• Головна
  • Моніторинг
  • Наша місія — поставити росіян на місце, — Руслан Кавацюк розповів історію вцілілого горнятка УКУ...

Наша місія — поставити росіян на місце, — Руслан Кавацюк розповів історію вцілілого горнятка УКУ

12 липня, 19:03
Руслан Кавацюк - фото 1
Руслан Кавацюк
Джерело фото: Олександр Ласкін
Руслан Кавацюк — випускник програми «Богослов’я» Філософсько-богословського факультету УКУ (1999-2004 р.р.). За два місяці до початку повномасштабної війни Руслан з сім’єю закінчив ремонт у своєму будинку у Гостомелі. Його родина будувала родинний дім кілька років та інвестувала у проєкт усі заощадження. Російська армія будинок знищила, спалила до тла. Чи не єдине, що вціліло з-поміж попелу — горнятко УКУ, яке багато років переїздило з Русланом з квартири на квартиру, і з якого він любив вранці пити каву.

Джерело: УКУ

Вероніка Саврук

«У моєму будинку після окупації не залишилось нічого живого. Я зайшов туди, де колись була кухня. Дивлюся, а зверху на попелі від шафки лежить моє горнятко з логотипом УКУ, з якого завжди пив каву. Ми багато переїжджали, але це була одна з небагатьох речей, які завжди залишаються зі мною. Цю пожежу горнятко пережило», — ділиться Руслан.

Руслан Кавацюк — у 2015-2017 році був радником начальника генштабу – Головнокомандувача Збройних сил України. З перших днів повномасштабної війни активно допомагає військовим як волонтер. «На зв’язок зі мною вийшли американські колеги, з якими колись працював. Їхня організація залучила пожертви для армії на понад 20 мільйонів доларів, закупили тисячі бронежилетів, касок, індивідуальних аптечок, турнікетів тощо. Говард Баффет пожертвував півтора мільйона доларів. На них ми закупили 9 автобусів для Сил територіальної оборони ЗСУ, які можуть одночасно перевозити цілий батальйон. Зараз допомагаю у штабі Сил територіальної оборони побувати нову інституційну структуру».

Як Руслан дізнався про знищення рідного дому, які уроки українці мають винести з цієї війни — читайте у матеріалі.

Як дізнався про початок війни та руйнування власного будинку?

За день до початку повномасштабного вторгнення росії, я перебував із візитом в Ізраїлі разом з отцем Патріком Дебуа, Олександром Кваснєвським та Натаном Щаранським. Ми поїхали туди, щоби переконати перших осіб Ізраїлю: президента, міністра закордонних справ, голову парламенту — надати підтримку Україні.

У Ізраїлі я побачив промову путіна про визнання так званих ДНР, ЛНР (промова 21 лютого про визнання незалежності тимчасово окупованих територій Луганської та Донецької областей – ред). І зрозумів, що часу залишилося зовсім мало. Одразу поміняв квитки з 28 на 23 лютого і за день до вторгнення повернувся в Україну. Це був останній рейс.

Наступного ранку моя сім’я прокинулась у Гостомелі від вибухів. Ми одразу схопили дітей, заскочили в машину й поїхали на захід України до батьків. Дім зачинили. Поки в Гостомелі ще була електрика, я міг перевіряти, чи все нормально через охорону в будинку. Згодом електрика зникла, а від сусідів, які виїхали, дізнався, що будинок зруйновано внаслідок боїв. Новина припала на моє 40-річчя, 29 березня. Сусід вислав мені фото із супутника, на якому було видно, що наші будинки повністю спалені.

Будинок Руслана у Гостомелі, який знищили російські окупанти - фото 96291
Будинок Руслана у Гостомелі, який знищили російські окупанти

 

Спочатку я відреагував, напевно, як будь-яка людина в такій ситуації, подумав: «Слава Богу, що всі живі». Потім прийшло розуміння, що цей будинок — єдине майно, що було в нашої сім’ї. Лише за два місяці до початку війни ми виплатили борг за нього, закінчили ремонт, поставили нову техніку. Усі наші доходи пішли на дім…

Я повернувся в Гостомель у квітні, коли росіян вибили звідти Збройні сили України, але цивільних ще не пускали. Тоді я вперше побачив свій спалений будинок, окопи у містечку. Але зайти в нього зміг лише нещодавно, після розмінування. Всередині все зруйноване. Вогонь був настільки сильний, що поплавив усю техніку, проводку, навіть батареї. Нічого живого не залишилось. Я зайшов туди, де колись була кухня. Дивлюся, а зверху на попелі шафки лежить моє улюблене горнятко з лого УКУ, з якого завжди пив каву. Ми багато переїжджали, але горнятко було одним з тих небагатьох речей, яке завжди залишаються зі мною. І цю пожежу воно теж пережило.

