Протестанти. Війна. Мова

На фоні всенародного обговорення майбутнього УПЦ (УПЦ МП) непомітною залишились проблеми майбутнього протестантських церков України, як і те чому звинувачення про співпрацю з рф лунають лише на адресу тих, хто підпорядковується патріарху кирилу.

Зʼясувати роль і місце протестантських церков у нинішній війні потрібно вже зараз, доки живі свідки та очевидці, і є бажання в середовищі віруючих до змін.

Незважаючи на розпочату путіним у 2014 році війну чимало протестантських церков України продовжували активно спілкуватися з одновірцями в рф. Вони їздили до них в гості. Спільно молилися і продовжували називати братами і сестрами. І це тих, хто так і не засудив кремлівську агресію проти нас. Це як? Вашу країну шматують, а ви з ворогом обіймаєтесь. Можна було би звинуватити таких вірян, а надто їх пастирів у державній зраді. Проте насправді все простіше. Ще з часів СРСР та Всесоюзної ради церков євангельських християн і баптистів (ВРЦЄХіБ) пішла традиція єднання між церквами, що діяли в різних республіках Радянського Союзу.

Такої країни вже немає майже 31 рік, а традиції залишилися. Та ще й до них долучилися неопротестантські церкви котрі утворилися в Україні вже після 1991 року.

Якихось намагань кардинально відокремитися від т.зв. братів і сестер з росії серед українських протестантів не було. Юридично, так це були і є окремі структури, але практика тісних контактів з одновірними церквами в рф залишалася. Як і мова богослужінь. Вона була переважно російською. І це в Україні!

Саме мовне питання є одним з найважливіших за будь-яких часів, а особливо під час війни, і надто для церков. Перефразовуючи відомий вислів Евріпіда: скажи якою мовою ти служиш, і я скажу хто ти.

Війна розпочата у 2014 році не надто вплинула на мову богослужінь. Церков, де би і проповідь, і прославління велися винятково українською мовою були одиниці. А в інших були або винятково російською, або диким міксом української та російської. Це коли проповідь або українською, або російською, а прославління обома мовами. При тому, що вже давно є чудові тексти християнських пісень написані сучасною українською мовою. І є професіонали котрі пропонували безкоштовно перекладати тексти в т.ч. проповідей, на нашу рідну мову. Однак реакції переважно не було жодної.

24 лютого 2022 року мало що змінило. Так, в деяких церквах прийняли рішення, і саме з того сумного дня цілком перейшли на українську мову. Але таких меншість.

Невже в церквах не розуміють: мова – зброя? Сильна. Активна. Як не сумно, але багато хто дійсно не усвідомлює, що мова впливає на свідомість. А інші розуміють, але не хочуть нічого змінювати. Чому? Три причини. Перша – сила звички. «Бо так було раніше», «так зручно», «люди в церкві не сприймуть». Друга – ніяковіння. Адже дорослим людям зазвичай складно долати свої комплекси. «Я ж не зможу одразу вільно розмовляти», «Будуть кепкувати (сміятися, глузувати)» і т.д. Спроби переконати, що лише постійна мовна практика позбавить суржика , діють слабко. Третя – «какая разніца».

Доки не відбудуться зміни у мові богослужінь, не буде змін в церквах, в свідомості і лідерів, і вірян. Зрештою як і в державі. Час для змін настав.