Маємо з одного боку, неадекватних чи просто хворих людей, які пишуть «ультиматуми» поважним монашим спільнотам. А з іншого боку незаконну, але ніким не перешкоджену (а навіть підтриману ззовні, у т.ч. із-закордону) діяльність групи доволі небезпечних авантюристів, що видають себе за новітніх пророків і спасителів.

Нещодавно в пресу потрапив лист від о.-архимандрита Еміліано Фабрікаторе, екзарха-ординарія монастиря св. Марії Гроттаферратської в Італії, адресований чотирьом західноукраїнським ординарієм УГКЦ та префектові Конгрегації для Східних Церков кардиналу Леонардо Сандрі. Цим листом настоятель монастиря повідомив, що до них у монастир вступили два українці, Петро Дзюрах і Євген Менжинський. Вони стали кандидатами 2 лютого 2010 р., а 25 вересня 2010 р. вступили до новаціату. Їх привели до монастирі інші два вихідці з України – Володимир Досяк та Андрій Карпа, що вже належали до цього монастиря. За якийсь час два останні були виключені з монастиря, а згодом там довідалися, що ці два належать до т.зв. «Української правовірної греко-католицької церкви». Потім в італійському монастирі побачили відеосюжет, які їх колишні співбрати брали участь в хуліганських діях в Чорткові разом з іншими членами УПГКЦ. Напевно тоді вони почали уважніше приглядатися і до двох інших українців, які ще були в монастирі. Тим більше, що вони викликали підозру своєю поведінкою.

Врешті-решт, у монастирі зауважили, що їм почали надходити листи від лідерів УПГКЦ. Двоє братів-українців після проголошення Папою Бенедиктом ХVІ блаженним Папу Івана Павла ІІ перестали робити хресне знамення під час літургій та вшановувати Євхаристію. Коли ж їх почали запитувати про їх ставлення до УПГКЦ, вони уникали чіткої відповіді. Нарешті 14 вересня ц.р. їх видалили з монастиря.

Напевно визначальну точку у цій справі поставив лист, який 12 серпня ц.р. надійшов до монастиря у Гроттаферраті від 4-х керівників УПГКЦ на чолі з Іллею Догналом. Цей лист заслуговує на особливу увагу. Це суміш абсурду, хамства і шизофренії. Важко уявити, що здорові люди, тим більше священнослужителі, будуть писати такого листа. Більше того – це ультиматум. Його потрібно подати повністю, бо переказати його важче (переклад з італійської «Католицького оглядача»).

«Преподобний о. Протоархимандрите монастиря у Гроттаферраті, цим листом ми хочемо відповісти на ваше запитання щодо молодих семінаристів з України. Так, вони обидва є нашими членами, які співчувають з Греко-Католицькою Правовірною Церквою в Україні. Вони перебувають у вашому монастирі, щоби пройти належну формацію з огляду на їхнє майбутнє – священиків для Христового серця і монахів Правила св. Василія для нашої Церкви.

Ви мусите бути спокійні, бо лише з нашою допомогою – через те, що ми надсилаємо до вас інших семінаристів – Монастир у Гроттаферрата не зачиняють, тому що самі по собі всі ви – літні, хворі, психопати.

Не розповідайте кардиналові та Конгрегації для Східних Церков цього, але ви повинні бути нашим союзником у цій битві проти сатани і Папи Римської Церкви.

Ми екскомунікували всіх у Церкві за критично-історичну методу в богослів'ї, тому хочемо, щоб наші українські семінаристи відвідували Латеранський, а не Григоріанський університет.

Усі наші семінаристи дали клятву крові, що не розповідатимуть про те, що вони належать до нашої Церкви, оскільки вони завжди у небезпеці.

Нам потрібні гроші та церкви. Тому ви мусите надіслати нам гроші, а також віддати нам свої монастирі.

