Протистояння між прихильниками pro life і pro choice, здається, ніколи не зменшиться, навіть якщо долучити до цього якихось політиків чи якісь рішення уряду. Особливо, на фоні нелегальних практик абортів. Але кількість абортів може суттєво зменшитися, особливо серед біднішого населення, коли проявити солідарність з ними своєю конкретною допомогою. Солідарність з добрими ідеями – це добре, солідарність з людиною у потребі – це набагато краще, і набагато більш християнське. Зрештою, це найбільш дієва постава pro life, «за життя».

Кілька днів тому у Канаді стався гучний скандал. Архієпископ Монреаля, Крістіан Лепін, під час Служби Божої у середу, 17 травня 2017 року, причастив прем'єр-міністра Канади, Джастіна Трюдо. З архієпископом Лепіном співслужили ще кілька інших високих католицьких достойників, між іншим Кардинал Жерард Лакруа з Квебеку, Кардинал Томас Коллінс з Торонто та Апостольський Нунцій в Канаді Луїджі Бонацці.

 

 Прем'єр Джастін Трюдо відомий, між іншим, зі своєї про-аборційної політики, його уряд виділяв навіть кошти на цю справу. Почалися дискусії, чи архієпископ поступив вірно. Більшість католиків засуджувала цей вчинок. На своє виправдання, архієпископ Монреалю сказав, що це був «жест надії». Також додав, що «належить відрізняти у людській особі те, що вона робить, і те, що вона говорить чи думає».

 

 Канонічне право Католицької Церкви говорить про тих, кого не можна причащати, у каноні 915: «До Святого Причастя не можна допускати відлучених [від Церкви] або таких, на яких накладений інтердикт [заборона], після накладення чи оголошення кари, а також інші особи, які вперто перебувають у стані явного важкого гріха». Норма досить ніби ясна, де кожний термін важливий, проте, як видно, може бути багато інтерпретацій. Ані інтердикту, ані іншої кари ніхто на прем'єра Трюдо не накладав. Дискусії ведуться, чи про-аборційна постава політика є «перебуванням у стані явного важкого гріха»?

 

 2004 року тодішній голова Конгрегації Віровчення Кардинал Йозеф Ратцінґер видав документ, в якому, виходячи з позицій кан. 915, пояснювалися норми допуску до Святого Причастя. Там сказано, між іншим, що «відносно важкого гріха аборту чи евтаназії, коли формальна співпраця людини з цими справами стає явною (у випадку католицьких політиків і їх послідовними агітацією та голосуванням, що дозволяють вчиняти аборти та евтаназію), їх пастир повинен зустрітися з ними, поговорити про вчення Церкви щодо цих справ, поінформувати їх, що не може причастити їх, поки вони не полишать явного стану важкого гріха, і попередити, що в іншому випадку відмовить їм приступити до Причастя».

 

 Чи можна робити осуд віри особи по її публічних словах? Власне тут тривають дискусії. В історії були випадки, коли політиків не допускали до Причастя. Найбільш відомий стався з імператором Феодосієм, якого не причастив під час Служби Божої єпископ Мілану Амвросій, бо той перед тим вчинив масове вбивство повстанців у Фессалоніках. Відлучення було власне за ганебний вчинок, а не за слова чи наміри.

 

 Сам Трюдо живе у родині з дружиною, вони мають троє дітей. Його про-аборційна політика не стосується, скоріше за все, його особисто, лише країни, в якій він є прем'єр-міністром. Коротко кажучи, класичний випадок політики pro choice. Колись до Риму, до Університету «Ангелікум», приїхала жінка колишнього прем'єр-міністра Великобританії Тоні Блера, Чері Блер. Їй там на зустрічі дорікнули, що вона сповідує політику pro choice, тобто про-аборційну, на що вона відповіла, що в неї четверо дітей...

 

 Чи вистачить правильна християнська постава в особистому житті, і не згідна з християнськими принципами у публічному? Це дійсно дискусійне питання, і варто над ним дискутувати, особливо в контексті політики і відповідальності політика за всіх громадян його країни, не лише християн, чи конкретно католиків. Мені особисто здається, що чесний політик не повинен відділяти особистих переконань від своєї політики, але тоді чи виграє він вибори? Зрештою, у нас теж пам'ятається Причастя Президента Петра Порошенка у Соборі Воскресіння Христового в Києві. Це Президент країни, в якій проводиться одна з найбільших кількостей абортів у Європі. Хтось з «ревних» міг би закинути йому, чому як голова держави нічого не робить з цим на державному рівні. Хоча в особистому житті, як видно, порядний сім'янин. Питання кореляції особисте-публічне залишатимуться завжди.

 

І головне. Досить легко християнину, в даному конкретному випадку – католику, зайняти правильну позицію відносно абортів, яка згідна з вченням його Церкви відносно цього. І одночасно, засуджувати про-аборційну позицію. І виходячи з цього, брати участь у різного роду протестах чи акціях. Проте, найважливіші не декларації чи протести, але конкретна діяльність для зменшення цього сумного факту у житті суспільства.

 

Десь 15 років тому в одному невеликому російському містечку місцевий православний священик помітив, що однією з головних причин абортів у місті є скрутне матеріальне становище родин (чи самотніх жінок або дівчат), яке спонукає їх до прийняття рішення про аборт. Тоді він організував у своїй парафії збір коштів для допомоги родинам, чи майбутнім матерям. Долучив до цього ще інші парафії. Через якийсь час, через декілька років, така діяльність принесла свої плоди: кількість абортів у цій місцевості зменшилася десь в два рази.

 

За словами повинні йти вчинки. Деколи навіть вчинки повинні йти перед словами. Принаймні, тоді ніхто не засуджуватиме християн за лицемір'я. Коли Мати Тереза бачила бідних та хворих на вулицях Калькутти, вона не організувала протест проти ганебної політики індійського уряду щодо бездіяльності у справі найбільш потребуючих, але організувала притулки для цих потребуючих, де їх приймали, мили, давали кімнату та їжу, лікували.

 

Протистояння між прихильниками pro life і pro choice, здається, ніколи не зменшиться, навіть якщо долучити до цього якихось політиків чи якісь рішення уряду. Особливо, на фоні нелегальних практик абортів. Але кількість абортів може суттєво зменшитися, особливо серед біднішого населення, коли проявити солідарність з ними своєю конкретною допомогою. Солідарність з добрими ідеями – це добре, солідарність з людиною у потребі – це набагато краще, і набагато більш християнське. Зрештою, це найбільш дієва постава pro life, «за життя».

 

Можна б підсумувати сказане думками з Євангелія. Христос у Нагірній проповіді сказав: «Не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! – ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця мого, що на небі» (Мт 7, 21). А щодо «волі Отця», тобто у даному випадку, що маємо робити по відношенню до ближнього, особливо у потребі, і про вхід до Царства Божого, то говорив трохи далі: «Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене» (Мт 25, 34-36).