Блог о. Петра Балога О.Р._image

Блог о. Петра Балога О.Р.

ПРО ПРОЩЕННЯ І ПРИМИРЕННЯ ПІДЧАС ВІЙНИ

27 квітня, 14:40
ПРО ПРОЩЕННЯ І ПРИМИРЕННЯ ПІДЧАС ВІЙНИ - фото 1
Прощення кривдника і злочинця завжди є можливе і може настати, а навіть вчення Церкви до цього заохочує. Головне, щоб були виконані такі умови: 1) це жертва особисто має пробачити, 2) це має відбутися після справедливого осуду суспільством злочинця, 3) бажано, щоб злочинець усвідомив свою провину.

 

Христос закликав до прощення, а також називав миротворців блаженними. Але чи може прощення відбуватися одномоментно, чи це процес, який вимагає часу? Іноді люди вдають примирення, говорять про прощення, але насправді не можуть пробачити. То що у тому випадку робити? І чи таки треба пробачати негайно кривднику, який продовжує свою агресію? Чи можливе і потрібне прощення людям, які не розкаюються через заподіяне (чи можливе прощення між росіянами та українцями після цієї війни)? Чи прощення і примирення – це одне і теж? Що в Святому Письмі про це написано? Можливо є біблійні приклади і приклади з історії, які стосуються прощення та примирення. От, наприклад, лист примирення, який підготували польські єпископи для німецьких у 1965 році – 20 років після закінчення ІІ світової війни…

***

Пробачення у Святому Письмі

Кожна людина потребує Божого пробачення, бо кожна людина – грішна. А це тому, що отримавши Божу благодать, людина не використала її належним чином, не повернула Богу належну подяку за цю благодать, тобто свою любов і вірність. Тому і отримуємо пробачення, якщо усвідомлюємо цей свій борг перед Богом, цю свою невірність Йому, цей брак любові в наших серцях до Нього, і щиро тужимо за Ним, щиро жаліємо з приводу такого стану речей. Боже пробачення – це дар, коли Бог, говорячи мовою Святого Письма, вже «не бачить гріха», але також дійсно пробачає його, відпускає, дарує.

З людської точки зору, то Боже пробачення не зрозуміле і не справедливе. Людське правосуддя допускає пробачення дуже рідко і то лише як виняток, при якихось нагодах. Для Бога пробачення – це норма, це вираження Його суті, прояв того, Ким Він є, що Він є люблячим Отцем до своїх грішних дітей. Причому, у Бога не має якоїсь міри у пробаченні: пробачає стільки, скільки людина Його про це просить. Зрештою, до цього самого закликає Христос і своїх учнів, коли про пробачення запитав Його апостол Петро: «Господи! Коли мій брат згрішить супроти мене, скільки разів маю йому простити? Чи маю до сімох разів прощати?” Ісус промовив до нього: “Не кажу тобі: До сімох разів, але – до сімдесяти раз по сім”« (Мт 18, 21-22). Про це також Христос навчав своїх учнів у молитві до Отця: «Прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим» (Мт 6, 12).

Взагалі, Новий Завіт починається від проповіді про пробачення, а саме коли Йоана Хреститель на річці Йордан хрестив водою, що було символом цього пробачення. Читаємо в Євангелії від Марка: «Так виступив Йоан, христивши у пустині та проповідувавши хрищення покаяння на прощення гріхів» (Мк 1, 4). Проте, при цьому умовою було «визнання своїх гріхів», і саме це робили ті які приходили над Йордан до Йоана Хрестителя: «І виходили до нього – вся країна Юдейська та всі єрусалимляни, христились від нього в ріці Йордані й визнавали гріхи свої» (Мк 1, 5).

