“Релігія дуже сильно впливає на війну” — експерт про релігійний фактор в Югославському конфлікті

Війна на території колишньої Югославії тривала більше 5 років, забравши сотні тисяч життів. І одним із факторів, що постійно підігрівав конфлікт, була саме релігія. Спекуляція та розпалювання ворожнечі не оминуло ці країни. Пройшло вже 20 років, але невідомо, чи можна говорити про справжню толерантність між представниками ісламу (боснійці), католицизму (хорвати) та православ’я (серби). Про це у місті Сараєво, Боснія та Герцеговина, корреспондент РІСУ поговорила з Ренделом Пулек-Шенком, директором Академії Миру (Mirovna Akademija), дослідником та організатором тренінгів з побудови миру між різними людьми та країнами.

— Який зараз наявний розподіл між релігійними групами у Боснії та Герцеговині?

— На жаль, я не оперую точними цифрами, тому що не спираюсь на соціологію. Найкращі дані може показати European Value survey, який проводиться кожні 10 років і проходив Боснії у 2008 році. В опитувальнику є досить багато гарних питань про релігію. Але, якщо зважати на моє суб’єктивне розуміння, то в Боснії та Герцеговині приблизно 50% мусульман, 30% православних (серби) та решта католики. Останніх я б назвав найбільш практикуючими вірянами, яких щонеділі можна побачити в церкві. І для мене лишається загадкою, чому у католиків сильніша воцерковленість, ніж у православних.

— Як релігія впливала на війну і чи ми можемо говорити про релігійний фактор впливу?

— Всі погодяться з тим, що релігія дуже сильно вплинула на перебіг нашої війни. Деякі скажуть, що релігія – це лише один з маркерів того конфлікту, але саме вона показує розподіл між людьми. І я можу впевнено сказати, що релігія мала дуже сильний вплив на населення Боснії. І сам конфлікт не був би таким сильним без фактора релігійної ідентичності. Релігія використовувалась для мобілізації людей і люди відповідно себе позиціонували. Однозначно, що великий вплив мали місцеві релігійні лідери, які проповідували та тлумачили віруючим ті події, що відбувались. Думка католиків, наприклад, дуже сильно залежала від офіційної позиції Риму. Але бувало й так, що священики ледь не благословляли солдатів, які йшли на війну, при цьому дотримуючись доктрини миру.

Додам, що духовенство було тісно пов’язане з націоналістами, тому зв'язок політики з релігією був дуже сильним. З православними було ще складніше, тому що є відео-підтвердження того, як священики не раз благословляли радикалів (терористів), які йшли вбивати людей. Може, це було особисте рішення священика, але завжди мали звучати проповіді за мир. Ви б ніколи не почули мови ненависті з вуст вищої єрархії, але на місцевому рівні відбувались зовсім інші речі. Щодо мусульман, то на офіційному рівні вони підтримували єдність усієї Боснії, але й мали сильний політичний меседж. Все ж мусульманська ідентичність дуже сильна і це мало свій вплив на ситуацію. Нагадаю, що боснійська армія створювалась як загальна для всіх національностей країни, але потім там ставало все менше сербів та хорватів.

— Як саме політики та релігійні лідери впливали один на одного?

— Це цікаве питання. Ззовні здавалось, що всі підтримували один одного. Але потім з’ясувалось, що хтось хоче домінувати, почалась потужна конкуренція. Мусульмани в цьому плані більш цікавий приклад, тому що вони існують як локальні релігійні громади, які не так сильно підконтрольні єдиному центру. У них лідер обирається громадою, тому вони є більш демократичними. Імам обирається саме так, на відміну від християнських церков. У Сараєво католицький кардинал говорив про політичні речі, про політику Риму, продовживши офіційну лінію політики. Однак наразі католики, як і православні, вже не так сильно залучені до політики. Православний Патріарх знаходиться у Сербії і офіційна лінія його поведінки розробляється саме там. При цьому боснійські парафії – це лише осередки, що підпадають під його вплив.

Різними групами використовувались й спекуляції. Так, відео з одним священиком щодо його сексуальних домагань знову підняли на поверхню, хоча воно було зовсім не новиною, тому що цей скандал минув кілька років тому.

— Якою була роль релігії під час війни і чи були наявні якісь релігійні військові угруповування? До прикладу, з боку сепаратистів на Донбасі була утворена т.зв. православна армія.

— Ми мали подібну групу з ісламістів, які використовували мусульманські символи, мову ненависті тощо. Їх було небагато, це були лише окремі особи, які називали себе джихадистами. Під час бойових дій вони одружились з місцевими жінками і були вигнані з міст після завершення війни. Інших подібних випадків я не пригадую. Звичайно, загалом ми маємо чимало релігійних організацій.

— Наприклад?

