22 червня в Києві – провокація замість війни. Відносно подій під Києво-Печерською лаврою.
Відносно подій під Києво-Печерською лаврою.
Учора з ситуацією розбирався на місці. Як на мене, це була чистої води російська провокація. До її реалізації була залучена агентура ФСБ: явна - в особі тих, хто використовував сотні маргінальних і хворих бабів під хоругвами «Рускага міра», що вже традиційно, мов примари, бродять Києвом із акафістами Миколі ІІ, та прихована – з тих, які приводили і накручували під нібито проукраїнськими гаслами футбольних ультрас, яким все одно, що і де громити.
Росії потрібна була телекартинка на 22 червня – початок війни. Вона її отримала. Має тепер нагоду цілий тиждень волати про фашизм в Україні.
Мені було огидно слухати провокаторів, які з телеекранів прикривалися українським патріотизмом і хвалилися героїчною перемогою над «Рускім міром». Хоч до орденів представляй!
Відкрию таємницю, що залишилася за кадром: не було кого перемагати! Їх опонентами були всього пару десятків старих екзальтованих фанатичок. Це в порівнянні з кавказцями та вишколеними російськими диверсантами, які діють на Донбасі - не загроза. А для того, щоб проявити справжній патріотизм і жертовну любов до Батьківщини, вже давно маємо східний фронт.
Тому всі, хто штовхався під Лаврою того дня, ніякі не патріоти, а примітивні провокатори, керовані кремлівськими агентами, відвертими та прихованими. Цілком можливо, що спонсором лідерів цього дійства, як з одного, так і з іншого боку, був сумновідомий Віктор Медведчук.
Є ще одна деталь – участь у провокації таких собі бєглопопівців, яких журналісти чомусь наполегливо іменували священиками Київського патріархату. Насправді це такі собі «бішоп стріт», батюшки вулиці, які замість дбати за парафії та вірних, з дня у день швендяють площами. Діям деяких із них священоначаліє вже давно дало належну оцінку, заборонивши служіння, а декого таке канонічне покарання ще чекає. Зокрема, серед мітингових провокаторів у рясах було видно попів Сергія Ткачука та Павла Добрянського. Ні один, ні інший за стільки років не спромоглися розбудувати свою парафію, але щодо політиканства, то де не сій, воно вродиться!
Другий висновок, який можна зробити: в непростих умовах міліція спрацювала належно та не допустила кривавих сутичок, чим, звісно, засмутила кремлівських чорних піарщиків. Але у такій ситуації має діяти вже і Служба безпеки України, випереджаючи події та проводячи профілактику. Особливо враховуючи те, що її очільник Валентин Наливайченко вже прозвітував про оновлення і ефективні дії контррозвідки.
На прикладі таких подій і в умовах російської інтервенції треба навчитися як громадськості і державним органам, так і релігійним діячам діяти виважено та відповідально. Бо далеко не завжди той, хто найголосніше кричить «Слава Україні!», є найбільшим її патріотом.