Увінчанням справи пробачення буде смерть Христа на хресті, коли Він помре за грішників, щоб ті могли отримати спасіння. Але так само і тут це спасіння не дається автоматично, лише через навернення. Апостол Петро проповідував після Зіслання Св. Духа про Воскреслого Христа, і після цієї проповіді слухачі в Єрусалимі спитали апостолів, як тепер бути: «Почувши це, вони розжалобилися серцем і сказали до Петра й до інших апостолів: «Що нам робити, мужі брати?» (Дн 2, 37). На що Петро сказав: «Покайтесь і нехай кожний з вас охреститься в ім'я Ісуса Христа на відпущення гріхів ваших» (Дн 2, 38). Тобто, покаяння є умовою відпущення гріхів, пробачення Богом грішникові його провин.

У Святому Письмі є ще щось таке, як пробачення ближньому його провин проти мене особисто, чи проти моїх рідних, або теж заклик не мститися на ворогах. Про це була мова навіть у Старому Завіті, у Законі Мойсея: «Не будеш ненавидіти брата твого в твоїм серці; докориш щиро ближньому твоєму, щоб не взяти на себе його гріха. Не будеш мститися і не будеш злопам'ятним супроти твоїх земляків. Любитимеш ближнього твого, як самого себе: я – Господь» (Лев 19, 17-18). Подібно потім поетичні Книги Старого Завіту закликатимуть до милосердя на взірець милосердя Бога до нас, людей. Потім, у Новому Завіті, Ісус Христос розвине цю думку, наголошуючи, що Бог не пробачить тому, хто сам не пробачає (див. Мт 18, 23-35 чи Мт 6, 14-15). Зрештою, Христос помираючи на хресті, просив свого Отця за своїх кривдників: «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять» (Лк 23, 34).

 

Пробачення у людей, милосердя і справедливість у суспільстві

Пробачення означає, що покривджений не домагається справедливого вирівняння нанесених особистих кривд і прагне поєднання з кривдником. Таке діяння передбачає волю покривдженого пробачити, воно може бути лише добровільним. Одночасно, пробачення не перекреслює справедливого виміру, який має нести кривдник. Інакше, це була б карикатура на пробачення, або, якщо брати аналогію зі Святого Письма, це було б очікування Божого пробачення без навернення зі своєї сторони.

З точки зору релігійної, якщо хтось особисто, в ім’я Євангелія, має свідомий і добровільний намір пробачити кривдникові в будь-якому разі, то це християнська чеснота і таке не раз трапляється. Але це відбувається на особистому рівні. На суспільному рівні це не може бути приводом вибачення злочинцеві його злочинів, як би нічого не сталося, вимір справедливості не може бути вибірковим, і злочинець повинен понести заслужене покарання за свої злочини у даному суспільстві.

Але також особисте пробачення і поєднання неможливе без згоди на це самої жертви, не можна цього робити «замість неї», або «від її імені». Іншими словами, ніхто не може і не має права, крім самої жертви злочину, вділяти пробачення злочинцеві.

Тома Аквінський писав про пробачення у одному з трактатів своєї «Суми теології», коли описував милосердя (в іншому трактаті була описана «справедливість»). Він називає «милосердя» блаженством, покликуючись на слова Христа з Нагірної проповіді: «Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя» (Мт 5, 7). Також пов’язує милосердя з даром «ради» (див. STh I-II, q. 69; II-II, q. 52, a. 4). Дар ради – це один з семи дарів Св. Духа, який, між іншим, допомагає нам з Божою допомогою «радити собі в житті», в усіх, навіть найважчих життєвих ситуаціях. Дар ради дозволяє нам приймати правильні рішення. Іншими словами, «пробачення з безрадності» є фальшивим і вимушеним, а не свідомим і добровільним.

У християнській традиції милосердя постійно пов’язується зі справедливістю. Той же Тома Аквінський свого часу вчив, що Боже милосердя і справедливість є одне і те ж. Особливо справедливість важлива для суспільства, і це є одним з головних завдань політики – підтримка і утвердження справедливості. Церковна проповідь милосердя не повинна перекреслювати суспільної справедливості, але її суттєво доповнювати, як сіль страву. Св. Августин колись писав: «Чим є держава позбавлена справедливості, як не величезною зграєю злодіїв?» (Августин Аврелій, Про Град Божий, IV, 4).

