Він воскрес… На планеті постала нова епоха. Ознаменувало її нечуване пробудження на землях Ізраїлю. Нічого подібного не було ніде у минулі тисячоліття. Лише через сотні років людство почало розуміти глобальність цієї події. 

У ті ж перші тижні після Його виходу із гробу, ніхто, звичайно, не думав про те, як вплине ця подія на життя цілої планети. Ще не було сказано пророче: «Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і ви будете Моїми свідками в Єрусалимі, по всій Юдеї на Самарії, аж до краю землі» (Діян.1:8), ще не отримали апостоли великого доручення  йти по  цілому світові й проповідувати Євангелію всякому творінню (Мк.16:15), ще не знали вони нічого про свою майбутню долю, ще не усвідомлювали своєї величезної ролі в тому  грандіозному процесі, який щойно розпочався, але Дух Святий вже готував цих простих людей до їхньої колосальної місії.

З пробитого боку Ісуса тоненькою цівкою протекла вода на хрест і далі вже в духовному втіленні по спекотній землі Юдеї, Самарії та аж до краю землі. Потужна ріка євангелізації розлилася по всіх континентах.

Пророк Єзикіїл  малює нам виразну картину плину цієї ріки.  Як вона, беручи свій початок від порога храму,  витікає на рівнину, розливається потужним плесом, а потім впадає в море. Два її потоки. Як для нас християн, – Дух Святий і Слово Боже. Вливається в море цього світу, у неспокійні, нечисті води сучасного людства. Її грандіозна місія – оздоровити цей океан.

З іншого боку, кожна краплинка могутньої ріки, це ти, це я, це – кожна душа, яка є носієм Слова та Духа Святого. Бог послав нас у грішний світ, аби ми принесли туди мир Божий, правду Його, милосердя, любов. Передаючи це все своїм рідним, друзям та знайомим, приводячи їх до підніжжя Його хреста, показуючи власний приклад благочестя та праведності, ми сприяємо оздоровленню народу, країни, ми поповнюємо ріку благодаті новими свіжими водами.

Там де ми, віруючі, там має бути життя.

Сьогодні спостерігаємо певне розслаблення в середовищі християн. Старші стомилися, дещо відсунулися від активної діяльності, молоді в нерішучості: чи наздоганяти такий різноманітний і багатий на принадні спокуси світ, чи облишити мрії на успіх і заспокоїтись у тихій заводі церкви? Не так багато грішників у молитовних домах виходить сьогодні на покаяння, не така інтенсивна та широка праця благовісників Божих. А поле ж для праці безмежне!

Наша земля – горопашна, у країні знову біда. За півстоліття від Другої світової війни всього було, але не мали ми стільки людей з розтерзаною долею, понівеченою душею, поранених, хворих, безпритульних. Не мали стільки душ, що потрапили в безвихідь, втративши оселю, когось із рідних, а головне – надію на краще майбутнє. Хто їм простягне руку допомоги? Держава дещо робить по своїх можливостях, але зцілити душу, повернути її до життя жоден очільник, навіть найвищого рангу, не зможе. Можуть ті, хто знає Бога, у кого серце не байдуже, хто не зачинився у своєму затишному «монастирі», хто передчасно не бачить себе на небі, не бажаючи перейматися тим, що діється навколо. Хто має слово від Нього. Хто успадкував від Христа Його жертовність, наповнив серце Його любов’ю.

Не так багато юдеїв любили Ісуса при житті, далеко не всі приймали Його вчення, більше ніж достатньо було таких, які скрипіли зубами від ненависті, від заздрості, від свого невігластва, слухаючи Його проповіді. Час від часу місцеві радикали змовлялися, аби Його вбити. І Він про це все знав, Він усе бачив своїм прозорливим духом. Але це не викликало у Нього відповідного неприйняття, не позбавило Його любові до всіх, хто не відав що творив, та й тих, що добре відали й творили свої злі діла свідомо. Власне, не кращим був язичницький світ, але Його любові вистачило на всіх, для всіх стало Його пречистої крові, а кожний, хто повірив у Нього, отримав вічне життя.

В країні нашій наразі велика біда. Ми не знаємо, чому Господь допустив це все, але в Його невідомому нам плані є один неодмінний, добре відомий пункт: засвідчити про Спасителя тим, хто за інших обставин ніколи не став би слухати про Нього. Не даремно кажуть: на фронті невіруючих немає. Це правда. Коли на голову сипляться «гради», всі волають до Бога. І Бог відповідає на молитви. Одначе, порятунок і спасіння не одне й те саме. У багатьох же так: лишився живий, повернувся додому та й забув про Того, хто зберіг йому життя. 

Єзекіїл пише: «Скрізь, де пройде той потік, кожна жива тварина, що рухається в ньому, буде жити…» І ми розуміємо: той, хто не загинув  у бою, ще не є живий. Як і мільйони тих, котрі ніколи не були  на лінії вогню. Дати їм справжнє життя може лише вода, що витікає з-під храму, з-під фундаменту Христової церкви, рухома вірою, енергією та самовідданістю християн. Ми зітхаємо: мало кається людей. Але пророк каже: у міру того, як будуть оздоровлятися води у морі, буде множитися й «риба». Її буде дуже багато, бо там, де пройде той потік, усе буде жити. Так буде. Україна буде жити. Народ почне каятись у великій кількості, християни будуть прославляти Бога  так, як ніколи ще Його не прославляли. Так буде. Аби тільки нам, народові Божому, не опустити руки, не зневіритись, не розчаруватися, не втратити віру в Того, хто саме за те й віддав Своє життя, аби зробити нас щасливими у Христі.

ХРИСТОС ВОСКРЕС!