Російський економіст, який двічі зустрічався з Піночетом, розповів київським ученим навіщо їм православ’я

У київському Будинку вчених 3 листопада відбулася чергова зустріч у рамках проекту «Публічні лекції Політ.ua». Цього разу перед слухачами виступив президент російського Інституту національної моделі економіки Віталій Найшуль з доповіддю «Удочеріння культури Церквою. Роздуми воцерковленого вченого».

Тема зацікавила багатьох київських науковців та представників інтелігенції. Ще до початку лекції відчувалося неоднозначне ставлення аудиторії до заявленої проблематики. Очікувалася цікава дискусія, тому слухачі з нетерпінням чекали на виступ московського гостя.

Віталій Найшуль розпочав з того, що розказав дещо про себе і пояснив, з яких позицій він буде говорити. А саме – з точки зору ученого-інституціоналіста та воцерковленої православної людини. У першій частині виступу, Віталій Найшуль розповів про те, як православ’я може допомогти науці. На його переконання, наука переживає зараз непрості часи і не достатньо вписана в сучасний соціум. Окрім того, наукові дослідження не отримують достатнього фінансування, і якраз Церква здатна тут допомогти.

Друга проблема, яка стоїть перед сучасною наукою – це криза методології, вважає Віталій Найшуль. Він навів приклади наукового шахрайства у соціології, коли за допомогою математичних моделей деякі вчені намагаються пояснити певні суспільні процеси. Лектор проілюстрував свої тези історіями з життя, розповівши про необхідність естетичного виміру та етичного обґрунтування дослідницької діяльності, які може надати вченим Православна Церква.

У другій частині своєї лекції московський економіст розповів, навіщо наука потрібна православ’ю. Віталій Найшуль каже, що православний світогляд у певній мірі програє науковому, бо «у науки є відповіді на усі питання, хоч значна частина їх є помилковими, а у православних таких відповідей немає, вони часто кажуть – ми не знаємо». До того ж, Церква проповідує Євангеліє і вченим, які стають її членами.

Наостанок лектор нагадав, що доктриною, яка поклала початок Російській державі, була ідея «Москва – Третій Рим». «Третій Рим», як третя православна імперія, вдався. А ось як власне «Рим» – ні. Бо, якщо ми підемо по Москві й почнемо озиратися, то ні римського права, ні римських громадян ми там не побачимо. Тому співробітництво православ’я та науки сприятиме вирішенню і цієї проблеми», – підсумував Віталій Найшуль.

Необхідно зауважити, що доповідач дещо звузив заявлену тему і майже не торкнувся питання воцерковлення культури. Взагалі, його промова більше нагадувала легке есе на задану тему, аніж наукове обґрунтування. Він переважно розповідав історії та апелював до досвіду, як і належить, мабуть, справжньому інституціоналістові.

Дискусію розпочали запрошені на лекцію опоненти. Першим був молодий соціолог, професор Національного технічного університету України Павло Кутуєв. Він поставив під сумнів висновок лектора про необхідність етичного впливу Церкви на науку, привівши дві точки зору на можливість існування моралі без релігії. Згідно з першою, «коли Бога немає, то усе дозволено», як писав Достоєвський. Проте існує й інша позиція, яка пояснює виникнення заповідей патріархальним укладом суспільства, вважає опонент.

Торкнувшись взаємовідносин науки та релігії, Павло Кутуєв вказав на дуже важливу річ, яку обійшов доповідач. А саме, на те, що «багато геніальних вчених свою наукову діяльність розглядали як продовження своїх релігійних практик».

Додамо, що новітня історія та сучасність має безліч прикладів, коли видатні вчені були церковними діячами. Можна згадати хоча б геніального хірурга, архиєпископа Луку (Войно-Ясенецького) чи нашого сучасника, видатного російського вченого, монаха Донського монастиря, ігумена Феофана (Крюкова).

Диспутант зауважив, що виступ доповідача складався з окремих прикладів (так званих «anecdotal evidence»), тобто набору історій, які нічого не доводять. А таке прагматичне пояснення взаємозацікавленості Церкви та науки, яке запропонував Віталій Найшуль, взагалі можна розцінювати як зневажання релігійних ідеалів.

Ще більшу напругу в обговоренні додала друга диспутантка, московський історик Ірина Карацуба. Вона вказала на слова Христа «кесареве — кесареві, а Богові — Боже», які, на її думку, вказують на сутнісне відокремлення християнської громади від держави. З іншого боку, диспутантка вважає, що саме ідея «Третього Риму» заважає економічному розвитку Росії.

На це доповідач відповів, що національні особливості ніколи не стояли на заваді суспільного прогресу, привівши приклад Китаю та країн Азії, які «національним ключем відкрили скриньку модернізації». Віталій Найшуль мав необачність сказати й про чилійське «економічне чудо» і відразу ж отримав у відповідь критику опонентів, які нагадали про кривавий режим Піночета.

Він відповів, що двічі особисто зустрічався з керівником чилійської військової хунти Аугустом Піночетом і його успіхи завдячують новизні та прагматичності підходів до ринкової моделі економіки.

Дискусія усе далі дрейфувала в сторону від справжньої теми зустрічі, проте це не зупиняло опонентів та слухачів, які долучилися до обговорення, а змусило понервуватися ведучого.

Один з виступаючих влучно зауважив, що доповідь Віталія Найшуля та зауваження опонентів були скеровані у різні напрямки, і тому не досягли мети.

Ясності у дискусію вніс сам доповідач. Коли його запитали про те, як усе-таки можна воцерковити культуру, він зізнався, що не уявляє і сам. Та додав, що взагалі більше займається пошуком ідей та постановкою запитань, аніж їх вирішенням.

Стало зрозуміло, чому не зійшлися вектори дискусії і не виправдалися очікування аудиторії, однак було вже пізно, зустріч добігала кінця.

Дивним чином, не таке вже й складне питання взаємодії Церкви та науки за дві години диспуту розсіялося в інтелектуальний туман, який огорнув учасників та збив з пантелику слухачів. Становище можна було врятувати, запросивши до слова представника Церкви, але цього не сталося.

Вже у кулуарах можна було зауважити, що на зустрічі був присутній ігумен Філарет (Єгоров), керівник православного центру «Ковчег». Він поділився своїми міркуваннями з «Богословським Порталом».

«У свій час владика Василій (Родзянко) говорив про те, що справжній учений завжди буде віруючим. — нагадав ігумен Філарет. — А щодо Церкви та науки, то ще у Законі Божому, написаному в минулому сторіччі, говориться, що наука та релігія – два боки одної медалі й справжні наукові дослідження ніколи не суперечать християнському вченню». «Церква і наука будуть йти разом, однак потрібно не забувати, що неможливо геометрію вивчати за допомогою Псалтиря, як і благодать виміряти спеціальним пристроєм. Я думаю, що все управить Господь», — підсумував священик.

Своїми враженнями від зустрічі поділився ще один слухач, народний депутат України Юрій Болдирєв. «Лектор не збирався щось пояснювати, — зауважив депутат, —він же математик і для нього це просто хобі. А опоненти сприйняли його всерйоз. Мене особисто зацікавили лише його міркування про естетизм російської науки та про те, чому вчений Перельман відмовився від премії в мільйон доларів».

…Від слів богослова та політика туман думок почав збиратися до купи, а холодне вечірнє повітря й зовсім остудило гарячий запал дискусії, яка вихлюпнулася з аудиторії. І стало зрозуміло, що економісту важко розповідати вченим для чого їм Церква, особливо коли вони спілкуються різними мовами.

Олег КАРПЕНКО