Крути: роздуми з приводу

Жертви – це ті українці, в кого відсутнє почуття самозбереження. Не у війну, а в мирний час. Самозбереження як Людей, як нації, котра прагне до незалежної самоорганізації у своїй державі. Як гартують Героїв із звичайних юнаків? Чому на річницю бою в Крутах їде сучасна українська патріотична молодь?

Пару років тому зі мною поділився знайомий епізодом зі шкільного життя голови батьківського комітету :) Йшлося про те, як одна київська вчителька, в неформальному спілкуванні про можливість приєднання класу до організовуваної пластунами поїздки в Крути, роздумливо так сказала: але ж холодно, школярі мали урок з цієї теми (який вона сама старанно й креативно підготувала), непогано відповідали, а захід по телевізору можна буде побачити.

Ця вчителька і так зробила що могла (он які презентації аж троє учнів по Крутах показали), та й з класом вона возиться більше середнього… І мороз справді був, а вставати на поїздку треба було б рано, і електрички забиті, а потім ще йти по сніговому місиву. Чи варто, мовляв, і так діти хворіють.

І подію по телевізору показали: молебень, покладання квітів, ряди пластунів. Правда, це було пару хвилин в новинах. Можливо, хтось і побачив. Можливо, хтось навіть трохи про щось подумав. Ну, але ж урок з теми Крут – був.

Це добре, що про героїв Крут пишуть, дискутують, і в підручниках вже про той бій є. Сайтів змістовних вже десятки: про сам бій, про вшанування Героїв Крут зараз, «крутянська» підбірка сайту храму святого Миколи на Аскольдовій могилі, біля якого ці герої поховані. Це – прекрасно. Однак чи достатньо?

Чому в Крути їздять вже не перший рік пластуни? Ті, що живуть в межах пари годин транспортної досяжності – на річницю бою, інші – на канікулах? Чому не обмежуються просвітницькими заходами про Крути по місцям проживання – там, де навчаються?

А театральна вистава в залі, куди запрошують, їдуть спеціально, часом на велику відстань, «дістають» квитки або заробляють гроші, щоб привести свою дівчину, в залі, де живий звук, святково вдягнені глядачі з квітами, та хвилі «браво» аж вібрують в повітрі – і та сама вистава в запису по телевізору? Чи таке саме сприйняття?

Живе пережиття поруч з тими, хто теж до нього причетний – і  полегшений або «розжований» доступ. Оцінка події – своя, на її місці, де земля освячена кров’ю героїв, в колі однолітків, що теж її оцінюють, – й оцінка за вивчений (хай і добре) урок про подію. «Виховання оточуючим середовищем» та сенсорне опертя як підмогу для засвоєння інформації ще ніхто не відміняв. До молитви в Крутах можна, звісно, приєднатися серцем і перед телевізором або просто в домашній тиші (але скільки реально це зробить?), однак це не замінить вогника живої причетності, який горить в очах друзів, що моляться поруч, як і подальших обговорень з ними під враженням пережитого – нашого сьогодення.

Люди! Якщо це прочитають батьки (та майбутні батьки), допоможіть Вашим дітям, дітям друзів, сусідів та співробітників хоч раз потрапити в Крути. До речі, й дорослим не зайве: дуже втішно буде побачити море української патріотичної молоді, для яких Крути – не просто героїчна сторінка з підручника історії. Не дивіться на складнощі дороги та хронічну зайнятість: і дорослі, й діти ставатимуть ще кволішими й зайнятішими, якщо турбуватися більше про комфорт та зручність (це ж насправді навіть не прагматично, бо примножуватиметься фізична млявість та душевна ентропія).

І справа, звісно, не лише в Крутах, не лише в разовому туди паломництві. Подивіться, які козаки зараз розплодилися в Україні: дехто жаліє бідних студентів та гімназистів, яких кинули битися напризволяще (а зараз, дивись, якісь диваки відпускають своїх дітей в поїздку до Крут по таааакому морозу, замість щоб нащадки з інтернету виписали про Крути та сходили на кунг-фу в теплий зал). І ростуть серед українців багато амбітних інфантилів, може й поінформованих, але інвалідних у своєму «практичному» егоцентризмі. Таким, як і їх батькам, незрозуміло, що крутяни могли пишатися тим, що воюють за Україну, відчувати цей обов’язок – святим, а себе – не жертвами, а вибраними.

Жертви – це ті, в кого відсутнє почуття самозбереження. Не у війну, а в мирний час. Самозбереження як Людей, як нації.

Звісно, Люди і нація виховуються не телесеріалами, і навіть не тільки правильними уроками. В першу чергу – виховуються вдома. Але багато значить й гідне товариство однолітків та компетентні наставники (бо інакше добре виховання вдома може законсервувати дитину на все життя в «оазі»). Дивіться, поїздки в Крути організовує Пласт, вже й разом з іншими українськими патріотичними огранізаціями. Виховна система Пласту побудована на рідних традиціях та рідній духовності. Шановні, система працює, тільки коли вона використовується повністю. Герої і просто справжні Люди вирощуються на настановах брахманів :). Щоб здійснювати Високі вчинки (в різних життєвих ситуаціях: від повсякденних до екстремальних), треба виховуватися на скрижалях Високого змісту. Ефективна прагматика – насправді їх наслідок, а не замінник! Ніяка персональна супер-програма для Ваших пестунчиків не спрацює, досконалі генії :) можуть залишитися в гордій самотності егоцентризму.  

Гасло пластунів – Бог і Україна. Вони відповідно виховуються, і, скажу я Вам з багаторічних спостережень, діти/юнаки/юначки пластуни дуже вигідно відрізняються від пересічних українських однолітків своєю моральністю та своєю успішністю. З них виходять гарні друзі, дієво вдячні рідним, добрі громадяни, справжні українці, щасливі подружжя, й батьки теж.

З такою зміною Крути ніколи не повторяться - наша історія відновить переможні традиції...