Блог Богдана Червака_image

Блог Богдана Червака

Розстрільні списки нації

04.04.2011, 21:08
Напевно, треба гостро відчути родинну спорідненість, щоб сповна зрозуміти, як важливо для нації, коли її «розстрільні списки» складаються не лише з тих, хто покірно змирився із смертоносною волею окупанта, а й тих, хто із зброєю в руках, до останньої краплі своєї крові, робив усе, щоб з такою волею не змиритися.

У збірнику документів, переважно анкет засуджених до розстрілу козаків і старшин, які у листопаді 1921 року під керівництвом генерала-хоронужого Армії УНР Юрка Тютюнника здійснювали Другий Зимовий похід, під №305 містяться короткі біографічні відомості про мого однофамільця: «Червак Л.М., молодший унтер-офіцер в Армії УНР із 1919 року. Під час Другого Зимового походу - молодший старшина 4-ї Київської дивізії. Розстріляний 23 листопада 1921 р. у м. Базар. Реабілітований 27 квітня 1998 року» (К.: Видавництво «Докор», 2001. - 96 с.).

Під порядковим №349 Лука Червак також був вміщений у списках, розвішаних у громадських місцях східної Україні одразу після розстрілу.(К. Фундація ім. О.Ольжича, 1995. – 240 с.). Ось і все, що відомо про людину, прізвище, якої перейшло до мене від батька Остапа і діда Василя.

Історичний контекст тих подій такий. Після окупації більшовиками Української Народної Республіки частини регулярної армії УНР були інтерновані до Польщі. Однак у 1921 році було ухвалено рішення рейдом вирушити в Україну з метою підтримки антирадянських виступів. Планувалося підняти всенародне повстання та дійти до Києва. Проти Армії УНР під командуванням генерал-хорунжого Юрка Тютюнника більшовики стягнули свої кращі сили. Як свідчать історики, перевага у живій силі в сорок разів перевищувала можливості повстанців. Вдень і вночі, впродовж двох тижнів червона кіннота переслідувала напівроздягнутих, голодних, виснажених вояків УНР.

Врешті, українські частини були оточені, чимало стрільців одразу ж знищено, а окремі потрапили у полон. В’язнів два дні тримали на морозі, згодом вишикували біля заздалегідь викопаного рову, де червоний головоріз Котовський особисто запропонував повстанцям покаятися і перейти на бік Червоної армії. У відповідь пролунав голос стрільця Степана Щербака: «До вас служити не підемо. Стріляйте. Український народ вам цього не пробачить!» Далі полонені заспівали «Ще не вмерла Україна!». Спів було обірвано кулеметними чергами. 359 героїв знайшли свій останній притулок у братській могилі під Базаром.

З великою мірою достовірності можна вважати, що розстріляний окупантами і похований у братській могилі Червак Л. М. має відношення до моєї родини. Надто рідкісним є це прізвище, а із спогадів діда знаю, що він особисто та його родичі були Січовими Стрільцями у війську Західно-Української Народної Республіки, а отже могли виступити на захист УНР, проти радянської влади.

Але сьогодні не про це. Трагічна доля молодшого старшини 4-ї Київської дивізії Армії УНР Червака Л. М. віддзеркалює не лише один із героїчних етапів національно-визвольної боротьби українського народу за свою державність. Цей, на перший погляд, типовий як для української родини епізод, промовляє настояними на історичній правді особливими уроками.

Напевно, треба гостро відчути родинну спорідненість, щоб сповна зрозуміти, як важливо для нації, коли її «розстрільні списки» складаються не лише з тих, хто покірно змирився із смертоносною волею окупанта, а й тих, хто із зброєю в руках, до останньої краплі своєї крові, робив усе, щоб з такою волею не змиритися. І хоча вітчизняні історики наголошують, що Другий Зимовий похід у листопаді 1921 року був приречений на поразку і став актом відчаю: надто нерівними були сили та несприятливою політична і міжнародна коньюктура, - доля мого ймовірного родича промовляє інше.