Так виглядало подвір’я будинку родини Руслана до російського вторгнення - фото 96292
Так виглядало подвір’я будинку родини Руслана до російського вторгнення

 

У цих днях мені часто пригадується цитата з Євангелії: «Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються і викрадають» (від Матвiя 6:19–21). Для себе вирішив, що мені потрібно мало для життя. Але я шкодую за тими родинними речами, які не відновити: за фотоархівом, листом прадідуся моєї дружини з ГУЛАГу, бібліотекою, яку так довго збирав. Це втрата речей, які дуже любив. Коли я зайшов у будинок, то думав, що вже нічого з цього немає. Але було це горнятко. Тому я його забрав і передаю у музей УКУ.

Горнятко УКУ, яке вціліло, Руслан передав для музею УКУ - фото 96294
Горнятко УКУ, яке вціліло, Руслан передав для музею УКУ

 

Наша місія — поставити росіян на місце, — Руслан Кавацюк розповів історію вцілілого горнятка УКУ - фото 96293

Геноцид

У Гостомель ми приїхали з делегацією з отцем Патріком Дебуа, який багато років займається розслідуванням геноцидів. Коли ми були в Ізраїлі я, розуміючи, що ймовірно буде війна і знаючи росіян, запитав його, чи отець приїде розслідувати наші масові могили. Отець Патрік пообіцяв, що приїде. Так воно і сталося. Їхня команда почала досліджувати масові злочини російської армії проти українців. Ми разом відвідали Бучу, Ірпінь, Гостомель.

Останні два з половиною роки я вивчав Голокост і Другу світову війну. З командою ми робили також дослідження гібридних війн і наративів росії. І помітили, як часто використовувався нацистський наратив. Тоді я не знав, що росіяни використовуватимуть цю риторику, як основний привід для вторгнення. Але розумів, що це важлива історія. У перший місяць війни виступив у всіх центрах дослідження Голокосту й геноцидів. І всі вони зробили заяви на підтримку України.

Українці мають подорослішати

Коли я навчався в Українському католицькому університеті, він ще не був трендовим вишем (Руслан вступив на Філософсько-богословський факультет УКУ у 1999 р., — ред.). Ми навчалися у старій і тоді ще доволі занедбаній будівлі на вул. Свєнціцького (зараз корпус реконструйований, — ред). На перший погляд, це була не дуже престижна історія. Однак вона була ціннісною. Ті речі, які більшість країни зараз пізнають через кров, ми дізнались на досвіді попередніх поколінь. Це уроки нашої історії: про те, ким ми є й ким не є. Саме цінності в довгостроковій перспективі дають нам основу для руху вперед.

Добрі люди – добра справа, фото. о. Андрія Зелінського - фото 96290
Добрі люди – добра справа, фото. о. Андрія Зелінського

 

Усі ми маємо усвідомити, що живемо в цій війні вже довго: тими чи іншими інструментами росія активно веде проти нас війну понад 15 років. І вона буде це далі робити, бо це єдине, що вона вміє. Тому ми маємо бути готовими в той чи той спосіб у різних ролях боротися.

Ми маємо руйнувати зсередини російську культуру агресії, імперські наративи, ідею про їхню обраність тощо. Це все варто знищувати не з-зовні, а з допомогою тих росіян, які вже зараз є на нашій стороні. Лише тоді воно матиме довгостроковий ефект.

Українцям варто бути більш агресивними та проактивними. Бути дорослими, перестати чекати, що прийде хтось із Заходу і зробить усе за нас. Ми мусимо брати на себе відповідальність. Прикладом того, що ми досі не вміємо це робити є наша бездіяльність щодо Голодомору. Адже найкращі книги про Голодомор написані не українцями. Хіба нам не вистачає сил дослідити цю трагедію, щоби розповісти світові правду? Ми як народ, який постраждав від голоду, маємо займати лідерську позицію: створювати ініціативи з підтримки країн, які нині страждають від голоду, утворювати міжнародні фонди, до яких доєднувалися б інші держави. Це була би гідна шана нашим жертвам Голодомору. Але ми чекаємо, що всі визнають геноцид проти нас, поставлять пам’ятники, напишуть книги. Чого бракує нам, щоби самим фахово говорити про це? І таких прикладів, де ми не беремо на себе відповідальність, є безліч. Це часто некомфортна і невдячна робота. Але її треба робити.

Українці мають на прикладі росіян показати світові, що зло не може бути безкарним. росія є джерелом страшного зла, яке протягом сотні років є абсолютно безкарними. Бог поклав на нас цю місію — поставити росіян на місце. Я не певний, чи ми були готові до цієї місії. Але ми маємо взятися за це і зробити, бо в нас немає іншого вибору.