Пошук ворога, або трохи про свідомість

Дискусія щодо майбутнього УПЦ (МП) виявила одну цікаву рису українського православʼя. Виявилося, що частина його представників отримала від московських «братів» дозу вірусу під назвою «хто винен та що робити?»

Замість того щоб спокійно, без емоцій розібратися як далі жити, з ким співслужити та кому підпорядковуватися, починається пошук «істини». Хто винен в тому що УПЦ (МП) виявилася в тій ситуація яка нині є? А що було б якби? А якби би було аби архієреєм (архієреями) був/були той або он ті? А було б добре аби я зробив тоді те і те. А ось якби … Таких запитань і думок десятки, коли не сотні. Запитання є, але відповідей мало хто шукає. Запитання заради запитань. Адже навіть отримавши відповіді їх автори переважно нічого не роблять далі. Максимум що можуть вчинити – написати допис у Фб або озвучити під час проповіді. Крапка.

Список «винуватців» величезний: свідки Єгови, баптисти, пʼятидесятники, харизмати, звісно ПЦУ та греко-католики, депутати, чиновники, правоохоронці, інтернет, соціальні мережі. Та це ще не повний перелік. Інколи згадують кирила. Але вкрай рідко, а точніше як виняток, згадують про себе. Звичайно, винуватцем моїх проблем може бути хто завгодно, але не я, майже досконалий та майже безгрішний. Так думає багато хто. Однак не зізнається.

Ображатися – найлегше, але вкрай непродуктивно. Від таких думок потрібно позбавлятися і почати нарешті хоч щось робити.

Що робити? Зробіть два кроки.

Крок перший. Зніміть з себе уявний німб святості та непогрішимості.

Крок другий. Або залишайтеся там де ви є і з тими хто є, або йдіть далі. Хоч до Православної Церкви України, хоч до Румунської Православної Церкви, та хоч до УПЦ КП. Йдіть хоч куди. Йдіть. Зробіть крок уперед. Або не йдіть. Але не займайтеся самоїдством. Зробіть свій вибір. Зробіть самостійно. Так як вважаєте за краще, так як відчуваєте серцем і душею. І не шукайте ворогів.

Забудьте образи. Давні і не дуже давні. Почніть жити своїм новим життям. Почніть міняти свою свідомість. Менше балачок. Більше справ. Не колись. Не потім. Зараз. Нині.

Будьте пастирями, а не вівцями.

Будьте воїнами, а не лакизами.

Прийміть з гідністю і шаною ті випробування які посилає Господь.

Так. Важко. Складно. І це дійсно випробування. На силу віри, духа, готовності до самопожертви та самозречення.

Почніть змінювати і вдосконалювати себе. Будьте щирими. Не бійтесь того що і як буде. Памʼятайте. Господь завжди поруч. Він допоможе.

Прислухайтесь до слів мудрого архіпастиря Блаженнішого Любомира (Гузара):

«Бог випробовує нас через різні обставини. Якщо ми поставимо Його на першому місці, житимемо за Його законами й будемо Йому довіряти, то можемо мати оправдану надію на Його поміч.»