Блог о. Петра Балога О.Р._image

Блог о. Петра Балога О.Р.

РОЗРІЗНЕННЯ СПРАВ І ЛЮДЕЙ

23.02.2023, 13:00
РОЗРІЗНЕННЯ СПРАВ І ЛЮДЕЙ - фото 1
Перемішання таких двох вимірів, а саме – «людина» і «вчинок», постійно призводить до непорозумінь, при чому як з одного, так і з другого боку, а саме, чи то з умовно консервативного боку, чи то з умовно ліберальної сторони. Ототожнення якогось вчинку з людиною – одна з найбільших помилок оточення.

 

Здатність розрізняти належить до сфери мудрості. Приклад належного розрізнення можна знайти, приміром, у творах Томи Аквінського, коли він виразно розрізняє: хто говорить, що говорить, коли говорить, чому говорить, кому говорить, як говорить, де говорить тощо. Хто вміє розрізняти, а не перемішувати все до купи, чи як кажуть тепер: «мухи і котлети разом», той чи та в певному сенсі стає мудрецем, тобто мудрою людиною. Це вимагає уваги, праці, напруження розуму, обізнаності, безсторонності, миру і спокою. Брак цих якостей - а це, на жаль, у більшості суспільства – призводить до «спрощення» життя, буття, оцінок і висновків.

***

Людські проблеми з розрізненням

Нездібність розрізняти, нездібність бачити ширше, що часто проявляється навіть у різного виду фундаменталізмах чи вузьколобості – це постійні біди більшості суспільства. Ні, не лише тієї «малоосвіченої», чи лише тих, що «мало читають». Серед тих, що «багато читають» також немало таких, що не розрізняють виміри чи рівні, бо важливим теж є – і тут ось теж важливе розрізнення – не лише, скільки читають, але і щó читають, кого читають, як читають...

Нездібність розрізнення – це ідеологія, на яку власне «хворіють» як малоосвічені так і високоосвічені. Що є ще одним доказом, що освіта не дорівнює мудрість, і що крім освіти треба і далі працювати над собою. При чому самокритично і покірно. Шукати правду, а не виправдання себе і своїх переконань чи своїх попередніх знань і установок.

Перемішання таких двох вимірів, а саме – «людина» і «вчинок», постійно призводить до непорозумінь, при чому як з одного, так і з другого боку, а саме, чи то з умовно консервативного боку, чи то з умовно ліберальної сторони. Ототожнення якогось вчинку з людиною – одна з найбільших помилок оточення, один з найбільш немудрих висновків. При чому, не лише поганих вчинків, чи гріхів, чи злочинів, але теж і добрих. Скільки вже розчарувань настало, коли, як виявилося, хтось добрий у зовнішніх вчинках, всередині себе не відповідав тому, що інші в цій людині бачать.

Проте, людина не є доброю чи поганою з огляду на те, що в ній насправді всередині. Тобто, не концентруючись на зовнішніх вчинках чи публічних деклараціях, не варто теж концентруватися на внутрішній «доброті» чи «злості» даної людини. Згідно християнської антропології, лише сам диявол став поганим по своїй суті, хоча навіть він на рівні буття, так як Бог його створив, є «добрим», бо всяке Боже творіння є «благим». Просто деколи зло так заполонює нутро, що вже цієї доброти абсолютно ніяк побачити.

Тим не менше, людина є «доброю по своїй природі», а не по своїм добрим вчинкам чи «доброму серці», чи ще чомусь там доброму всередині. Так само, не стає «поганою по природі» з приводу злих вчинків. Подібно, як не перестає бути людиною, свідомою і свобідною, хоча часто злих людей і починають переносно називати «нелюдами» чи «тваринами». Саме тому, що людина залишається людиною, її і можна судити за її злочинні вчинки, чим і займаються правоохоронні органи. Якби людина справді стала «нелюдом» чи «твариною», то на якій підставі мав би відбутися суд за її злочини?

Повертаючись до двох сторін, які попадають у помилку «браку розрізнення», то справи виглядають десь так. Один бік – це власне умовні «консерватисти», які за вчинки виливають «дитя з купіллю», тобто і саму особу, яка ці вчинки (тут мається на увазі конкретний гріх чи якесь неподобство, чи щось, що не відповідає переконанням цих консерватистів) чи то практикує, чи то сповідує, чи то підтримує.

Чого варті баталії чи заклики, щоб називати когось «втіленим злом», чи «відлучати» або «анафемствувати» за якісь переконання, часто навіть не за особисті вчинки. Не раз цим критикам бракує самокритики: не зважаючи на свої правильні переконання і декларації, їхні вчинки не рідко не відповідають цим деклараціям і переконанням, і тоді ці критики або укривають свої вчинки або в кращому випадку тихенько йдуть і сповідаються, не афішуючи своїх вчинків. Історія митаря і фарисея у храмі постійно продовжується. Так, часом тому митареві бракує розкаяння, але навіть на цьому етапі, етапі «закорінення у грісі», це не позбавляє його людської гідності, і відповідно - пошанування цієї гідності.

А з другого боку – це умовні «ліберали», які часто прив'язують певні вчинки до певних груп чи видів людей. Наприклад, погані вчинки прив’язуються загалом до білих чоловіків, добрі – загалом до різних меншин, афро-азійського походження тощо. Це робиться в ім’я «захисту від дискримінації», а насправді – в ім’я певної ідеології, чи власне браку розрізнення. Розрізнення, що саме як білі, так і чорні можуть робити добро чи зло у рівній мірі. Як чоловіки так і жінки можуть бути злочинцями. Проте всі без винятку, як особи, є добрими, і не є хтось «кращий» чи «гірший» на підставі статі, походження, раси чи ще чогось. Власне, сучасні ліберали впадають у подібну пастку, лише навпаки, в якій знаходилися колишні расисти чи рабовласники.

