Вічність... Це слово примушує задуматися. Воно мучить, навіває страх і лякає. Даремно намагатися уявити, охопити чи обійняти те, що не має ні початку, ні кінця. Це нашому обмеженому розу­мові не під силу. Перед цією великою незбагненною тайною усвідом­люєш і визнаєш тільки свої ницість і мізерність. Що мої нехай і 100 років життя перед нею? Це невловима мить. Багатство і бідність, здоров’я і хвороби, сила і неміч, успіхи і невдачі, злети і падіння, слава і невідомість, найвища влада і стан раба, перші і останні місця — все однаково перед нею ніщо. Хто чи що я перед вічністю?

Безліч планет і зірок уявляю в образі великого потяга, який безперервно рухається в безмежних прос­торах всесвіту. В його складі і наша зірочка — планета Земля. Хіба не такою виглядає вона на тлі зоряно­го неба або перед поглядом з дале­ких зірок? Проте, як і все в цьому потязі, вона має своє призначення. А на землі ніби в окремих вагонах і купе перебувають усі живі сотворіння, серед яких особливо вирізняється людина, яку Господь сотворив на Свій образ і подобу. Тільки вона, дякуючи Творцеві цього потяга, Який наділив її розумом, має змогу і можливість осмислювати свою мандрівку.

Чому і для чого людина у цьому потязі? Що найважливіше має зро­бити вона за час подорожі? Чи є щось за останньою зупинкою? Тільки пункт призначення визначає ціль і мету по­їздки, а не віддаль, шлях, швидкість, час, маршрут і т. ін. А відповідь на всі запитання щодо мандрівки можна знайти тільки в Будівничого цього потяга. Вже першим мандрівникам Він сказав, що створив їх і помістив у цьому потязі для щасливої вічної по­дорожі за єдиної умови — бути вір­ними і мати повний послух Йому. Та недовгою була їхня подорож. Послу­хавши облесливої, підступної і брех­ливої намови хитрого і лукавого спо­кусника, такого ж, як і вони, ман­дрівника, тільки створеного раніше, значно розумнішого і вищого творін­ня, який з гордині першим вчинив бунт проти Творця, вони порушили заповідь Будівничого, вкусивши плід із за­бороненого дерева. Та за обіцянкою спокусника не стали вони як боги. А хіба може бути творіння як Творець? Проте гріх і всі прояви зла, які по­роджує гординя, посіялися на цьому потязі, і це була найбільша катастрофа. Призначена бути вічною і щас­ливою, подорож під явним проводом Будівничого, повна радості, насолоди і всякої втіхи від спілкування з Твор­цем, завершилася трагічно.

За свій важкий проступок мандрів­ників було справедливо і суворо покарано. Відтепер вони мусили важко в поті чола працювати, заробляючи собі на прожиття. А їх постійними су­путниками стали смуток, тривога, страх, неміч, хвороби і смерть. Та з великої любові для порятунку Творець обіцяє післати Свого Сина.

Потяг рухався далі. Мандрівників на ньому ставало дедалі більше. На жаль, множилося і посіяне гріхом зло. Між мандрівниками запанували заздрість, злоба, ненависть, гнів. І ось пролилася перша невинна кров — брат убив брата. Неприховане, явне і гру­бе зло взяло гору над добром. Поба­чивши таку велику злобу, Творець по­шкодував, що створив їх, і знищив потопом. Правда, змилосердився над однією родиною праведників і вряту­вав їх. Мандрівка тривала далі. Та замість того, щоб навічно запам’ята­ти велику любов, милість і милосер­дя Творця, бути безмежно вдячними, мандрівники будують велику вежу для піднесення свого імені. Очевидно, не знищилося повністю насіння зла, яке проросло вежею як найпротивнішим і зневажливим для Творця гріхом — гординею. Цього разу Він змішав їхні мови, і, не розуміючи один одного, мандрівники мусили розійтися. Так по­явилися різні нації і народи. Між ними почалася ворожнеча, боротьба і вій­ни за найкращі місця у потязі. Серед них Творець обирає тих, хто зберігав вірність Йому, і обіцяє бути з ними постійно — допомагати, оберігати і спасати.

Та не було між обраними мандрів­никами миру, злагоди і любові, чого дуже бажав і чекав Творець. Тому через своїх обраних слуг Він нагаду­вав, що жертви без милості Йому не милі і не потрібні. Таких слуг прога­няли, били і навіть вбивали. І коли вже не було ніякої сили врятувати потяг від зла, яке повністю полонило його, Творець післав Свого Сина.

Ніхто ніколи не вчив, не буде і не зможе вчити так, як Цей Вчитель. Він як Будівничий потяга і його справ­жній невидимий Керманич з безмеж­ної любові й єдиного бажання спас­ти всіх не лише закликав, а й зрозу­міло пояснив, на власному прикладі показав, як звершувати подорож, щоб вона була вічною і щасливою. А за це Його гнали, катували і вбивали, розіп’явши на хресті. Та все-таки багато прийняли Його спасену науку і за вказаним Ним маршрутом і по сьогодні звершують свою подорож. Він сам освітлює дорогу в щасливе і віч­не майбутнє.

А як ми осмислюємо свою ман­дрівку? Де і в кого шукаємо відпо­відь на запитання: для чого вона? Тільки добре усвідомивши і зрозумів­ши своє призначення, можемо пра­вильно звершувати свою подорож. Тоді остання зупинка буде для нас тільки порогом, за яким — щаслива вічність.

На превеликий жаль, сьогодні спостерігаємо дуже сумну картину. Про те, що найважливіше, говоримо най­менше. Чи не так? Усі сили і знання використовуємо лише для того, щоб зручніше влаштуватися в куточку свого вагону купе і якнайкомфортніше звер­шити свою коротеньку подорож. В цьому бачимо велику мудрість. Як часто мале називаємо великим, низьке – високим, маловартне — дорогим, незначне — важливим, бо міряємо міркою скороминучості. Але хіба мить важливіша за вічність? Чи допома­гає це нам якнайкраще приготувати­ся до останньої зупинки? Чи бачимо у всьому руку і провидіння Творця?

Потяг буття одночасно є потягом смерті. Скільки з нього зійшло уже племен і народів? Щоденно завершує свою подорож 150 тисяч людей, щогодини — шість тисяч і щохвилини — 100. Скільки ще мені відпущено і коли моя черга? А скільки ще трива­тиме мандрівка всього потяга?

«Я — Альфа і Омега, початок і кінець» — ось Хто над вічністю і веде до неї потяг усесвіту. Під Його про­водом, коли з повним послухом і до­вір’ям Йому наполегливо, щиро й рев­но сповнюватимемо всі умови подо­рожі, — обов’язково осягнемо щас­ливу вічність.

«От, творю все нове...

І буде нове небо і нова земля...»

Ніколи вже не буде ніякого зла, ні смутку, ні болю, ні сліз, ні смерті. Все буде довершене, досконале, від­криває нам Біблія таїну майбутнього.

Тож «прийди, Господи, Ісусе» (Апо­каліпсис).