Рихлівський Пустинний Свято-Миколаївський монастир
"Високий вал", 4 вересня 2008 року
Якщо їхати дорогою з Коропа до колишнього райцентру Понорниці, то перетинаючи Десну попадаєш у невелике село Рихлі.
За переказами, одному з місцевих жителів, пасічникові, з'явилася на клені ікона Святителя Миколи. Він забрал її додому, але ранком ікона знову виявилася на тому ж дереві. Так повторювалося кілька разів, перш ніж чоловік зрозумів – у такий спосіб Святитель указує закласти на цьому місці каплицю. Що й було зроблено.
Спершу служба правилася у ній тільки два рази на рік - на «зимового» (19 грудня) і «літнього» (22 травня) Миколу.
У 1666 році чернігівський полковник Василь Багатогрішний, брат гетьмана Дем'яна Багатогрішного, заснував тут Пустынно-Рыхловский Миколаївський монастир.
Філарет Гумілевський докладно описує монастир, прекрасний будинок собору, його оздоблення, що вражало сучасників. Зокрема, срібні позолочені царські ворота, срібне панікадило, подаровані Єлизаветою Петрівною, іконостаси, унікальна дароносиця, рідкісне Євангеліє, святиня обителі - чудотворна ікона, що врятувала жителів Коропа від вимирання у 1848 році під час епідемії холери.
Як розповідають очевидці, Рихлівський монастир був справжньою перлиною Сіверського краю, його було видно здалеку, а дзвони було чути на багато кілометрів навколо. Не порахувати прочан, які відвідували його щорічно.
Колись територія монастиря з полями, садами й лісами охоплювала більше 30 гектарів. Тут трудилися на славу Бога більше 300 ченців і послушників, діяли п'ять храмів, був створений навіть печерний комплекс. Своїми святинями й багатством монастир славився далеко за межами Чернігівської землі.
Сьогодні в це важко повірити, оскільки від колишньої слави обителі залишилися тільки руїни гостинного двору, келій і монастирських стін. На місці величного п'ятибаного Свято-Миколаївського собору – тільки зарослі травою рови. У 30-і, 40-і й 50-і роки безбожники не залишили від храму каменю на камені. Стіни храму за наказом місцевої влади розібрали для будівництва дороги.
Офіційно монастир був закритий у грудні 1922 року. Ченцям, що жили в ньому, за словами намісника обителі батька Серафіма, практично не дали часу на збори й вигнали на вулицю. Все майно, у тому числі теплі речі насельників, конфіскували.
20 травня батько Серафім відслужив тут першу Божественну літургію. Спершу ченцям і працівникам навіть не було де жити, поступово для них пристосували приміщення колишньої школи, побудованої на монастирському гостинному дворі. Там же тепер трапезна.
Служби правляться в малюсінькому Свято-Миколаївському храмі, а по святах при великому скупченні народу – у дворі під відкритим небом.
На місці, де колись з'явилася ікона Святителя Миколи, ведеться будівництво храму.
