Часопис «Католицький Вісник» (№14,496) у публікаціях «Там, де сходить сонце правди» і «Таємниці Візантії» подав пізнавальний матеріал про становлення, розвиток та перспективи Східної Церкви. Отже, на сьогодні існує 21 Східна Церква, кожна з яких має Статус Церкви свого права та знаходиться у єдності із Римом.

Зокрема до Патріарших Церков належать Халдейська, Вірменська, Коптська, Сирійська, Маронітська та Мелькітська церкви. Статус верховних архієпископальних церков мають Українська Греко-Католицька та Сиро-Малабарська церкви. Також активно діють чотири східні католицькі митрополії, а саме - Ефіопська, Сиро-Маланкарська, Румунська та Русинська. Крім того, існує низка інших східних церков, які, або вже мають свою ієрархію, або ж тільки розвивають власні адміністративні інститути.

У розмаїтті східних церков, що знаходяться у сопричасті з Апостольською Столицею і, як справедливо зазначає часопис, становлять «коштовне намисто Сходу» впадає у вічі цікава статистика почерпнута із Католицької енциклопедії та довідника Рональда Робертсона «Східні християнські Церкви».

Так, з-поміж Патріарших Церков найчисельнішою вважається  Маронітська Католицька Церква, що налічує більше 3 мільйонів вірних, які здебільшого розселені на території Лівану. Халдейська та Вірменська Католицькі церкви мають приблизно однакову кількість вірян – більше 300 тис. осіб. Трохи менше вірних серед Коптської Католицької Церкви – близько 200 тисяч осіб. Не згадується у часописі чисельність Сирійської Католицької Церкви, але навряд чи вона перевищує, скажімо, мільйон.

З числа християнських спільнот, які наділені статусом верховних архиєпископальних церков найчисельнішою можна вважати УГКЦ – більше 5 мільйона вірних. Сиро-Малабарська Католицька Церква, що в основному поширена на території Індії, має на мільйон менше своїх прихильників.

У когорті чотирьох східних католицьких митрополій близько 325 тис. вірних налічує Сирино-Маланкарська Католицька Церква, витоки якої також знаходяться в Індії.

Не повідомляється чисельність Румунської Греко-Католицької Церкви, Русинської Візантійської Католицької митрополії в США та Апостольського екзархату в Чехії. Однак при цьому не важко передбачити незначну кількість східних католиків, які належать до згаданих спільнот.

Таким чином, без перебільшення можна стверджувати, що на сьогодні саме Українська Греко-Католицька Церква є «наріжним каменем» у духовно-архітектурній будівлі під назвою «Східна Церква у єдності з Апостольською Столицею». Та не зважаючи на це, УГКЦ поки що не отримала статусу церкви із власним патріархатом.

Очевидно, що кількісні параметри не можуть і, можливо, не повинні бути вирішальним чинником у рішенні щодо надання чи не надання Церкві патріаршої гідності. Але самозрозумілим також є і те, що не можна ігнорувати й кількісний показник, оскільки він яскраво ілюструє вплив Церкви, її роль і значення у Вселенській Церкві.

У даному випадку наведена статистика лише підкреслює нинішню дійсність у якій не один десяток років перебуває УГКЦ. В основі зволікання із наданням їй патріаршого статусу лежать, в основному, геополітичні, політичні та релігійно-конфесійні причини, але аж ніяк об’єктивні реалії, пов’язані із виконання УГКЦ своєї християнської місії.

На цьому тлі обраний УГКЦ так званий «еволюційний» шлях набуття патріаршої гідності, який полягає у скріпленні власних церковних, монаших і мирянських структур, поширення їх впливу і посилення авторитету в суспільстві може видатися утопічним. Парадокс полягає у тому, що так можуть вважати самі українські греко-католики. Переконаний у Римі, Москві чи Стамбулі думають по-іншому, тому й створили для нашої Церкви таку «дійсність».

Богдан ЧЕРВАК,

парафіянин Церкви Святого Миколая Чудотворця на Аскольдові Могилі