«Нам потрібна нульова терпимість до Путіна»

27 липня, 18:05
«Нам потрібна нульова терпимість до Путіна» - фото 1
Святослав Шевчук: «Те, що зараз відбувається в Україні, - це не конфлікт, це злочин проти людства: є жорстокий злочинець і є невинна жертва». Ідеологія «русского мира», роль Російської Православної Церкви, тотальне руйнування сіл і міст: «Світу, який був до 24 лютого, вже більше не існує: ні Росії, ні України, ні Західної Європи»

Маттео Мацуцці

«Хтось каже, що в Україні має місце конфлікт, західні ЗМІ говорять про російсько-український конфлікт. Ні, в Україні немає жодного конфлікту, тому що конфлікт завжди передбачає симетричну парадигму: дві групи виступають одна проти одної, кожна зі своїх причин. Це не та дійсність, яку ми бачимо в Україні, немає двох причин і немає правди посередині. Тут є злочинець, який нападає. І є його жертва».

Блаженніший Святослав Шевчук, Глава і Отець Української Греко-Католицької Церкви, якої він є Верховним Архиєпископом, однозначно оцінює трагедію, яка відбувається у Східній Європі. У цьому ексклюзивному інтерв’ю, даному Il Foglio, Блаженніший Святослав розповідає про п’ять місяців війни, про те, що він бачить щодня на власні очі, та викриває певні західні «непорозуміння», прагнення знайти якусь обґрунтовану (чи принаймні зрозумілу) причину в агресії, яку розпочала Москва.

— Ваше Блаженство, на Заході нам часто важко зрозуміти причину цієї війни. Можливо, ми застосовуємо неправильні категорії, можливо, ми не до кінця розуміємо ідеологію, яка спонукала Володимира Путіна вдарити по Україні. Мається на увазі «ідеологію русского мира». Якою є ваша думка з цього приводу?

— Існує багато думок і точиться багато дискусій стосовно причини, чому Росія розпочала проти України повномасштабну війну, спричинивши нашій країні руйнування, багато страждань і смертей. Я не хотів би входити в деталі цих складних і незрозумілих для нашого народу тем, проте можу говорити як очевидець усього, що бачив особисто, але передусім як пастир стражденних душ. Україна є жертвою російської агресії з 2014 року, але з 24 лютого ми - українці, зрозуміли, що йдеться не просто про війну однієї країни проти іншої, а тим більше про просту «військову операцію». Відвідуючи українські міста, які спочатку були окуповані російською армією, а потім звільнені, я побачив трагедію братських могил – масових поховань мирних жителів, я чув кілька свідчень жертв зґвалтувань, вчинених російськими солдатами, нас сколихнула жахлива картина трупів людей, страчених і покинутих на вулицях наших міст. На жаль, це не поодинокі випадки, але системні дії путінської армії, спрямовані проти невинного народу України. Братські могили були знайдені в Бучі, Маріуполі, Макарові і, мабуть, буде ще багато інших; було багато випадків катування цивільних осіб і навіть дітей. Наразі від рук російських військ загинуло близько 300 дітей. Подумати тільки, що поблизу старовинного міста Чернігова, у православному храмі, який вважається історичною спадщиною, російське військо влаштувало катівню! У приміщенні церкви катували жителів сіл Ягідне та Лукашівка. Навколо церкви було знайдено багато понівечених тіл. Сьогодні стає щораз більш очевидним, принаймні для нас в Україні, що російська війна проти України має чітку ідеологічну структуру, яка називається ідеологією русского мира».

— Чи можете пояснити, в чому вона полягає?

— Щоб відповісти на це питання, я хотів би звернутися до доповіді на цю тему Тімоті Снайдера, відомого дослідника Шоа на території колишнього Радянського Союзу. Сам він миттєво відреагував на публікацію на російському сайті "РИА Новости" документу, в якому пояснюються причини війни і накази, дані російським солдатам для виконання їхньої місії в Україні. Коментар під назвою «Що повинна Росія робити з Україною» написав Тимофій Сергєйцев, який пояснює, що Москва має на увазі під денацифікацією - однією з проголошених Путіним цілей війни в Україні. Запрошую європейську спільноту уважно прочитати цей текст, щоб зрозуміти, у чому полягає ідеологія русского мира. Тімоті Снайдер назвав його Російським довідником з українського геноциду (Russia's genocide handbook). Він пише: Російський довідник є одним із найбільш відкрито геноцидних документів, які я коли-небудь бачив. Крім того, хочу підкреслити, що багато видатних богословів, представників Православних Церков усього світу, засудили ідеологію «русского мира» як тоталітарну єресь етнофілетичного релігійного фундаменталізму. І значна кількість відомих політиків ідентифікує це як форму радикального націоналізму, який має намір поширитися по всьому світу. Ідеологія «русского мира» заперечує право українського народу на існування, як колись ідеологія нацистської Німеччини чинила по відношенні до єврейського народу. Таким чином, насправді пропонується нова, народжена в Росії, авторитарна ідеологія, яка, завдяки масованій пропаганді, знаходить – як би це не виглядало дивним – своїх послідовників навіть на Заході. Я можу лише засвідчити, що окупанти здійснюють військові злочини строго відповідно до того, як це прописано в тексті «Що має робити Росія». Все це належить до безпрецедентної жорстокості по відношенню до мирного населення.

