Очікувати на зміни в РПЦвУ – все одно що сподіватися на реформу КПРС, - архиєпископ Євстратій (Зоря)
Про це у блогу "Цензор.НЕТ" написав архиєрей Православної Церкви України, архиєпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій (Зоря):
"Всім відомо, що жодна Помісна Церква не розірвала євхаристійного єднання зі Вселенським Патріархатом через рішення надати Томос Українській Церкві, окрім РПЦ. Лише Московський Патріархат офіційно вирішив не мати ніякого спілкування зі Вселенським Патріархатом.
Частина МП в Україні (що зве себе УПЦ) ухвалила через свій синод аналогічне рішення і не має спілкування зі Вселенським Патріархатом.
Збори МПвУ в травні цього року не тільки не скасували цього антиканонічного і ганебного рішення, але навпаки – затвердили його.
Отже:
Всі Помісні Церкви (крім однієї) спілкуються зі Вселенським Патріархатом.
Російська Церква – НЕ СПІЛКУЄТЬСЯ зі Вселенським Патріархатом.
Релігійне об'єднання під проводом митр. Онуфрія – НЕ СПІЛКУЄТЬСЯ зі Вселенським Патріархатом.
Питання: то належить структура митр. Онуфрія до Московського патріархату чи не належить?
Питання не в тому, що МПвУ бореться за своє подальше існування.
Україна – демократична країна, тому в ній буде існувати якась подібна релігійна структура доти, доки будуть бажаючі до неї ходити.
Питання в тому, що МПвУ бореться за власну МОНОПОЛІЮ на Православ’я в Україні та за НЕ-ІСНУВАННЯ Православної Церкви України.
Бореться інституційно та послідовно.
Так само, як кремлівський тиран бореться за не-існування України. Щоби територія та декорація лишилися, а реальна Україна – зникла.
Просто раніше на боці МПвУ була влада, шалені ресурси, підтримка інших Церков, байдужість населення до релігійних питань. Тому вони відчували себе спокійно і були впевнені у майбутньому.
Щось вони вже втратили більшою чи меншою мірою, щось продовжують втрачати.
Тому офіційні особи МПвУ та їхні добровільні помічники вдаються зараз до того ж, до чого і кремлівський тиран: програючи, намагаються врятувати своє становище, заморозивши статус-кво, щоби отримати час на перегрупування, підтягнення сил і новий наступ на ПЦУ.
І при цьому відчайдушно перекладають провину за всі негаразди в релігійному середовищі на опонента. У МПвУ "у всьому винуваті ПЦУ" так само, як у кремлівського тирана "у всьому винна" Україна.
Бо захотіли незалежності "неправильно". Бо здобули свободу – "без їхньої згоди". Бо не хочемо домовлятися з супротивником на умовах його ультиматумів.
Хтось має сумнів, що це є їхня інституційна мрія – щоби ПЦУ зникла, а їхня структура лишилася монополістом?
Адже саме про це свідчать їхні діла.
Жодне рішення МП про "невизнання таїнств" не скасоване – для МПвУ офіційно вірні ПЦУ навіть не християни.
Жодне рішення МП про розрив зі Вселенським Патріархатом – не скасоване.
Жодні зміни до статутних документів не опубліковані офіційно, а отже – не вступили в дію (і самі оновлені документи – лише маскування про віддалення від Москви, а не реальний розрив).
Риторика про "схизматиків", "неканонічність", "безблагодатність" – не змінилася ані трохи. Як було в середині 1990-х, так все і лишилося – попри рішення Вселенського Патріархату та всі інші зміни, які за цей час сталися.
Це та багато іншого свідчать лише про одне: МПвУ, як системний релікт радянської епохи, не піддається якісній зміні. Як не була здатна до неї Компартія. Московський патріархат можна лише полишити, розірвати з ним. Лишатися в ньому з надією на його внутрішню переміну – все одно що сподіватися на реформу КПРС".