Ультиматум Української Православної Греко-Католицької Церкви»

Прошу звернути увагу на виділені мною моменти – без коментарів, діагноз очевидний. Тут яскраво представлено метод мислення сектантів-догналітів з УПГКЦ: звертатися до старших людей, ображати їх відверто в очі, в той же час вказувати нікому про їх лист не розповідати, хоча вони всіх прокляли, семінаристів змусили до «клятви крові». А у зв’язку з тим, що їм бракує грошей та храмів, тому вимагають у формі ультиматуму віддати їм італійські монастирські гроші та майно. Це швиде нагадує розбійників з великої дороги, ніж адекватних людей.

І було би це все смішним і гідним співчуття, бо люди хворі, одержимі злим духом, не знають що творять. Але в Україні вони й надалі ведуть свої активну діяльність, приховують своє дійсне моральне обличчя і навіть знаходять підтримку серед можновладців та доволі значної кількості простих чи не зовсім «простих» людей.

За достовірною інформацією, в розкішному лісовому районі під Києвом поважна народний депутат будує їм храм (хоча вони самі у судовому порядку були позбавлені права на офіційну реєстрацію як релігійне об’єднання і як окремі громади). Радник цієї «народної обраниці» роз’їздить України зі своєю програмою захисту сім’ї, навіть користується підтримкою частини клиру УГКЦ, яка не усвідомлює, що він є одним з чільних зовнішніх комунікаторів догналітів. Саме він полагоджував їх контакти з відомими політиками, привозив їх до осідку догналітів у Підгірцях. Тепер за допомогою своїх дисків про щасливе подружжя він шукає нових жертв і донорів для Іллі Догнала і його секти. І чомусь не дивлячись на застереження ким він є, ці диски можна знайти у храмах УГКЦ. І напевно вже у храмах й інших конфесій. Оскільки відомо, що догналіти своїми антигейськими акціями знаходять собі несвідомих союзників в різних куточках України.

Зовсім недавно відшумів скандал у Львові, коли група екс-монахинь-догналіток викупила у комерційної фірми приміщення колишньої каплиці і почала незаконно перебудовувати його для своїх потреб. Не дивлячись на заборони суду, на протести місцевих мешканців і міської влади, догналіти й надалі збираються у цьому приміщенні. Їх активність не стримують жодні заходи правоохоронних органів. Навіть відсутність віз у її лідерів, які є іноземними громадянами і довго порушували українське імміграційне законодавство, не є для них перешкодою. Вони діють і зловживають слабкістю української правоохоронної системи, а ще більше — внутрішньоцерковними недопрацюваннями.

Нещодавно Глава УГКЦ робив спробу ознайомити широку громадськість зі стратегічною програмою розвитку цієї Церкви до 2020 року. В центрі уваги — парафія. Це та головна спільнота, на яку вже давно закликають звернути увагу. Бо розвиток тих самих догналітів чи інших сектантів в лоні УГКЦ є в першу чергу проблемою її парафіяльного життя, якістю душпастирського служіння та внутрішньої комунікації. Багато років провід Церкви намагався не звертати публічної уваги на їх діяльність. Не відомо чи існує комплексна програма антидій з боку керівництва УГКЦ, чи здійснюється аналіз парафіяльної ситуації в тих місцях, де відомо, що діють групи прихильників Догнала. Дозволю собі засумніватися, чи про це навіть думали. Зрештою, навіть ті кілька послань, які видавалися керівництвом Львівської архиєпархії УГКЦ, не у всіх парафіях самої архиєпархії були зачитані. В той же час догналіти надалі шукають слабкі місця і туди закидують своїх посланців. І вони пішли вже далі і знаходять симпатиків в інших конфесіях.

Таким чином, маємо з одного боку, неадекватних чи просто хворих людей, які пишуть такі «ультиматуми» поважним монашим спільнотам. А з іншого боку незаконну, але ніким не перешкоджену (а навіть підтриману ззовні, у т.ч. із-закордону) діяльність групи доволі небезпечних авантюристів, що видають себе за новітніх пророків і спасителів. Для когось це об’єкт для наукових студій, а для доволі багатьох – це розірвані подружжя, втрачені діти і обдурені, у т.ч. матеріально, українські громадяни...