— Політичні та геополітичні категорії використовують для пояснення того, що сталося, підраховують російські танки, які зайшли на вашу батьківщину. Але чи існує, так би мовити, культурний чинник, який призвів до війни? Чому Москва так боїться України?

— Історія українського народу – це історія, яка є частиною європейської історії. Ми – європейський народ, який у своїй новітній історії підтвердив свій вибір на користь принципів та ідеалів європейської спільноти. На жаль, сьогодні в Росії ми можемо бачити синтез радянської та імперської ментальності. І Україна сьогодні є жертвою цієї збоченої відбудови кордонів «великої Росії». Є постійні намагання представити українське суспільство як таке, що перебуває під впливом західної аморальності. Саме тут виникає нетерпимість до всього «не нашого», що провокує і виправдовує застосування насильства для знищення всіх «заражених». Образ цього «колективного Заходу», з яким сьогодні треба боротися, проектується на Україну. Щоб викликати історичну пам’ять про ворога, проти якого потрібно вести війну, використовується слово «нацизм», яке втратило будь-яке своє початкове значення, і сьогодні зазвичай застосовується до всього «західного», що присутнє в ідентичності народу. Тому українця визначають як нациста-єретика. Стає все більш очевидним, що Росія вступила в культурний конфлікт не лише з Україною, але й з усім, що ми визначаємо як Західну цивілізацію. Процес зомбування російського населення з боку Кремлівського режиму породив дуже небезпечний антропологічний тип суспільства. Подумайте, що братські могили в Україні стають приводом для радості для багатьох людей у Росії. Жодного співчуття, жодної призадуми про причини цієї абсурдної війни. На жаль, навіть на найвищому рівні РПЦ. Натомість, ми чуємо християнське виправдання війни Росії проти України і прославлення військових злочинів та ідеології насильства.

— Ми бачили тіла в братських могилах зі зв’язаними за спиною руками. Трупи на вулицях. Як ви вважаєте, чи є підстави говорити про геноцид українського народу?

— Я не знаходжу інших пояснень. І причини, які озвучує російський президент, не мають під собою жодних підстав. Справжня мета російської агресії – знищення українського народу. Це підтверджують як ідеологічні промови самого Путіна, в яких часто згадуються історія України, так і військові злочини, вчинені його солдатами на нашій землі. Насправді це важко назвати просто війною. З першого дня російського вторгнення в Україну ми бачимо безперервні військові злочини, які не припиняються ні вдень, ні вночі. Дехто каже, що в Україні триває конфлікт. Дійсно, я бачу, що останнім часом західні ЗМІ говорять про російсько-український конфлікт. В Україні нема жодного конфлікту. Оскільки конфлікт завжди передбачає симетричну парадигму дискурсу: конфлікт означає, що є дві групи, кожна з яких має власну причину для цього, і вони конфліктують між собою. І ті, хто шукає правду, чи хочуть бути посередниками у конфлікті, завжди слухають одну сторону, потім іншу й інтуїтивно кажуть, що правда знаходиться десь посередині. А це означало б знайти вирішення конфлікту. Але насправді в Україні такого нема. Немає двох причин і немає правди посередині, але є злочинець, який нападає, і є його жертва. Не можна сказати, що має місце якийсь конфлікт інтересів, оскільки в такому випадку ми поставили б злочинця і його жертву на один рівень. Тому й у цьому випадку, як Церква, ми повинні задекларувати «нульову терпимість» до злочинців. Я вважаю, що потрібно припинити говорити про конфлікт, а замість цього зосередитися на воєнних злочинах в Україні. Треба припинити намагання захищати інтереси агресора та спроби посередництва між інтересами агресора і жертви, тому що це не відповідає дійсності і правді, об’єктивній правді подій, які відбувалися. Нульова терпимість до застосування насильства... Якщо інтереси держави провокують війну і прирікають на смерть понад 40 мільйонів населення, то це вже не інтереси, це злочин. Причини, які можуть пояснити чи виправдати цю агресію, не можуть бути прийняті сучасною цивілізацією. В Україні скоюється злочин проти людства: є жорстокий злочинець і є невинна жертва. Тому, також важливо знайти правильні терміни для опису всього, що відбувається в Україні, оскільки слово «війна», і значення, яке ми йому приписуємо, вже не є придатним для опису цієї трагедії. Якщо у когось є якісь сумніви, запрошую приїхати в Україну і побачити це на власні очі.

— Ваш народ зазнав величезних трагедій, я згадую лише Голодомор тридцятих років, який також описав Василь Гроссман, що розповідав про біль матерів, змушених бачити, як їхні діти гинуть від голоду. Але українці завжди знову піднімалися. У чому сила вашого народу?

