Блог Анатолія Бабинського_image

Блог Анатолія Бабинського

Про Пасху і корупцію

29.04.2013, 15:55
Тож куди ми йдемо з такою подвійною масовістю: корупційної і релігійною? І як це в нас дивним чином поєднується? Нинішній Папа вже з перших днів свого понтифікату показав, що він очолив Церкву-прочанку, яка не торжествує, бо коли торжествує гріх, то Церква вже ніяк не може хвалитись своїми здобутками.

За декілька днів святкуватимемо Великдень. Не знаю достеменно, як це відбувається в інших регіонах, а тут, в Галичині, де я народився і виріс, ми вкотре побачимо Церкву торжествуючу, ту якою ми гордимося. Яка вистояла часи переслідувань, як Церква-прочанка, що не мала, де голови прихилити, а сьогодні з прочанки стала царицею. Початок 90-х в Галичині був чимсь схожим на в’їзд Христа в Єрусалим, ейфорія відродження, навіть якщо подекуди була затьмарена міжконфесійним конфліктом, ще дуже довго давала наснаги для подальшого розвитку Церкви торжествуючої. Я не пророк, але підозрюю, що, виходячи з євангельської логіки, попереду ще буде Голгота. Мабуть більша, ніж комуністична. Мій знайомий священик-капуцин із східної Польщі, яка дуже схожа за релігійною ментальністю з Галичиною, говорить, що в них з кожним роком все гучнішими стають голоси «розіпни!».  Це вже за дві-три сотні кілометрів від Львова, тобто під дверима. Цього року все таки ми ще побачимо Церкву торжествуючу, зміни почнуться скоріш за все тоді, коли в активну фазу життя включиться покоління, народжене вже в Україні, якому сьогодні 20 літ. І яке зростало в часи «первинного (читай звірячого) накопичення капіталу». Цей процес на нашій богохранимій галицькій землі пройшов, як смерч, залишаючи у людських стосунках пустелю. Сусід сусіда, та навіть брат брата за копійку готовий придавити і морально і фізично. Як влучно хтось підмітив, що в здоровому суспільстві людину цінують, а речами користуються – натомість в культурі споживання все навпаки: цінують речі, а людьми користуються.

Чи не найгострішою проблемою нинішнього галицького, та й загалом українського суспільства є корупція, якою як метастазами пронизано всі структури, де тільки можна з когось за щось здерти копійку, не говорячи вже про ті місця, де для людини стоїть питання життя і смерті. Чому я наголошую на Галичині? Прошу не звинувачувати мене в «провінційності» чи «містечковості». Цей наголос я роблю тому, що наш регіон стабільно демонструє найвищий рівень релігійності в цілій Україні (і одночасно є в лідерах по корупції). Звучить як нонсенс, проте ні для кого не секрет, що хабарі в нас починаються з пологового будинку і до могили. Яка тобі без хабара може засвітити швидше, ніж могло б бути. Наприклад, для того, щоб тобі дали інвалідність, чого ти направду заслуговуєш, треба «віддячити». Багато хто вже починає вважати такий стан справ нормальним.  Є хабарі, яких, звісно, можна легко уникнути (часом це коштує добрих нервів), найгірше, коли постає питання здоров’я чи навіть життя. Наприклад у пологовому будинку, коли йдеться про здоров’я і життя матері і дитинки. В цей момент від безсилля перед цим злом направду опускаються руки… Найгірше, що це ніби розуміє протилежна сторона, яка без «двадцятки-п’ядесятки в кишеню» може навіть не підійти до ліжка пацієнтки. Але у пологовому все тільки починається. Протягом зростання дитини Ви ще не раз будете стикатись з корупційними ситуаціями. "Порядний галичанин" може ще хвалитись як він за «бабки» запхав сина в інститут, а потім за ще більші «бабки» на роботу. І бажано на таку роботу, де син зможе за якийсь час сам брати хабарі. «А що?», - скаже він вам, - «Це життя». Життя яке ми самі собі влаштовуємо. Звісно всюди трапляються добрі люди, чесні та які зі всіх сил намагаються протистояти цьому злу. Я таких зустрічав, у тому ж таки пологовому, коли там була моя дружина. Але їх меншість. І не у всіх структурах такі виживають. Є установи, де корумповане все від верху до низу.

Гріх людини це не просто індивідуальна річ, його наслідки отруюють все середовище. Гріх, привнесений на «робоче місце», отруює всю систему, в якій працює людина. Ним стає уражена вся інституція: владна, судова, структура охорони здоров’я. Гріх фактично живе в ній, хоч, звісно, джерелом є вчинок конкретних людей. Часом гріхом уражені системи планетарного масштабу. Як писав Карл Ранер, кожен бере участь в такому гріху: «Купуючи дешевий банан, я знаю, що той, хто його зірвав, отримує таку плату, за яку він не може мати гідних умов для життя».

Чому такі невеселі роздуми напередодні найбільшого і найвеселішого свята? Та тому, що в неділю всі ми, хто бере хабарі і хто дає, вдягнувшись у білі вишиванки і причепурившись, підемо до храму. В Галичині це знову буде тріумф торжествуючої Церкви. І всі будуть радіти з цього торжества. Але чи є насправді, так щиро, чим радіти? Чи за цими гарними традиціями щось стоїть? Я ніколи не чув у храмі проповідей на цю тему. Не просто абстрактної пригадки, а конкретного осуду із зверненням до реальних людей, які стоять в храмі, про гріх корупції. Може слід на Пасху пригадати всім чиновникам і чиновничкам, службовцям і лікарям та й всім нам, які масово підуть до храму і стануть у перших рядах, що таке корупція? У нас в храмах зазвичай все звучить досить «полегшено», так би мовити «лайт»: не їжте м’яса в піст і тому подібне, чи просто абстрактно: «не грішіть». Чому ніхто не скаже: «Ви берете і даєте хабарі, перестаньте це робити. Інакше чому Ви сюди прийшли?».

Мені здається, що найперше слід почати з лікарів, де гостро стоїть питання життя і здоров’я. Вони потребують особливого і масштабного душпастрирства. Тих добрих лікарів, які мужньо протистоять корупції слід підтримати, а там і слабші знайдуть в собі сили. Адже до них ходять більшість парафіян наших храмів, вік яких не вирізняється вже особливим здоров’ям.

Мені часто здається, що священики не дуже гостро відчувають ці проблеми. Колоратка вирішує в нас багато проблем, де при тій же тотальній корупції одночасно є ще пієтет до священнослужителя (знов абсурд…). Сам був свідком, коли вона врятувала порушника правил дорожнього руху від штрафу. Хоча якщо б на його місці був хтось інший ситуація б склалась по іншому. Проте я передбачаю, що в наших озвірілих умовах і священики вже втрачають свою недоторканість.

Тож куди ми йдемо з такою подвійною масовістю: корупційної і релігійною? І як це в нас дивним чином поєднується? Нинішній Папа вже з перших днів свого понтифікату показав, що він очолив Церкву-прочанку, яка не торжествує, бо коли торжествує гріх, то Церква вже ніяк не може хвалитись своїми здобутками.