Григорій Самборчик (1523 - 1573) був видатним науковцем та поетом своєї доби. Більше того, він став одним з найбільш великих гуманістів та культурних діячів доби Відродження.
Григорій з Самбора або Григорій з Русі – видатний і відомий свого часу український вчений, поет епохи Відродження (писав латиною), гуманіст, професор Краківського університету. Щоправда в західних джерелах він числиться «польським поетом».
Григорій був викладачем і ректором шкіл у Перемишлі (1547-1550), Львові (1550-1553) та Кракові (з 1559). 1561 року отримав ступінь магістра. А з 1563 почав читати лекції в Краковській академії з поетики і схоластичної філософії, з 1568 - з теології. У 1569 році він був висвячений і став деканом церкви Святої Анни в Кракові; а 1572 року став каноніком колегіуму Св. Флоріана.
Григорій Самборчик писав латиною, й став уславленим завдяки своїй поезії, зокрема: елегіям, ідиліями та епіграмам. На місцевий ґрунт він адаптував й переспівував італійські та латинські панегірики, епіграфи, писав прощальні й вітальні послання для єпископів, членів королівського двору, сановників, шляхти. Дуже популярними стали його збірки латинської поезії: «Theoretis tertia» (1561) та «Elegiae et epigrammata» (1567).
Не забував митець й про рідний край. Знаними є його вірші на честь мерів (старостів) Перемишля й Самбору, а свої твори він підписував Gregorii Samboritani або Gregorii Rusin. Багато років він присвятив написанню парафразу з латинської Біблії (т.з. Bibliady).
Найбільшу популярність цьому видатному діячу епохи Відродження принесли дві поеми на релігійну тематику. Перша з них - це Житіє Станіслава Костка. Майбутній святий, якому Григорій Самборчик викладав у школі в Клодава (1554-1560 рр.), став згодом покровителем Польщі та покровителем Львова за часів Речі Посполитої. Поема була писана латиною й називалась «Vita divi Stanislai Costali» (1570 р.).
Проте найвідомішим та найвеличнішим твором Григорія стала поема «Censtochova», присвячена Ченстоховській іконі Богородиці Діві Марії. Оригінальне видання латиною вийшло 1568 року й автор там назвався: Vigilantii Gregorii Samboritani Russi.
У першій частині твору, поет яскраво й талановито описує ключові факти з життя Марії. Ґрунтуючись на Євангелії та християнській традиції він розповідає про: Непорочне Зачаття, Благовіщення, Введення, Різдво Ісуса Христа, Обрізання, прихід Ісуса у храм та Успіння Пресвятої Богородиці. Таким чином ми заглиблюємось у всю історію життя Марії, та дізнаємось про всі Богородичні свята.
Далі Григорій з Самбора пише про Богоматір, як духовний приклад для наслідування, та підкреслює її важливе місце у всій християнській Церкві.
Ілюстрацією цієї істини є опис історії постання свята Марії Сніжної (5 серпня), в поєднанні з поетичним поданням середньовічних легенд про чудесний вибір місця для будівництва Санта Марія Маджоре - однієї з чотирьох головних базилік Риму. В одну з літніх ночей 352 року Папі Римському Ліберію явилася уві сні Мадонна й наказала побудувати церкву на тому місці, де назавтра випаде сніг. На наступний ранок, 5 серпня 352 року, на Есквіліні (одному з семі пагорбів Риму) лежав сніг. Виступаючи проти нападів діячів реформації, поет утверджує святість Матері Божої, та її роль заступниці перед Христом за всіх нас.
Друга частина поеми присвячена чудотворній іконі Белзької (пізніше – Ченстоховської) Богоматері. Митець проводить паралель між Богоматір’ю Сіжною й церквою Санта Марія Маджоре й чудотворним образом Марії на Ясній Горі. Поет згадує стародавню легенду, яка говорить, що автором цього образу є св. Апостол Лука. Живописною й барвистою мовою він описує історію створення ікони, її перенесення з Єрусалиму до Константинополя за імператора Карла Великого (742-814), звідки її перевіз Великий король Русі Лев Данилович (1228-1300) і помістив у своєму замку в Белзі.
Також докладно розповідається про шлях чудотворної ікони з Русі до Польщі: з Белзя, через Родло, Грубешів, далі через Тишовецьку землю, Замостя та Люблін до Ченстохова.
Після ранньої історії Образу Богоматері, Григорій присвячує частину поеми чудотворній дії ікони, перелічує чудеса й дива, які відбуваються за її допомогою. Поет говорить про глибокий досвід паломництва людей до Ясної Гори. Він знає, що на шляху до Бога люди потребують благодаті, сили і щедрості, які можуть отримати звертаючись до Діви Марії. Найкращим доказом цього є численні чудеса, які відбуваються перед її зображенням. Посилаючись на особистий досвід, поет стверджує, як багато доброго може зробитись для життя людини, коли вона відкриє своє серце й думки для благодаті Божої.
Завдяки духовному наверненню та чистому зверненню по допомогу до Пресвятої Богородиці, тут спасаються не тільки поляки. Божу допомогу й дива мають й «…литовці, й мешканці гір і всі наші з Полісся, люд з Москви, Куявії, Мазурії. Тут заможні з Моравії, угорці багаті, німці, словенці, русини. Тут з Померанії та Волині, з Фракії, Ливонії, Жмуді, з Саксонії, Прусії, Богемії, Сілезії йде багато людей…».
Григорій Самборчик підкреслює всеосяжність Божої Любові, й поетично показує це на прикладі, обличчя Богородиці, яке завжди світиться ніжністю і добротою. Адже Божа Матір, а за її милостивого заступництва й Бог, нікого не зневажає, за всіх завжди дбає і всіх, хто щиро прохає його, наділяє благодаттю й допомогою.
Великий християнський гуманіст епохи Відродження Григорій з Самбора, був співцем істини й справжньої Божественної доброти й любові. В своїй поемі, він щиро звертається до Богоматері й довіряє їй свої долю, й просить заступництва за себе, свою родину, друзів й Батьківщину. Він не лише детально й талановито описав історію життя Марії та чудотворного ЇЇ образу, але й подав модель християнського життя для наслідування.