Папа Франциск завоював Америку і півсвіту без численних дивізій, а всього-на-всього своєю скромністю, покорою, милосердям і відкритістю серця на людське горе. Тому що попереду невидимо йшов Христос – Добрий Пастир. А за Ним - смиренний Франциск, який служив наочним закликом до скромности, Апостол надії для світу.

10-ту Апостольську подорож  Папи Франциска на Кубу і США, яка тривала з 20 по 27 вересня, почали називати історичною ще задовго до самого візиту. Очевидно, з того моменту, коли в березні 2014 року президент Барак Обама, перебуваючи з офіційним візитом у Ватикані, запросив Главу Католицької Церкви відвідати США. Таким чином, на приготування події пішло півтора року. І недаремно – візит пройшов ідеально, згідно з насиченою програмою і в рекордно швидкому темпі.

 

Ще задовго до початку подорожі Папи в ЗМІ активно обговорювалося питання, на яке ніколи не можна відповісти однозначно: чи є візит глави Церкви політичним? І яка його складова на цей раз буде переважати: соціальна чи релігійна? Минулий візит учергове продемонстрував вражаючі можливості дипломатії Апостольської Столиці: були задіяні всі сфери діяльності, починаючи від підтримки «повернення» Куби в лоно ринкової економіки і закінчуючи демонстрацією досягнень італійського автопрому (Папа пересувався по США на скромному «Фіаті»), а також фінальним Богослуженням під відкритим небом за участю майже двох мільйонів осіб. І все це - під знаком смиренної скромности Франциска.

Як можна заперечувати політичну складову папського візиту, якщо він почався з Куби? «Острів Свободи» примудрився пронести через комуністичний атеїзм глибокий релігійний заряд католицької віри. Кубинський народ, об’єднаний ревною вірою в Христа, і Папа мають на острові беззаперечний авторитет. Тому кумедно виглядав президент Куби Рауль Кастро, намагаючись суєтно догодити Папі у дрібницях. Але остаточним вироком для комунізму в Карибському басейні послужив візит Папи до команданте Фіделя. Хоча для світової громадськості став доступним лише один фотокадр: Папа, стоячи, усміхається до немічного Фіделя, який смиренно, мов на сповіді, сидить на ліжку....

Коли авіалайнер з Папою на борту появився у небі над США, всі несподівано для себе встали навіть біля телеекранів. А коли літак торкнувся злітної смуги військового летовища Joint Base Andrews, відразу до трапу вийшов президент Барак Обама з дружиною і двома дочками. Після протоколу Папу повели до кортежу, який повинен був супроводжувати його і всю делегацію у Вашингтон. Аж ось серед велетенських, доречних у таких випадках броньованих урядових «лімузинів», до Глави Католицької Церкви під’їхав малесенький Fiat 500L. Це викликало непідробний захват, без перебільшення, у всього прогресивного людства. Сам Папа також засміявся, хоча, очевидно, він був у курсі… (У цьому контексті мимоволі постають в очах броньовані «мерседеси» і «каділаки», шикарні яхти і літаки православних - і не тільки! - бонз, які на тлі східно-європейських злиднів виглядають марсіянами).

Отож, тон візиту був заданий. До кінця всієї подорожі половина мешканців  планети Земля обговорювали цей своєрідний «папамобіль». А в США навіть стало доброю прикметою побачити папин «Фіат», тож народ довго стояв уздовж вулиць в очікуванні диво-автомобіля, який служив наочним закликом Франциска до скромности.

А Папа, між іншим, своєю поведінкою дійсно декларував скромність. І помпезність гамірного американського прийому його не торкала. Він усміхався і говорив проникливі слова, спілкувався з мирянами і духовенством, членами уряду і поліцаями, гостями Генасамблеї ООН,   школярами в Гарлемі, з учасниками VIII Всесвітньої Зустрічі Сімей у Філядельфії – з усіма без винятку привітно, уважно і надзвичайно доброзичливо.

Поява Папи в Конгреі США викликала багато суперечок на тему, чи доречно релігійному діячеві виступати в світському, демократично обраному органі? Ініціатором цього виступу був спікер Палати представників Конгресу США, республіканець Джон Бейнер. Він сповідує католицьку віру і в дитинстві навіть прислуговував у храмі. І ось під час виступу Папи республіканець Бейнер, стоячи за його спиною, заплакав. Це було видно усьому світові. Щирість реакції спікера розчулила народ і надала ще більшої ваги промові Вселенського Архієрея.

Але наступного дня Джон Бейнер несподівано оголосив про свою відставку з поста глави Конгресу. Пояснюючи причину свого вчинку, він сказав так: «Хто я такий після того, як слухав його – Папу Франциска!» 

Ось подивугідне упокорення, яке зовсім не властиве для наших чиновників, котрих із насиджених корупційних місць і бузьдозером не зсунеш…

Папа Франциск завоював Америку і півсвіту без численних дивізій, а всього-на-всього своєю покорою, милосердям і відкритістю серця на людське горе. Тому що попереду невидимо йшов Христос – Добрий Пастир. А за Ним -  смиренний Франциск, Апостол надії для світу.