Про хрещення

Позиція УПЦ КП з одного боку логічна, з іншого – не логічна. УПЦ КП вимагає визнати їхні хрещення. Адже визнаємо ми хрещення католиків та протестантів. Але для чого УПЦ КП таке визнання? Для того щоб сказати: раз ми хрещенні, то ви маєте нас причащати. Але давайте задумаємося над тим, а чи можемо ми причащати католиків та протестантів? Отже, дійсно, ми визнаємо хрещеними і католиків і протестантів, а не ведемо перемовини чи співбесіди із ними як із нехристиянами і нехрещеними, але ми можемо причащати лише католиків. Чому? Тому що лише католики пройшли таїнство миропомазання або як кажуть в католицизмі – конфірмації. Протестантизм не знає такого таїнства, католицькі єпископи звершують його коли дитина підросла до семи років, а православні – відразу при хрещенні. Протестантів причащати не можемо, навіть якщо вони помирають і просять про це. Спочатку протестант має покаятися, а священик має прийняти його через таїнство миропомазання, а потім вже його причащають. У моїй практиці були такі випадки, саме так ставали православними мої друзі деякі, саме так, до речі, ставали православними і всі німецькі принцеси – та сама Катерина Друга. Отже, якщо сьогодні УПЦ КП могла б нас вирвати визнання що вони – хрещені, то це б означало що вони – християни, які є протестантами. Тому боротьба за визнання хрещень у відриві від інших таїнств – це не те, що сьогодні потрібно. УПЦ КП має наголошувати на іншому, на тому що ми ж – церковний, а точніше – православний розкол. Дійсно, якщо вони – ЦЕРКОВНИЙ розкол, а це УПЦ та РПЦ не може заперечувати, а навпаки всі ці роки вперто стверджує, то вони – ХРИСТИЯНИ, а їхнє таїнство хрещення дійсне. Якщо УПЦ КП – це ПРАВОСЛАВНИЙ розкол, то вони – православні християни, і їхні таїнства мають бути визнанні в момент повернення до Православної Церкви всі без виключення.

Отже, тут виникає така картина: хрещення дійсне і зараз, і це треба визнати. Але всі інші таїнства – миропомазання, священство, рукоположення єпископів – стають дійсними тільки у момент повернення до православної церкви – бо це по відношенню до них діє той принцип, що в цей момент Святий Дух виповнює ту форму таїнств, яка над ними була здійснена в розколі.

Але таїнство хрещення є таким, що дійсне саме по собі – хто б не здійснював хрещення: чи то священик чи мирянин, православний чи католик, розкольник чи протестант – хрещення завжди дійсне, якщо звершене в імя Трійці, і особливо якщо сказана формула «Хрещається рабо Божий такий-то і імя Отця, Сина і Святого Духа».Коли УПЦ приймала рішення про недійсність хрещень в УПЦ КП, то мала на увазі скоріше неможливість дійсного миропомазання у них, а тому і неможливість їм причащатися в УПЦ, але не щось інше. Бо не можна оголосити недійсним жодне хрещення, ким би воно не здійснювалося. А у народі, навіть церковному, є магічне розуміння: якщо правильний піп здійснив, то хрещення дійсне, якщо неправильний – то недійсне. Ну і тут була помилка тоді допущенна: не можна було вимагати повторних хрещень, лише миропомазання в дійсній церкві треба було вимагати від всіх, хто із УПЦ КП приходить.