Блог о. Петра Балога О.Р._image

Блог о. Петра Балога О.Р.

ПЕРСПЕКТИВИ І ПОДАЛЬШІ ПИТАННЯ ЩОДО ПРОВИДІННЯ БОЖОГО І СВОБОДИ ЛЮДИНИ

11 червня, 10:51
ПЕРСПЕКТИВИ І ПОДАЛЬШІ ПИТАННЯ ЩОДО ПРОВИДІННЯ БОЖОГО І СВОБОДИ ЛЮДИНИ - фото 1
Канули в Лету концепції, які розглядали Боже Провидіння у світлі лише Його всемогутності і остаточної перемоги. Звідси будь-які події сьогодення, особливо ті погані, мали зазвичай подвійне значення: те дочасне і минуще, і те майбутнє та вічне. Така концепція легко пояснювала будь-яке зло у світі...

Перше питання, яке виникає: чи християнська концепція Провидіння, яка крім біблійного підґрунтя, увібрала в себе також минулі філософські концепції чи теж історичні обумовленості, приречена також поділити з цими концепціями та обумовленостями їхню минущість? Можна би відповісти відразу так: такі а не інші обумовленості, такі а не інші концепції стали в певному сенсі провіденційними для християнської концепції Провидіння, а отже їхня співучасть у формуванні цієї концепції також являється свого роду таємницею. Щось подібне, як то еллінська культура, філософія чи грецька мова були зовнішньою основою для ранньохристиянського богослов’я загалом, звідси формувалося таке а не інше богослов’я, такі а не інші формули догм на Соборах.

Щодо іншого фундаментального питання, але вже не загального, а конкретного, а саме: чи детермінує однак Провидіння наші людські вчинки, то належить звернути увагу, що поки живемо, жодні наші вчинки не є остаточними, крім факту початку нашого існування. Тобто, після одного вчинку буде наступний, і так до самої смерті. Крім того, з іншої сторони, дія даного конкретного вчинку не є лише дією «тут і тепер», його наслідки і плоди виходять далеко в майбутнє, аж навіть – як вірять християни – у життя вічне. Взагалі, поки існує історія людства, немає ще повністю завершених історій, навіть якась там локальна подія далеко до народження Христа може мати свої наслідки у наш час, чи через кілька століть чи тисячоліть після нас. І так буде до кінця світу.

Проте, ці дуже давні чи менш давні події лише можуть вплинути на наш вибір, вони як би компонуються в нього, можливо допомагають йому. Тобто, Бог у своєму Провидінні передбачив цей вплив тієї абсолютно нібито не пов’язаної зі мною і загалом з моїм часом події, і допустив її, і тому вона стала частиною тієї мозаїки в історії людства, яким є моє життя. Цей Божий допуск є так званою Першою причиною тієї цілої мозаїки, яка ще формується і йде в напрямку сповнення чи завершення за допомогою і посередництвом других причин «тут і тепер», в тім теж – мого свобідного вибору. Спроби зробити людські вчинки і людський вибір першою причиною призводять лише до різного роду утопій, типу спроби побудувати «царство Боже» на землі лише людськими зусиллями.

Дія Божого Провидіння у людських вчинках є невидимою до тих пір, поки немає віри у це Провидіння, тобто віра в те, що мої вчинки, цілком свобідні і добровільні керуються одночасно Божим Провидінням. Боже Провидіння стає видимим у тому сенсі, що ми бачимо Його через призму нашої віри, і бачимо глибший сенс і дальшу перспективу наших вчинків. Отже, Боже Провидіння не є предметом науки чи якоїсь людської очевидності, чи просто людського досвіду, але є досвідом віруючої людини. З цієї віри зроджується довіра до Бога, Йому довіряється наше життя, наслідки наших добрих вчинків, остаточно – наше спасіння. І це при тому – варто ще раз повторити – що ці вчинки залишаються повністю нашими, тобто свобідними і добровільними.

Тут з’являється також питання про Божу волю. Якщо Боже Провидіння діє у будь-якому разі, вплітаючи також у загальну мозаїку як добрі вчинки людини, так і погані, як добро у світі, так і таємницю зла, то Божа воля не бажає нічого іншого, крім добра, краси, любові. Саме це є предметом молитви віруючої людини до Бога: «нехай буде Твоя воля». При цьому, постійно належить пам’ятати, що воля Божа стосується не лише теперішнього часу, але і майбутнього, і так само навпаки – не лише майбутнього, тобто життя вічного, але і теперішнього. Божа воля пов’язує ці два виміри, тому зупинитися лише на одному з них означає редукувати, тобто обмежувати, «обрізати» цю волю Бога. І ще важливо не забувати, що Божа воля стосується перш за все нашого спасіння – це остаточна ціль Божої волі, проте є теж посередні цілі, багато з яких власне знаходяться «тут і тепер».