 

Приклад браку розрізнення

І як один чудовий приклад браку такого розрізнення, то саме може бути про рабовласників. Хто був цими експлуататорами, на думку більшості? Білі чоловіки десь з західного світу. В такому мисленні настає звичайнісіньке ототожнення раси і походження з вчинками, тобто брак розрізнення особи і чину. І в цю пастку потрапила одна знаменита захисниця прав темношкірих.

Ось її історія, описана багатьма ЗМІ. Відома британська коментаторка, футбольна експертка та активістка руху BLM («Життя темношкірих важливі») Алекс Скотт дізналася, що вона є нащадком рабовласника. Про це повідомляє, між іншим, «Mirror».

37-річна Скотт, яка у минулому грала за збірну Англії та «Арсенал», взяла участь у шоу від BBC під назвою «Who Do You Think You Are?» (Хто ти такий?), де учасникам розповідають про їх родовід. Для цього її привезли на Ямайку, де жили її пращури по батьківській лінії.

Виявилося, що у далекого пращура британки, Роберта Френсіс Кумбс, було 26 рабів у XIX столітті. Також вона ознайомилася з архівами. Алекс дуже здивувала ця інформація. За словами історика, її пращур був «світліший», порівняно з іншими темношкірими, а тому володів рабами. Ця звістка викликала у жінки сльози.

«Це суперечить всьому, за що я виступаю. Я прекрасно розуміла, що ми можемо заглибитися у тему рабства, але я вірила, що дізнаюся про те, як мої предки були в рабстві, а не те, що вони були рабовласниками», – поділилася Скотт. Отаке розчарування з приводу попереднього «браку розрізнення». Не зважаючи на освіту і прочитані книги.

До речі, нещодавно «Independent» повідомляв про те, що у США поліція затримала афро-американку, яка вдавала білошкірого расиста й погрожувала темношкірим. Жінка, яка насправді називалася Терреша Лукас, використовувала довгу руду бороду та погрожувала вбивством дітей і підпалами будинків. Також вона намагалася справити враження, що вона член Ку-клукс-клану.

Ще один розповсюджений приклад браку розрізнення, але вже не між особою і вчинком, лише між феноменами. Якщо путін використовує у своїх пропагандистських промовах релігійну символіку та лексику, покликається на «християнські цінності», отже, з вуст цього мерзотники йдуть мерзотні речі. А тому, як висновок, релігія і християнські цінності - це апріорі щось погане. Як доказ, дивись «речі путіна». Замкнуте коло. Або, як говорили ще древні греки - «фальшивий силогізм», тобто коли з якихось правдивих засновків робиться фальшивий висновок. І таких фальшивих силогізмів, в основі яких брак розрізнення, ціла маса у житті людей.

 

Тома Аквінський про розсудливість

Здатність розрізняти є частиною людської чесноти, яка називається «розсудливістю». Розсудливість чи теж второпність – це одна з чотирьох кардинальних чеснот, поряд зі справедливістю, мужністю чи поміркованістю, про які писали ще древні греки, Платон чи Аристотель, а які перейняло християнство, зробивши предметом своєї етики.

Розсудливість, на думку Томи Аквінського, має змішаний статус; вона залучає як когнітивні (теоретичні), так і практичні (прагнення, воля) здібності. Погоджуючись зі св. Августином, Тома підтримує тезу про те, що інтелектуальні здібності та сприйняття приводяться в рух волею. Розсудливість, певним чином, дає змогу «бачити на відстані», передбачати невизначені події на основі певних порівнянь (знання модельних ситуацій). Це веде до зважених виборів і рішень. Це прокладає шлях для продуманих пошуків.

Діяльність розсудливості протікає в два етапи: від мислення до застосування, що означає наказ діяти певним чином. Отже, по-перше, вона робить правильне розпізнавання, розпізнання дій, які необхідно зробити для досягнення певної мети. Водночас вона не втрачає з виду найвищу мету своєї справи, тобто мету людського життя, яке має бути добрим. Тут можна говорити про практичну мудрість, яку Тома Аквінський відрізняє від абсолютної мудрості щодо найвищого блага, тобто божественного.

Розсудливість стосується речей або питань, у яких «шляхи» не визначені, де ми маємо справу зі змінними контекстами, обставинами, а отже, з виміром реальності, який відрізняється від того, що конечне і завжди таке саме, і що є предметом теоретичного розуму.

Підсумовуючи: «Розсудливість, крім загальних принципів, пізнає теж деталі», окремі об’єкти тих чи інших видів діяльності. У той час як розум вивчає те, що є спільним, загальним, вічним і завжди однаковим, розсудливість ґрунтується на узагальненнях, виведених із ряду повторюваних, модельних ситуацій і перебігу подій. Вона використовує внутрішні почуття, доповнені пам’яттю та досвідом, завдяки яким вона здатна відносно швидко оцінювати конкретні речі та окремі ситуації (див. Тома Аквінський, Summa Theol. II-II, qq. 47-56; Romuald Piekarski, Roztropność wedle św. Tomasza z Akwinu, w: Christianitas” 2001-2002, nr 10, ss. 77-94).

 

Теги: #Блоги

Останні новини

Вчора