В неділю 25 жовтня Архієрейською Службою Божою відзначили 20-ту річницю повернення до УГКЦ першого храму у Львові. Цей сміливий акт тоді було здійснено молодим православним священиком Ярославом Чухнієм, котрий замість Патріарха Пимена пом’янув Папу Римського і кардинала Любачівського, а після Літургії зачитав листа до владики митрополита Володимира Стернюка про повернення парафії в лоно УГКЦ.

В неділю 25 жовтня Архієрейською Службою Божою відзначили 20-ту річницю повернення до УГКЦ першого храму у Львові. Цей сміливий акт тоді було здійснено молодим православним священиком Ярославом Чухнієм, котрий замість Патріарха Пимена пом’янув Папу Римського і кардинала Любачівського, а після Літургії зачитав листа до владики митрополита Володимира Стернюка про повернення парафії в лоно УГКЦ. Більш детально про цю подію можна прочитати у статті, написаній 10 років тому.

Однак мої сподівання, що цього року знакову подію греко-католики відзначать своєю численною присутністю на урочистій Літургії, не оправдалися. Храм був заповнений, як звичайно у неділю. Ще ідучи до церкви я зустрічав відомих львів’ян, котрі колись активно приймали участь у тамтих подіях, але про плановану урочистість нічого не знали. Не був присутнім також пан Іван Гель, котрий 20 років тому очолював львівську греко-католицьку громадськість. Хоча перебував у доброму здоров’ї, бо ввечері відвідав міжнародну конференцію Товариства Лева «За вашу і нашу свободу».

Шкода, що не так багато людей мало змогу почути чудову проповідь і настанови владики Степана, котрий спеціально приїхав із Донецька, щоб очолити святкову відправу. А також, щоб разом із монахинями зібрати трохи коштів на діяльність сиротинця, який вони відкривають на Полтавщині.

Я не намагався розпитувати, чому це святкування не набуло широкого розголосу. Чому ще тиждень раніше не оголосили у львівських церквах про наближення знакової дати. Які принципи, образи чи амбіції вкотре вплинули на замовчування відзначення важливої історичної події?

Просто залишилося прикре відчуття, що ми самі себе позбавили свята, котре в цей непростий час могло підняти і зміцнити всіх нас духовно. Пригадати, як у часи все ще всесильної комуністичної влади греко-католицька громада Львова разом із підпільними єпископами і священиками змогла без силового протистояння повернути собі один із основних храмів міста. Знову усвідомити, що згуртована мирна позиція громади, спрямована на добру справу, здатна звершити чудо.

Нам як ніколи потрібно гуртуватися для добрих, позитивних справ. Сподіваюся, що у неділю 1-го листопада багато львів’ян прийде на Личаківський цвинтар, щоб помолитися за душі молодих українців і поляків, котрі повбивали одні одних у боротьбі за Львів далекого 1918-го року. Ця дата також є черговою річницею смерті нашого наставника – митрополита Андрея Шептицького, для котрого великою вартістю було українсько-польське порозуміння. А у наш час це порозуміння стало ще більш актуальним.

На жаль, ситуація майже не поправилася за останні роки.

Цього року громадські активісти запрошують львів’ян зібратися перед входом на Личаківський цвинтар о 10-00 в неділю 1 листопада. Українські священики також прибудуть – разом помолимось за душі загиблих січових стрільців та всіх померлих, незалежно від їхньої національності.

Про плани римо-католиків на жаль нічого не відомо, але якщо вони прийдуть то помолимось разом.