Християнська надія і є чимось, що пов’язує теперішнє з прийдешнім: надіємося одночасно і щодо сьогодення і щодо вічності. В іншому разі, без цього поєднання, надія перестає бути християнською. А основною підставою цієї християнської надії є Воскресіння Христа, яка означає остаточну перемогу Бога над силами зла і смерті. Воно теж є прообразом тієї цілі, до якої нас веде Боже Провидіння, яке попри всіляке зло, страждання, і навіть попри смерть, все одно допроваджує справу до перемоги життя над смертю, чинячи Хрест, колишній символ страждання, тепер вже символом перемоги.

Тим не менше, продовжуємо жити у світі, мозаїка якого ще не завершилася, а отже елементи зла також у неї продовжують входити. Тому і молимося про Божу волю, «нехай буде». Бог теж прагне цього, а конкретно говорячи, хоче щоб посеред світу, в якому панують видимі наслідки рішень людей, інколи хороших, а інколи і поганих, невидимо вкладалася у людську історію також воля Божа. Що більше буде сповнення волі Божої у світі, то гарніша творитиметься мозаїка світової історії, якою керує Боже Провидіння.

Варто однак додати, що Боже Провидіння не просто так автоматично реалізується у світі посередньо як Перша причина всіх дій, яка безпосередньо діє через другі причини, якими є між іншим людські свобідні вчинки. Особливо тут виникає питання, чи Бог у своєму Провидінні, ще перед створенням світу, врахував у цю загальну мозаїку моральне зло, яке часто виникає з цих других причин? Таке розуміння Провидіння часто ставало причиною заперечення такої концепції Бога, який ніби то «використовує» зло, навіть якщо це не є Його волею, як засіб для досягнення остаточної цілі, тобто якогось добра. Подібно мислив колись Августин, коли писав у своєму творі «Енхірідіон», і сказав свою знамениту фразу, що «Всемогутній Господь… жодним чином не допустив би будь-якого зла, якби не був настільки всемогутнім, щоб і зло обернути на добро» (Августин, Енхірідіон, 11).

Сьогодні часто така «потіха», що «врешті все буде добре» не вистачить, особливо тим, які досвідчують зло. У них виникає питання: чи Бог справді є всемогутнім? Тут відразу варто відповісти, що концепція абсолютної всемогутності Бога є більш філософська, аніж біблійна, і вона є скоріше у певному сенсі утопічною, а тому часто породжує «нестиковки». У Святому Письмі крім «всемогутності», яке приписується Богу, є ще інший важливий атрибут, який стає навіть основним іменем Бога, а саме «Любов». Саме і передусім Любов Бога, а не лише Його Всемогутність є причиною сотворення світу, в тім теж людини. Це те, з приводу чого Бог потім відкупив світ, хоча всемогутність також тут була задіяна. Брак введення у роздуми про Провидіння Боже цього важливого аспекту, а саме, що Всемогутній Бог є передусім Любов’ю, породжує заперечення такого Бога.

Любов Божа натомість не боїться бути слабкою, тобто у певному сенсі «не-всемогутньою». Любов з одного боку «слабша» від всемогутності, бо на відміну від тієї другої, може бути не сприйнята і відкинута. Але з іншого боку, перевищує всемогутність, бо свобідно дарує себе, а звідси може бути відкинутою чи не прийнятою свобідним творінням. В цьому її «слабкість». Провидіння Боже враховує також цю можливість: несприйняття добра, вибір зла, чи також таємниче для нас, людей, існування фізичного зла у світі. Це все є таке недосконале не просто лише тому, що колись все завершиться добре, але теж тому, що вже тут і тепер ця часто «безсильна і слабка» Божа Любов діє. Подібно, як це проявилося у Велику П’ятницю на хресті, коли у Божому Провидінні всемогутній Бог став безсилим з приводу своєї Любові.

***

Підсумовуючи, треба сказати, що вже канули в Лету концепції, які розглядали Боже Провидіння у світлі лише Його всемогутності і остаточної перемоги. Звідси будь-які події сьогодення, особливо ті погані, мали зазвичай подвійне значення: те дочасне і минуще, і те майбутнє та вічне. Така концепція легко пояснювала будь-яке зло у світі, бо остаточно і так добро переможе, тому що Бог у своєму Провидінні до цього остаточного добра веде. Це часто призводило до проповідування, щоб змиритися з терпіннями, щоб прийняти зло, і просто дивитися на ціль і кінець життя, жити вже тут майбутнім життям вічним. Проте не всім ця концепція подобалася, і також виникали підозри, що вона невідповідна, та ще й у багатьох випадках суперечить Святому Письму.

Натомість поглиблення з одного боку розуміння цінності цього життя і цінного цього навіть минущого світу, бо Бог з любові сотворив його добрим, змінило перспективу розгляду, чим є Боже Провидіння. І навіть якщо цей світ позначився гріхом та злом, все-одно він має своє значення і Бог використовує його не просто як «перехідний етап», позначений злом і стражданнями, у дорозі до сповнення у Царстві Божому, лише цей Бог у своєму Провидінні приходить у цей світ, щоб бути-з-нами, щоб разом пройти важку дорогу любові, яка понижується до самої смерті. Таємниця Божого Провидіння – це таємниця Бога Еммануїла, Бога з нами, який нам товаришує на дорозі спасіння.

 

 

Теги: #Блоги

Останні новини