— До прикладу ми маємо одну організацію, яка також діє у Хорватії, вони організують гуманітарну допомогу. Це було і під час війни, допомога приходила з Західної Європи. Є подібні ісламські організації, які допомагали людям. Щоправда, час від часу вони розповсюджували допомогу для всіх, а часом лише для своїх вірних. Зараз ми маємо сильний ісламський центр допомоги Мерхамед (в пер. — благодійність), соціальний центр від монахів-францисканців, «Карітас», що діє при РКЦ, юдейську громаду тощо. В нас їхня громада не дуже велика, звичайно, бо населення євреїв не перевищує пару тисяч осіб. Мерхамед була заснована ще у 1913 році, вони організовували гуманітарну допомогу населенню, створили культурний центр тощо. Але протягом радянського періоду всі ці організації підпадали під заборону, з 1945 до 1991 років.

Цікаво, що францисканці діють окремо від традиційних римо-католиків. Вони мають свою лінію стратегії та не так сильно залежать від думки з Риму. Загалом я можу сказати, що «Карітас» має найкращу репутацію, тому що і в сфері соціального служіння процвітає корупція.

Але чому я так кажу. Під час свого дослідження я не раз питав, що люди думають про Мерхамед і думки розділились навпіл. Половина з респондентів була переконана, що спершу вони були гуманітарною організацією, але потім вони почали з цього робити бізнес.

— А загальний рівень релігійності радше зростав?

— Люди протягом війни набагато більше практикували релігію, без сумніву. З одного боку вони опинились у страшнішій ситуації, коли зникають усілякі орієнтири. І після війни, що зрозуміло, релігія стала відігравати куди більшу соціальну роль для суспільства. Люди, що раніше не були віруючими, почали казати, що це стало новою ідеологією після комунізму. З мого власного досвіду багато людей почали вірити в Бога, але були не готові ходити до церкви – вони лишали цю віру на приватному рівні.

Деякі релігійні групи залучають людей і мають чималу підтримку. Є різні групи осіб, які впевнені у вірі або ж хочуть вивести релігію за межі цивільного життя. Безперечно, цей розподіл і політичні спекуляції торкнулися і Федерації, і Республіки Сербської (сербська автономія в межах Боснії і Герцеговини. — ред.), де панує Православна Церква і вони можуть сміливо сказати: «це наша територія». Я також не зовсім розумію, чому у Федерації будують чимало нових мечетей, адже їх і так багато зараз. Одна справа побудувати центр для молитов на кошти людей, але завтра там сидітиме імам, який мусить отримувати зарплату.

— Мені відомо, що Ви організовуєте семінари з побудови миру. Чи активно долучаються до Вас представники різних релігій?

— Бувало й так, що ми пропонували представникам різних релігійних груп долучитись до семінару з подолання конфліктів. Але відповідь з боку мусульман, наприклад, прозвучала так: «добре, ви все організуєте, а ми вам дамо імама для участі у семінарі». І ми відмовились, тому що має бути більша співпраця.

Ще одним із наслідків війни стала велика кількість суїцидів, і до нас часто звертались за психологічною допомогою. І це зовсім різні речі. З мого досвіду, францисканці найбільш відкриті для подібної роботи, тому що всі вони мають вищу освіту і хочуть працювати у команді.

— Яким бачите майбутнє релігійних громад у Сараєво?

— Я можу навести такий приклад. Вже більше 10 років я є членом організації “Peacebuilders” (“Будівельники миру”). Ми працюємо з представниками Хорватії, Боснії, Сербії та Македонії. Працюємо з представниками католицизму, ісламу та православ’я. І всі ми – це група людей, що стоїть в авангарді єдності і робить все, щоб поєднати людей. Ми організуємо різні семінари для того, щоб люди задумались над різницею між собою. Ми не хочемо виходити на рівень роботи з вищою єрархією, нас цікавить рядове духовенство. Зокрема, ми збираємо групи до 10 осіб разом з різних країн та з різною релігійною приналежністю, щоб обговорити те, що гальмує нашу співпрацю. Це завжди локальна подія, яка має сильний вплив на думки групи. Ми намагаємось просунути ідею єдності і ми віримо, що це дійсно може змінити суспільство з низів, знизити рівень насилля та поєднати людей між собою.

У нас працює близько 200 активістів і мені здається, що їхня кількість могла б бути набагато більшою. Ми хочемо на своєму прикладі показати єдність і працюємо над цим вже тривалий час.

* * *

Нагадаємо, що також можете прочитати матеріал Заморожений конфлікт. 20 років після війни в Югославії нашої журналістки Тетяни Калениченко про поїздку групи українських активістів та журналістів до Боснії та Герцеговині заради вивчення їхньої ситуації під час війни у 90-х роках та ситуації після її завершення.