Київ чекає нового Главу УГКЦ

УГКЦ таки теж і моя, і мені не байдуже, якою ця Церква розвиватиметься. Бо це небайдуже для України. Не хотіла давати прогнози, і зараз не буду характеризувати здійснений вибір Синоду. Єпископам, звісно, видніше. Поки що, особисто не знаю нового Главу УГКЦ, а колеги вже сказали те, що можна сказати релігієзнавцям, котрі володіють відповідною доступною для всіх інформацією. Натомість можу запропонувати наразі лише кілька міркувань, як фахівець і як людина, котра щиро бажає успіхів цій Церкві у її діяльності, корисній українським націєдержавним інтересам.

Здавалося б, що були ці вибори для київського релігієзнавця? Ну, звісно, дуже важлива подія у «підопічних» згідно робочої спеціалізації. Висловилась про них, і чекай собі спокійно нових матеріалів для дослідження. Так ні, не раз ловила себе на тому, що подумки мандрувала між єпископами, порівнювала ці вибори з демократичними? світськими, шукала глузду, логіки і перста Божого. Переживала, адже вибори-то явно непрості були, судячи хоча б з того, що не відразу відбулися… І от тепер під вихідні, замість родинного відпочинку, кортить-таки і свої 5 копійок вставити. Та ще й в блоговому форматі, нема щоб… ну, гаразд :) Насправді мені подобається бути вільною, писати що і як хочу, а такий формат якраз і дозволяє це в більшій мірі.

А як же інакше? Ця Церква стала моєю не лише як об’єкт дослідження. Добрий Господь дарує всім те, що кожен справді потребує. Мені Він уділив апріорну конфесійну незаангажованість та вільнодумність, можливість порівнювати, оцінювати й вибирати. При тому, у слушний час і у відповідному наближенні. Не зустріла я УГКЦ ані в дитинстві, ані навіть в університеті. Зате зустріла в рухівські часи, в особах товаришів по національно-демократичному руху. А незабаром – і в особах київських колег, котрі стали греко-католиками, розпочавши таким чином нову традицію свого родинного воцерковлення. Їх діти ставали пластунами і парафіянами УГКЦ. А я дивилася, думала, снувала свій шлях.

І ось він таки привів мене до УГКЦ ... у Відділенні релігієзнавства :) Так, я не бачила підпільної Церкви, але багато читала про неї, перебирала документи і свідчення. Я занурювалася в історію цієї Церкви, вона мені снилась, я віднаходила її київські сліди – навіть у старокиївських легендах! Я «привласнювала» її, коли зустрічала її вірних серед героїв української історії, яку теж відкривала для себе. Все зійшлось для мене, коли на київських горах зустрілися пластуни на річниці героїв Крут біля храму на Аскольдовій могилі.

Чому я це пишу? Тому що УГКЦ таки теж і моя, і мені не байдуже, якою ця Церква розвиватиметься. Бо це небайдуже для України. Не хотіла давати прогнози, і зараз не буду характеризувати здійснений вибір Синоду. Єпископам, звісно, видніше. Поки що, особисто не знаю нового Главу УГКЦ, а колеги вже сказали те, що можна сказати релігієзнавцям, котрі володіють відповідною доступною для всіх інформацією. Натомість можу запропонувати наразі лише кілька міркувань, як фахівець і як людина, котра щиро бажає успіхів цій Церкві у її діяльності, корисній українським націєдержавним інтересам. 

1. Зрозуміло, що перед Блаженнішим Святославом стоїть непросте завдання керувати Церквою після непересічного провідника. Сподіваюся, в нього розквітнуть на цьому місті його особливі таланти, і серед них можуть бути корисними, зокрема: бути лідером, котрий уособлює найсильніші характерні риси українців греко-католиків, бути реалістом і успішно діяти як реаліст, бути вправним адміністратором.
2. Новий Глава УКГЦ «приречений» врівноважено реалізувати складні задачі: з одного боку, не намагатися «сподобатися новим друзям коштом старих» (виходячи Церквою поза ЗУ), а, з іншого боку – продовжувати курс на всеукраїнську Церкву, і то варто тим, що справді на це вже працює. Задля останнього було б корисно більше залучати незаангажованих консультантів у «великій» Україні не лише з-посеред вихідців з Галичини.
3. УГКЦ в особах своїх багатьох священнослужителів варто активніше співпрацювати з чинниками громадянського суспільства. А це не лише праця на суто церковних ділянках та виходи на відповідну аудиторію з промовами і зверненнями, але й повсякденне спілкування з українськими активістами в реалі та в мережах (зокрема, у Фейсбук). Надто багато є спільних завдань і точок дотику… Зокрема, з розбудови нашого українського простору, здорово-європейського, конкурентоздатного та перспективного.

Добре, що новий Глава УГКЦ буде тут поруч у Києві: сподіваюся, він, як і його шанований нами попередник, буде не раз нашим бажаним гостем у Відділенні релігієзнавства Інституту філософії НАН України. Звісно, всьому свій час, і стануться відповідні офіційні запросини, але вже нетерпляче чекаю на цікаве спілкування!

А поки що, очікуючи на недільні урочистості, подумки бажаю: дай, Боже, в добрий час Блаженнішому Святославу почати служіння в Києві!