— Я не думаю, що можливо отак, одним реченням пояснити, в чому полягає ця сила. За моїм особистим судженням і згідно досвіду того, як переживається війна в цих умовах, мені пригадується наш філософ Григорій Сковорода (1722-1794), який сказав – коли цариця Катерина захотіла, щоб він був при ній – що «сопілка і вівці для мене дорожчі від царської корони». Завдяки своїй філософії він зміг осягнути спосіб життя нашого народу. Тобто, це народ, який вірить у воскресіння, який через свою культуру і національну філософію бачить, що людське життя є більшим за лише земне життя. На могилі Сковороди є його слова: ««Світ ловив мене, та не спіймав»». Саме це – віра у воскресіння і любов до свободи, завжди були силою нашого народу, щоб не миритися з долею, а підніматися і йти вперед. Існує ще один народний вислів: «Вони думали, що поховають нас назавжди, а виявилося, що ми — насіння, яке дає нове життя». Можливо, і зараз наш народ воює, піднімається після стількох хвиль геноциду власне тому, що Господь нас воскрешає.

— Перед лицем Заходу, який часто стурбований перш за все дискусіями стосовно кордонів, перемир’я та посередництва, що ви хочете сказати як пастир?

— Я думаю, що потрібно починати з поваги до болю жертви. Почути крик людей, засуджених на смерть. Це допоможе нам зрозуміти, як сьогодні ми повинні будувати співіснування між народами та націями в третьому тисячолітті. Бо ми знаємо, що всі людські ментальні конструкції є релятивними. Якщо ми відштовхуємося від добробуту чи інтересів сильних світу цього, і якщо економічні інтереси переважають над людським життям, над його безкінечною ціною, тоді як людству – нам кінець. Але якщо ми відштовхуватимемося від поваги до людського життя, вчинивши її стратегією, політикою, навіть пасторальною працею, якщо ми почнемо з турботи про те, як захистити найслабших, тоді ми зможемо вижити та відновити спільноту – навіть на міжнародному рівні – вчинити її більш справедливою, ніж та, яку ми маємо зараз.

— Що Ви побачили, відвідуючи цими місяцями спустошені війною села, які емоції переживали перед лицем цієї бійні?

— Війна – це не гра. Мені здається, що іноді на Заході під словом «війна» розуміють комп’ютерні ігри . На жаль, ті, хто планує війни, ніколи не пізнали, чим насправді є війна. Але, бачачи реалії війни в Україні, ми маємо справу з тотальним знищенням. Цілі міста і села стали містами і селами-привидами. А ще – братські могили, яким нема кінця. І ми задаємо собі питання: чи можна жити в таких умовах? Світ хоче вижити, чи планувати війну? І ще одне питання: чи ми знаємо, що день війни коштує Росії чотириста мільйонів доларів? Тільки один день! Отож, ким є той, хто з диявольським розумом інвестує в смерть? А якби ми за допомогою цих грошей будували, рятували людське життя, робили краще майбутнє для самої Росії? А якби ці гроші були вкладені саме в покращення умов життя мільйонів громадян цієї країни? Замість того, щоб так легко їх витрачати задля вбивства інших… Це означає, що війна є завжди злочином, завжди божевіллям, безумством. Чим жорсткішою вона стає, тим це стає очевидніше. Війна в Україні – це злочин проти людства.

— Як Ви вважаєте, чи після закінчення війни зміняться також відносини між Церквами, присутніми в Україні?

— На даний момент ми всі змінилися. Можливо, ще не всі зрозуміли, що світу, який існував до 24 лютого цього року, більше не існує: ні Росії, ні України, ні Західної Європи, ні інших країн. В один клік ми змінилися назавжди. І якщо змінюються відносини між людьми, то, очевидно, змінюються відносини між людиною і суспільством, людиною і будь-якою спільнотою, змінюються також відносини між Церквами. Якщо говорити про стосунки між Церквами в Україні, то мушу сказати, що ці стосунки справді покращилися, тому що ми об’єднані як ніколи, і саме в ім’я захисту людського життя. Видно, що всі особливості, навіть усі особисті егоїстичні інтереси (які інколи плекають навіть Церкви) тепер поставлені на останнє місце, тому що екзистенційне питання – як нам разом із нашим народом вижити – тепер стоїть на першому місці. Тому ми співпрацюємо. Можливо, згодом ця співпраця також вийде на екуменічний, доктринальний рівень, вилиється у рефлексію, яка почнеться з цього екзистенційного досвіду. Але коли мова йде про організацію, наприклад, зеленого коридору для евакуації та порятунку життя людей, які перебувають у безпосередній небезпеці смерті , тоді всі об'єднуються: католики, православні, протестанти, мусульмани, іудеї. Вони співпрацюють саме для того, щоб врятувати себе та інших.

— На братських могилах всі моляться разом...

— Саме так, тому що власне там лежать наші парафіяни, члени наших громад, члени родин. Ця війна перш за все показує, що найперше всі ми є людьми, а потім – належимо до певної конфесії, релігії. Людяність, людська природа є основою, яка нас об’єднує. Чим більше ми ставатимемо людьми, тим більше ми будемо єдині. Але якщо ми потрапимо в цю пастку дегуманізації, то завжди з’являтимуться нові поділи.