Однією з політичних справ держав є війни, але також воєнні злочини, які є проявом злочинної політики. І за ці злочини належить справедливе покарання. І тут милосердя, яке проголошує Церква, знову-таки не може «прикривати» ці злочини, щоб якось в ім’я цього милосердя про ці злочини забути. Папа Бенедикт XVI писав в одній зі своїх Енциклік: «Церква не може і не сміє вдаватися до політичної боротьби, щоб суспільство стало більш справедливим. Вона не може і не повинна посідати місце держави. Однак вона не може і не повинна залишатися осторонь, коли йде боротьба за справедливість. Вона повинна включитися в неї через розумову аргументацію і пробудити духовні сили, без яких справедливість, що завжди вимагає зречень, не матиме успіху і не розвиватиметься. Соціальна справедливість не може бути завданням Церкви, її повинна створювати політика. Однак вона дуже зацікавлена у досягненні справедливості через відкритість пізнання і волі до вимог добра» (Бенедикт XVI, Deus caritas est, 28).

Сьогодні, після великих злочинів проти людства, які мали місце у ХХ столітті, і на жаль продовжуються в ХХІ столітті, як хоча б підчас війни Росії проти України в 2022 році, вже не лише філософи, але також і багато теологів, пишучи про милосердя і пробачення, говорять про це в контексті справедливості. Таким чином, повертаються до традиції не лише Отців Церкви, але теж і біблійної, де милосердя (пробачення) не можливе без справедливості (навернення). Гасло, яке звучить: «Не можливе милосердя без справедливості» стало чимось очевидним і нормальним, але також християнським, після досвіду концтаборів, голодоморів, геноцидів та інших злочинів проти людства.

Підсумовуючи, можна сказати, що прощення кривдника і злочинця завжди є можливе і може настати, а навіть вчення Церкви до цього заохочує. Головне, щоб були виконані такі умови: 1) це жертва особисто має пробачити, 2) це має відбутися після справедливого осуду суспільством злочинця, 3) бажано, щоб злочинець усвідомив свою провину і проявив вибачення, щоб крім пробачення могло у майбутньому настати також поєднання, тобто примирення.

 

***

 

Postscriptum

 

Звичайно, бувають випадки примирення без прощення, коли перше є певною або політичною акцією, або вимушеною мірою, під зовнішнім тиском, щоб формально залагодити минулі справи, і йти вперед. Багато країн так примирилося після воєн. Це однак щось об'єктивне. Проте, на суб'єктивному рівні, прощення не відбулося. Людина особисто деколи не в змозі простити за злочини не те що злочинцеві, але і його потомкам чи взагалі – представникам його народу, його країні. Це вже вимагає часу, можливо зміни поколінь. Рани не заживають швидко.

Христос, звичайно, прощав підчас завдання йому ран. Додавав щоправда, що ті злочинці «не знали, що чинять»... Чи ми впевнені, що сьогоднішні кривдники народу України не знають що чинять? У будь-якому разі, реалістично дивлячись, пробачення колись настане, але те колись, з огляду на глибину ран, ще десь далеко за обрієм майбутнього.

Послідовність повинна бути збережена: боротьба, перемога, справедливість, усвідомлення, розкаяння, примирення, прощення. Це етапи, деяким відведено інколи багато років. Порушення послідовності може призвести до повторення злочинів. Бо непокаране зло має тенденцію відроджуватися і збільшуватися. Примирення зі злом і прощення злочинця, який це прощення використовує на ще більше зло – це також зло. А примирення і прощення має бути добром.

 

Теги: #Блоги

Останні новини

Вчора