Під Базаром Лука Червак, який, мабуть, перед смертю також співав «Ще не вмерла Україна», загинув, щоб увесь його рід знав і зрозумів, він ніколи не був і не збирався бути рабом, бидлом, холуєм і зрадником. Навпаки, зробив усе, щоб у моїй і людській пам’яті залишитися справжнім українцем, героєм. Так твориться, кується характер будь-якої нації. Під Базаром полягло 359 вояків, але народжувалася героїчна українська нація.

Достеменно знаю, що моє родинне гніздо на Західній Україні, але ніколи не відчував з цього приводу комплексу провінційності щодо Великої України. І ось тепер, коли відома правда про Луку Червака, ймовірного галичанина, який добровольцем зголосився до «петлюрівської армії», щоб йти визволяти від «москалів» Київ, розумію, що відстань між Львовом і Києвом для нього була набагато меншою, аніж для окремих сучасних політиків, які раніше поглиблювали Збруч, а тепер - Дніпро. Відтак, на запитання сина чи внука: що означає слово «соборність», я розповідатиму про маловідомого родича, який пішки здолав Галичину, щоб на Волині вмерти за Українську державу із столицею у Києві.

Цікаво, що вперше про трагедію під Базаром я дізнався із невеличкої брошури, яку в 1946 році Організація Українських Націоналістів видала під промовистим грифом «Накладом ОУН на чужині» і на початку дев’яностих років минулого сторіччя активно поширювала вже у незалежній Україні. У брошурі розповідається про те, як ОУН у листопаді 1941 року відзначала двадцяту річницю подій під Базаром.

Незважаючи на протидію окупаційної німецької влади, до Базару тоді зійшлася велика кількість людей з усієї України. У згаданій брошурі очевидець свідчить: «їхали возами, цілими валками, йшли одинцем та групами, Йшли чоловіки, що у якійсь спосіб уникнули німецької неволі, йшли жінки, йшли діти. Зокрема багато було молоді, а серед неї й сивоусі діди, що брали активну участь у Визвольних змаганнях 1917-21 роківстарі повстанці, загартовані у боях, тверді, як їхня воля. Йшли ті всі, яких двадцять років неволі не зігнули, не скривили їхньої душі. Йшли горді, з піднесеним чолом, рішучі, в разі потреби, силою відстояти свою волю, і незважаючи на німецькі стежі, на загрози воєнного часу, прийшло кільканадцять тисяч людей».

Отже, вперше пам'ять про мого ймовірного родича гідно вшанували у роки Другої світової війни українські націоналісти, більшість з яких у складі Похідних груп ОУН із «заходу» йшла на «схід», щоб як і Лука Червак та сотні інших героїв Базару відстояти честь свого народу. До речі, доля учасників Другого Базару була аналогічною долі повстанців. Тільки у 1921 році українців розстрілювали московські окупанти, а в 1941 – німецькі загарбники. На жаль, не збереглися німецькі «розстрільні списки», але якщо такі й були, то їх значення для нації неможливо переоцінити: це також були списки героїв.

Сьогодні у селі Базар Народницького району, що на Житомирщині, на місті загибелі повстанців за гроші наших земляків з Великої Британії встановлений Пам’ятний Хрест, біля якого щороку відзначають річниці Другого Зимового походу Армії УНР. Першу свічку за упокій душі Луки Червака я запалив у Церкві Святого Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі, неподалік якої могила Героїв Крутів. Так, пам'ять про Луку Червака та його соратників по зброї гартує героїчний дух нації, що, як виявилося, зберігся у її «розстрільних списках».

 

Богдан ЧЕРВАК,

парафіянин Церкви Святого Миколая Чудотворця

на Аскольдовій Могилі

P.S Буду глибоко вдячний кожному, хто може повідомити про додаткові факти з життя і боротьби молодшого старшини 4-ї Київської дивізії Армії УНР Червака Л. М.


Останні новини

Вчора