.04.2013, 20:25
Не вже примирення не можливе без констатації об’єктивного історичного факту: ОУН і УПА боролися проти усіх окупантів, в тому числі й проти окупаційної Армії Крайової, що діяла на Волині, з однією метою — відновити Українську державу.

У Києві створено громадський комітет «Примирення між народами», який оприлюднив заяву про «Українсько-польське примирення». Документ підписали низка громадських діячів, а також Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет, Високопреосвященніший Симеон, митрополит Вінницький і Барський УПЦ та Емеритований Верховний Архиєпископ УГКЦ Кардинал Любомир Гузар.

Це один з небагатьох документів, де стоять підписи лідерів трьох українських церков Київської Традиції, що свідчить про актуальність питання, яке у ньому підняте.

У заяві, зокрема, наголошується на важливості українсько-польського примирення та взаємного прощення. Правда, чомусь не конкретизується історичний і політичний контексти, які спонукали до створення громадського комітету та оприлюднення заяви –  а саме підготовка та відзначення в Україні і Польщі 70-ї річниці «Волинської трагедії». Принаймні, обережне «згадування» у тексті про трагедію, що «сталася на Волині сімдесят років тому», аж ніяк кореспондується із інформаційною кампанією про «Волинську різанину», яка у ці дні відбувається у деяких польських ЗМІ. (Заява опублікована тут http://www.lonckoho.lviv.ua/podiji/novyny/nashe-mynule-i-sohodennya-mayut-sluhuvaty-majbutnomu-initsiatyva-hromadskosti.html).

Власне це, з одного боку, й насторожує, оскільки складається враження, що громадський комітет не стільки хоче розв’язати конкретну українсько-польську проблему, як закриває очі на реальність, зокрема події у Польщі, де агресивна риторика окремих польських чинників щодо України і українців не витримує жодної критики. Закривати на це очі – насправді ховати голову в пісок. А це ніколи не доводило до добра.

З другого боку, у заяві бракує головного: української позиції з приводу подій на Волині у 1943 році.

Українська позиція не обов’язково має наслідувати риторику польських «кресових організацій», які зациклилися на «етнічних чистках», «злочинах ОУН і УПА» та інших міфах. Але вона обов’язково має віддзеркалювати історичну правду і національну справедливість.

Чому представники українських церков та громадські діячі не мають, як писала Олена Теліга, «цивільної відваги» сказати, що, будь-які антиукраїнські акції, які відбуваються в Польщі вигідні передусім тим силам, які не зацікавленні у справжньому українсько-польському примиренні та зміцненні державності України і Польщі?

Не вже примирення не можливе без констатації об’єктивного історичного факту: ОУН і УПА боролися проти усіх окупантів, в тому числі й проти окупаційної Армії Крайової, що діяла на Волині, з однією метою — відновити Українську державу.

Якщо цього не сказати, це значить лицемірити, оскільки в іншій ситуації вже не один раз висловлювалося захоплення героїчною боротьбою ОУН і УПА.

Зрештою, війна за свою державу є священною. Поляки, можливо, як ніхто інший це розуміють. А ми?

Було б не зле закликати польських державних і громадських діячів не втручатися у внутрішні справи України, зокрема утриматися від оцінок ОУН і УПА. Адже нам вистачає мудрості не давати сьогодні оцінку Армії Крайовій. Ми ж усвідомлюємо наскільки важливо не допускати паплюження пам’яті героїв.

Такими для нас є бійці ОУН і УПА. Для поляків, очевидно, - вояки АК.

Як бачимо, український «перелік» вимог не великий, але важливий. Він обов’язково має бути присутній, якщо поважаємо себе і по-справжньому вболіваємо за українсько-польське примирення.

Заява громадського комітету «Примирення між народами» закінчується євангельською істиною: «Як хочете, щоб вам люди чинили, так і ви чиніть з ними» (Євангеліє від Луки 6:31).

Чи я порушив цю заповідь?

Богдан Червак